НІМЕЦЬКА ІНТРИГА

Нинішні вибори в парламент ФРН німецькі експерти й журналісти називають найцікавішими за останні 30 років. І хоча виборці прийдуть голосувати на дільниці вже завтра, навіть сьогодні жоден серйозний аналітик або соціологічний інститут не візьме на себе сміливості зі 100-відсотковою впевненістю передбачити перемогу однієї з двох провідних політичних сил — Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) чи блоку Християнсько-демократичного союзу (ХДС/ХСС). За тиждень до виборів 15% виборців ще не визначилися зі своїми симпатіями. А з тих, хто вже визначився, лише третина міцно впевнена у своєму виборі.

Виборча кампанія чотирирічної давності була відверто нудною. Тоді до втоми від правого блоку, що нагромадилася в німців за 16 років його правління, додався корупційний скандал навколо Гельмута Коля, й це викликало в німців прагнення змін. Тому задовго до дня голосування ніхто не сумнівався, що переможуть соціал-демократи, а канцлером стане Герхард Шрьодер.

Цікаво, що інтрига під час нинішньої виборчої кампанії з’явилася тільки за місяць-півтора до дня виборів. Починаючи з весни цього року, блок ХДС/ХСС непохитно лідирував у всіх опитуваннях громадської думки, причому розрив між основними суперниками сягав часом 20%. Праві були настільки впевнені у своїй перемозі, що (за розповідями представників соціал-демократів) не соромилися зазирати в різні міністерства й попереджати, кому з тамтешніх співробітників доведеться звільнити кабінет після зміни влади.

Проте в серпні ситуація різко змінилася: СДПН почала стрімко набирати очки і, як свідчать результати всіх останніх опитувань громадської думки, проведених провідними соціологічними інститутами Німеччини, вже соціал-демократи трохи випередили основних суперників, набравши 28—40%, тоді як ХДС/ХСС застряг на 36—37%. Підвищили свій рейтинг до 7—8% і партнери есдеків по урядовій коаліції — «зелені». Й експерти дедалі частіше схиляються до думки, що ліва коаліція спроможна залишитися при владі ще на чотири роки.

Що ж змусило багатьох німців так швидко змінити свої симпатії, повернувши шанси команді на чолі з Герхардом Шрьодером? Як з’ясувалося, політика — дивовижна річ не тільки в нас: «піднятися» німецькому канцлеру допомогли... стихія та Джордж Буш.

Як правило, питання зовнішньої політики відіграють у передвиборних кампаніях далеко не першорядну роль. Але феномен нинішніх парламентських перегонів у Німеччині полягає в тому, що одним із вирішальних чинників для виборців стало ставлення кандидатів на посаду канцлера до планів американської адміністрації щодо Іраку. Німецькі колеги-журналісти напівжартома-напівсерйозно заявляють: за те, хто стане канцлером Німеччини, «нестиме відповідальність» Джордж Буш. Такий ажіотаж навколо «іракського питання» аналітики вважають ірраціональним, тут спрацьовують переважно емоції, оскільки загроза війни над Німеччиною не нависає. «Після Другої світової в німців вибили з голови думку, що можна чогось домогтися з допомогою війни, — пояснює представник СДПН Ульріх Келбер. — Більшість населення Німеччини — принципові пацифісти. Більшість із тих, хто згоден, що треба прибрати Саддама Хусейна, однак вважають війну неприйнятним засобом. І навіть якщо ООН дасть мандат на воєнну операцію в Іраку, Німеччина навряд чи її підтримає».

Нинішнє покоління німців досі переживає від того, що накоїли їхні діди, і питання «війни та миру» залишається для німців одним із найболючіших. (Я, приміром, добре пам’ятаю, як рік тому в одному з універмагів Берліна молода німкеня пристрасно переконувала мене, що в жодному разі не можна купувати дитині іграшкові автомати й пістолети.) Тож рішучу позицію Герхарда Шрьодера щодо «іракської проблеми» палко підтримали багато німців. В останні тижні канцлер неодноразово повторив, що Німеччина не змінить свого негативного ставлення до можливої воєнної акції й «не підкориться Вашингтону». «Другові, на якого напасли, ми повинні допомогти. Це наш обов’язок і демонстрування дружелюбності. Але інші проблеми іншого народу не повинні стати нашими власними. Американці мусять зрозуміти, що дружба — це коли береться до уваги й думка друга. Я обіцяю вам, що політика для нашого народу прийматиметься лише в Берліні!» — ці слова Г.Шрьодера на мітингу в місті його прибічники привітали стоячи бурхливими оплесками.

Позиція канцлера щодо Іраку викликала критику як лівих, так і правих. Представники партії демократичного соціалізму (ПДС), традиційно популярної в східних німців, стверджували, що канцлер був непереконливим і що після можливої перемоги він піде на повідку в американців. А представники опозиційної «чорно-жовтої» коаліції звинувачували його в розхитуванні німецько-американської дружби. «Катастрофічні заяви Шрьодера — це відходи від 50-річної традиції та союзництва в НАТО. Це ренаціоналізація політики оборони. Позиція Шрьодера може вкрай негативно позначитися на німецько-американських відносинах у довгостроковій перспективі та призвести до ізоляції Німеччини на міжнародній арені», — гарячкував перед інтернаціональною групою журналістів представник опозиційної вільної демократичної партії (ВДП) Вернер Хоєр.

Соціал-демократи поки що не змінюють риторики. А їхні «зелені» партнери стверджують: якщо США все-таки розпочнуть війну з Іраком, то уряд ФРН навряд чи дасть дозвіл на польоти американських літаків над територією Німеччини. Проте експерти рекомендують не квапитися з висновками і зробити поправку на передвиборну лихоманку. Спостерігачі пропонують, по-перше, згадати заяви канцлера відразу ж після 11 вересня 2001-го, коли Шрьодер висловив «безмежну солідарність» з американським народом (до речі, тоді його критикували саме за «безмежність»). А по-друге, звертають увагу на виступ міністра закордонних справ Йошки Фішера на Генасамблеї ООН, у якому формулювання щодо Іраку були значно обтічнішими, ніж у передвиборних спічах його шефа. Тож, вважають аналітики, міцній німецько-американській дружбі навряд чи щось загрожує.

Ще одним чинником, що викликав зростання рейтингу урядової коаліції та особисто Шрьодера, стали швидкі й компетентні дії його уряду під час недавньої повені. Крім виділення потерпілим східним землям величезних сум із федерального бюджету, канцлер також зумів «вибити» 1,2 млрд. євро допомоги від ЄС. Вдячність східних німців негайно вилилася у зростання рейтингу соціал-демократів у східних землях, і це стало причиною нервувань ПДС, чия участь у майбутньому парламенті тепер проблематична. Стихійне лихо змусило німців пильніше придивитись до проблем екології (коник правлячої коаліції). А урядові випала чудова нагода продемонструвати, куди, приміром, можуть іти гроші з бюджету, отримані в результаті збирання податку на енергоносії. «Червоно-зелені», як і раніше, наполягають на використанні тільки відновних джерел енергії і з гордістю розповідають про те, що німецькі технології використання енергії вітру й сонця, приміром в Азії, уже потіснили американські.

І третьою удачею канцлера Шрьодера стали два тури теледебатів зі своїм основним суперником — лідером ХСС і єдиним кандидатом від блоку ХДС/ХСС — Едмундом Штойбером. І якщо в першому турі спостерігачі зарахували суперникам «нічию», то в другому турі всі відзначали явну перевагу Шрьодера.

Однією з особливостей нинішньої передвиборної кампанії в Німеччині експерти називають очевидну орієнтацію як ЗМІ, так і виборців не на програми партій, а на особистості їхніх лідерів. «Якщо в партії навіть дуже хороша програма, але немає яскравого лідера, то в неї дуже мало шансів», — запевняє доктор Уте Молітор. І хоча політики й політологи невтомно повторюють, що йдеться про вибори депутатів бундестагу, а не канцлера, — усе вперто зводиться до порівняння лідерів СДПН і ХДС/ХСС.

Як свідчать усі останні опитування громадської думки, симпатії виборців явно на боці Герхарда Шрьодера, якому за тиждень до виборів віддавав перевагу 61% громадян Німеччини. Едмунду Штойберу дісталося лише 27%. Багатьох виборців приваблює незаперечна харизма діючого канцлера, його блискучі ораторські здібності. Для традиційних прибічників соціал-демократів, серед яких багато робітників і ремісників, важливо, що нинішній канцлер Німеччини «вибився в люди» з народу, не бундючний, видається демократичним і доступним.

В Е.Штойбера аналітики, навпаки, відзначають проблеми з іміджем. І одна з основних проблем Штойбера в тому, що він... баварець. Німці з північних земель полюбляють відпочивати в Баварії, проте традиційно недолюблюють самих баварців. Штойберу не дуже допомагає навіть те, що екологічно його земля — одна з найбільш благополучних у Німеччині.

До речі, Г.Шрьодер, у свою чергу, має чим похвалитися: якщо 1998 року напередодні виборів впевненість у тому, що він стане хорошим канцлером, висловлювали 43% виборців, то чотири роки його роботи в уряді переконали ще 8%. Нинішнього року вже 51% виборців Німеччини цілком задоволені своїм канцлером.

Досить багато голосів своїй коаліції може принести й лідер «зелених» — Йошка Фішер, якого називають найпопулярнішим політиком у Німеччині. А ось Партію демократичного соціалізму надмірна концентрація уваги виборців на особистостях поставила на межу «вильоту» з парламенту. Для цієї партії, дуже залежної від особистості її колишнього лідера Грегора Гізі, стала трагічною його недавня добровільна відставка з посади глави партії. Спричинив її корупційний скандал. «Злочин» Гізі полягав у тому, що на особисту дисконтну картку він зарахував милі одного свого авіаперельоту, який оплачувала йому як депутату бундестагу держава. Причому глава ПДС у своєму корупційному діянні сам же й зізнався, заявивши, що йому стало соромно.

Утім, корупційні скандали нинішнього року по черзі знижували рейтинг то «червоно-зелених», то «чорно-жовтих». Журналісти періодично викривали чиновників то з одного, то з іншого політичного табору, яким різні фірми давали хабарі за надання вигідних держзамовлень. Нинішнього літа німецьких виборців узагалі шокувала чергова щорічна доповідь міжнародної організації Transparency International, з якої випливало, що Німеччина в переліку «найчистіших» держав із 13-го місця перемістилася на 18-те й опинилася поруч із Чилі.

Проте не можна сказати, що зростання рівня корупції непокоїть німецьких виборців найбільше. Регулярні соцопитування протягом поточного року демонстрували, що найважливішою проблемою для німців є безробіття (76% опитаних поставило її на чільне місце), далі йдуть економічне становище (17%), зміна валюти (11%), а також інфляція, проблеми освіти й імміграція. Але, як пояснюють соціологи, найбільша проблема не завжди є вирішальною при голосуванні. Головне — чи є ця проблема результатом діяльності уряду, чи це не його провина.

До речі, однією з найгрубіших помилок канцлера Шрьодера називають його обіцянку 1998 року знизити безробіття до 3,5 млн. чоловік (як кажуть американські іміджмейкери, з таким самим успіхом він міг обіцяти виборцям покращання погоди). Не вийшло. Сьогодні в Німеччині нараховується трохи більше 4 млн. безробітних. Утім, лише 39% населення вважають, що уряд Шрьодера відповідальний за це.

Хто ж, на думку виборців, може запропонувати Німеччині найкращі рецепти в економіці? 33% німців вважають, що в економічних питаннях сильніший ХДС/ХСС, 30% вірять в економічні таланти соціал-демократів (і з серпня цей показник у них пішов різко вгору).

Чим нинішні парламентські перегони особливо відрізняються від недавніх виборчих кампаній, приміром, у Франції чи Голландії, — то це мінімальним акцентом на проблемах імміграції. Позиції «червоно-зелених» і «чорно-жовтих» із цього приводу значно відрізняються одна від одної. Соціал-демократи й «зелені» переконані, що країні потрібен приплив кваліфікованих робочих рук з-за кордону, і вважають імміграцію продуктивною силою. А ХДС/ХСС і ліберали називають імміграцію викликом для країни, сумніваються, чи потрібна вона Німеччині, коли в країні таке безробіття, а також пропонують негайно висилати за межі ФРН осіб іноземного походження за найменшої підозри в їхній причетності до терористичних груп. Утім, усі учасники виборчої гонки вирішили не педалювати цю тему. А Е.Штойберу деякі радники взагалі рекомендували уникати теми імміграції, щоб не виявитися свідомо загнаним у найправіший кут.

Чим найбільше переймаються в останні дні перед голосуванням аналітики й журналісти в Німеччині, то це складанням «мозаїки» майбутньої урядової коаліції. Головні суперники — СДПН і ХДС/ХСС ідуть «стремено в стремено», і дуже багато залежить від того, скільки наберуть ліберали з ВДП на чолі з Гідо Вестервелле. На цих виборах «жовті» поставили перед собою мету набрати 18% голосів і стати народною партією. Мета дуже амбіційна, особливо враховуючи, що на попередніх виборах їм пощастило зібрати лише 6,2% голосів. Аналітики прогнозують лібералам не більше 10%. Але дуже висока ймовірність, що саме від їхнього рішення, до кого приєднатися, залежатиме склад урядової коаліції. А вони, як записано в їхніх передвиборних тезах, залишають це питання відкритим «до дня, що настане після 22 вересня 2002 р.». З 1982 р. партнером ВДП постійно був блок ХДС/ХСС, проте ліберали зовсім не виключають можливості коаліції й з СДПН і кажуть, що приєднаються до того, хто запропонує більш реформаторську та «свіжу» програму. А що ліберали відкидають категорично, то це «світлофор» — «червоно-жовто-зелену» коаліцію (СДПН+«зелені»+ВДП). Хоча б тому, що Й.Фішер та Г.Вестервелле терпіти не можуть один одного, і ніхто неспроможний уявити їх за одним урядовим столом. До речі, у «жовтих» і «зелених» є сякий-такий досвід спільної роботи на земельному рівні, але й ті й ті не хочуть ризикувати і переносити цей «катастрофічний досвід» на рівень федеральний.

Скрегочучи зубами, представники двох найбільших політичних об’єднань допускають можливість «великої» коаліції, тобто СДПН — ХДС/ХСС, яка була в історії ФРН єдиний раз (у 1966—1969 рр.). Такий союз політики називають дуже небажаним, оскільки він викличе в країні застій — надто різні погляди в СДПН та ХДС/ХСС на різні економічні проблеми, і більшість часу роботи уряду буде змарновано на їх узгодження.

Що обидва «гіганти» відкидають беззастережно — то це можливість будь-яких стосунків із ПДС, якщо тій вдасться-таки втриматися в парламенті. Наступники комуністів відлякують інші парламентські партії не лише своїм минулим, а й, приміром, нинішніми поглядами на зовнішню політику. «Нам непотрібні антиамериканісти, які виступають за розпуск НАТО або як мінімум за «вихід Німеччини з альянсу», — відхрещуються від ПДС і «червоно-зелені», і «чорно-жовті».

Які ж усе-таки кольори переважатимуть у ландшафті німецького бундестагу, буде відомо завтра. Але німецька інтрига й не думає втрачати свою гостроту: Е.Штойбер знову почав набирати очки...