Нідерланди: "Популізм можна зупинити"

"Патріотична весна" оминула Нідерланди. Одіозний Герт Вілдерс зі своєю Партією свободи не став переможцем парламентських перегонів, за якими, затамувавши подих, стежила вся Європа.

І не тільки вона. Ефекту ультраправого доміно в найскладніший рік європейських "супервиборів" усерйоз побоювалася розважлива частина європейського суспільства й політикуму, тоді як Росія докладала неабияких зусиль і вкладала чималі ресурси (й невтомно продовжує це робити) для перемоги популістів-євроскептиків і розколу Європи. Але голландське суспільство виявилося мудрішим, ніж це показувала передвиборна соціологія. Правоцентристська ліберальна Народна партія за свободу і демократію чинного прем'єра Марка Рютте набрала помітно більше голосів, ніж передрікали соцопитування, і значно випередила праворадикальну Партію свободи Герта Вілдерса, яка майже до самого дня голосування впевнено очолювала передвиборні рейтинги.

Результати голландського голосування показали, що, хоча чимала частина суспільства й налякана напливом мігрантів, почастішанням терактів і з великим побоюванням або роздратуванням ставиться до мусульман, інша частина європейців не менше налякана посиленням популізму, націоналізму й ксенофобії. Можливо, саме бажання голландців зупинити популізм і зумовило рекордну явку - 81%.

Однак вітаючи Нідерланди, одну з країн - засновниць Євросоюзу, з перемогою здорового глузду, не варто забувати, що першою країною, яка оговталася після Brexit і перемоги Трампа й не піддалася заворожливому співу популістських сирен, була Австрія, де наприкінці минулого року єврооптиміст і ліберал Александр Ван дер Беллен у затяжних президентських перегонах переміг праворадикала-євроскептика Норберта Хофера, чия політсила (сьогодні вже можна сказати - за іронією) називається Австрійською партією свободи. У геометрії через дві точки вже можна провести пряму. У політиці ж, особливо в наші дні, зі зміщеною системою координат, розмитою ціннісною шкалою, так поспішати не варто. Однак, як мінімум, тренд, що намітився, вирізнити варто. Якщо ж найближчими місяцями під натиском Марін Ле Пен вистоїть і Франція, тоді обережно, але вже можна буде сказати, що праворадикальна небезпека для Європи на найближчі роки минула.

Поствиборний печворк

Отже, за попередніми підсумками голосування, у нижній палаті парламенту Нідерландів зі 150 місць переможець перегонів - Народна партія за свободу і демократію - отримає 33, а її лідер Марк Рютте, найімовірніше, збереже за собою крісло очільника уряду. І хоча партія прем'єра втратила вісім депутатських місць, її результат виявився набагато кращим, ніж прогнозувалося: напередодні виборів соціологи передрікали партії Рютте 23-27 місць.Приблизно стільки ж (24-28) - й Герту Вілдерсу, який лише за тиждень до дня голосування поступився першістю в опитуваннях прем'єрській політсилі, та й то всього лише на величину статистичної похибки.

Намагаючись зберегти обличчя, Вілдерс, який перед тим кілька місяців уже заздалегідь смакував перемогу, бадьоро заявив, що його партія однаково у виграші: вона, мовляв, отримає на п'ять місць більше, ніж мала в минулому скликанні, і стане другою парламентською партією. Проте все відносно. Партія свободи, отримавши 20 місць, справді поліпшила свій попередній результат 2012-го. Але аж ніяк не перевершила власного успіху 2010-го, коли здобула аж 24 місця і навіть увійшла до правлячої коаліції. На цьому успіх і закінчився. Вілдерс і його депутати ніяк не зарекомендували себе в законотворчості, натомість запам'яталися як галасливі провокатори внутрішньокоаліційних чвар, у результаті яких і призначили позачергові вибори 2012 року. Вілдерс втратив у парламенті майже половину "багнетів", а його колишні партнери в коаліції зареклися мати з ним надалі справу. Але пам'ять виборців (і не тільки голландських) надзвичайно коротка, страх перед мігрантами сильний, а рішучі промови популіста і його гострі твіти для багатьох привабливі, от і пішов знову вгору рейтинг праворадикала.

Турецький міністр закордонних справ Мевлют Чавушоглу, розгніваний і вражений тим, що його і колегу - міністра у справах сім'ї та соціальної політики не пустили з проердоганівською агітацією до Нідерландів, уїдливо зауважив, що партії, які там перемогли, набрали всього по 17-20% голосів виборців. Однак ця уїдливість недоречна, бо на відміну, наприклад, від країн із двопартійною системою, не кажучи вже про такі держави як Туреччина чи Росія, де звикли до значних відсотків-результатів на виборах, у Нідерландах партії ніколи не набирають по 40-60-80%.Виборче законодавство Нідерландів, по суті, не передбачає прохідного бар'єра, і до парламенту може потрапити будь-яка партія, що набрала понад 60 тисяч голосів. Тому голландський політичний ландшафт нагадує по-весняному барвисте поле тюльпанів, а до парламенту, як правило, потрапляє понад десяток політичних сил.

На минулих виборах за місця в нижній палаті парламенту боролися 28 партій, деякі з них зійшли з дистанції зовсім недавно, проте їм вдалося пробитися в законодавчий орган. Так, однією з відповідей голландців на зростання праворадикальної антиіммігрантської риторики стало отримання трьох парламентських крісел новою партією Denk ("Думай"), яка виступає на захист іммігрантів. Однак і праворадикальним євроскептикам з новоявленого "Форуму за демократію" вдалося розжитися двома місцями (на жаль, це партія того самого Тьєррі Боде, що сумно відомий в Україні як один з ініціаторів референдуму проти Угоди про асоціацію України з ЄС).

Добре виступили соціальні ліберали "Демократи 66" (D66) і Християнсько-демократичний заклик, які поліпшили свої позиції й отримали, за попередніми даними, по 19 депутатських місць. Нищівного удару зазнала лівоцентристська Партія праці (коаліційного партнера Рютте), яка втратила 29 місць і зберегла всього 9. З історичним мінімумом (14 місць) завершила перегони й Соціалістична партія (тут українці вже можуть позловтішатися, оскільки голландські соціалісти з російською допомогою активно просували ідею референдуму щодо ратифікації Угоди про асоціацію Україна-ЄС, а потім не менш активно закликали сказати на ньому "ні").

З'явився на минулих голландських виборах і свій "кіндер-сюрприз": 30-річний лідер Зелених лівих Єссі Клавер тріумфально привів свою партію до парламенту, розширивши її фракцію з 4 до 14 депутатів. Такий результат проєвропейської політсили, яка виступає на захист іммігрантів і за збереження нідерландських цінностей, якими вона вважає "свободу, терпимість і співчуття", - це теж промовиста відповідь праворадикалам і сигнал Європі, сформульований молодим голландським політиком, - "Популізм можна зупинити!".

Тепер, коли електоральні пристрасті вщухнуть, відверто тріумфуючий переможець Марк Рютте муситиме перекроїти за результатами виборів парламентську коаліцію. На це можуть піти тижні (а деякі експерти припускають, що й місяці), оскільки голландська політична культура передбачає детальні переговори, а не закулісні "домовняки", і майбутні коаліційні партнери зазвичай визначають не тільки питання, з яких у них намічається консенсус, а й прискіпливо (іноді досить довго) шукають компроміси щодо всіх основних пунктів порядку денного країни. Політичні коментатори вже креслять різні можливі конфігурації майбутньої коаліції, але всі сходяться в одному - Партії свободи в ній точно не буде.

Голландський "Трамп-пам-пам"

Однак аж ніяк не варто квапитися ставити хрест на Герті Вілдерсі та його політсилі. Вілдерс не виник раптово з піни популізму останніх років, як Дональд Трамп, з яким його часто порівнюють, і не злетів на хвилі страху перед біженцями в розпал сирійської кризи. Антиіммігрантську й антимусульманську хвилю він спіймав понад десять років тому, парламентське крісло вперше зайняв взагалі майже в незапам'ятні часи - ще 1998 року, коли був членом… Народної партії за свободу і демократію. Колишній однопартієць нинішнього прем'єра М.Рютте Г.Вілдерс покинув праволіберальну політсилу 2004 року - після того як Народна партія схвалила перспективу вступу Туреччини до ЄС.

Герт Вілдерс

Вілдерс, котрий побудував свою передвиборну кампанію на неприйнятті двох речей - ісламу і Євросоюзу, не традиційний праворадикал: він спокійно ставиться до абортів, евтаназії, продажу легких наркотиків, феміністок, одностатевих шлюбів і ЛГБТ-спільноти. Ба більше, він вважає себе послідовником Піма Фортейна, відкритого гомосексуаліста, котрий вимагав заборонити в'їзд мусульман до Нідерландів. Саме ненависть до ісламу приваблювала Вілдерса в цьому яскравому праворадикальному політикові. Після вбивства Фортейна 2002 року людиною, яка не хотіла "приходу нового Гітлера", а потім і вбивства ісламістом 2004 року кінорежисера Тео ван Гога за фільм про становище жінок у мусульманському суспільстві Герт Вілдерс, по-перше, зажадав цілодобової держохорони (і досі є особою, яку охороняють у Королівстві, мабуть, найбільше). А по-друге, створив 2006-го Партію свободи, яка послідовно виступає як проти іммігрантів-мусульман, так і проти ісламу як релігії загалом.

Вілдерс, який звинувачує іслам у "тоталітаризмі" і який, схоже, вважає себе демократом, досі є єдиним членом власної партії, очевидно, щоб виключити навіть натяк на конкуренцію і найменшу можливість переобрання. Навіть депутати, що ввійшли до парламенту під прапорами Партії свободи, не є офіційно її членами, у цій партії може бути тільки одна зірка - Вілдерс.

Ексцентричний праворадикал - ненависник ісламу, який заявляв, що "вигнав би пророка Мухаммеда з країни, якби той жив у наш час" і порівнював Коран з книжкою Гітлера "Майн Кампф", уже неодноразово потрапляв під суд за свої висловлювання, однак жодного разу не був покараний. Ба більше, використовуючи прямі ефіри з залу суду, талановитий популіст Вілдерс навіть розширив коло своїх прихильників. Останній суд у грудні 2016-го Вілдерс, визнаний винним за образу марокканців і заклики до дискримінації за національною ознакою, покинув на піку своєї популярності…

"Джин з пляшки"

І хоча в результаті Вілдерс програв Рютте, саме він багато в чому визначав тематику передвиборних перегонів. Коник прем'єр-міністра - економіка - не була у фокусі кампанії. Хоча Рютте заслужено міг би попіаритися на благодатній для себе темі. Саме під час його успішного прем'єрства Нідерланди вийшли з економічної кризи: 2016 року зростання ВВП становило 2,1% (на 2017-й голландський центробанк прогнозує 2,3%), минулий рік завершився навіть з невеликим профіцитом бюджету, рівень безробіття (5,4%) - один з найнижчих у Євросоюзі.

Марк Рютте

Однак Рютте довелося не так вихвалятися успіхами свого уряду, як захищати членство Нідерландів у ЄС від нападок Вілдерса, котрий звинувачував Євросоюз у тому, що він, мовляв, відібрав у голландців їхню ідентичність і національний суверенітет. Рютте - переконаний прихильник ЄС, що своєю перемогою не дозволив Нідерландам наблизитися до прірви сповідуваного Вілдерсом Nexit, тому його перемога - це перемога й Єдиної Європи. Це також перемога й України, оскільки дуже багато в чому завдяки саме Рютте наша Угода про асоціацію змогла пройти повторну ратифікацію в нижній палаті парламенту Нідерландів у розпал передвиборних баталій, коли ніхто не хотів ризикувати власним рейтингом. І тепер надія Києва - знову на Рютте, на його авторитет і досягнуті ним раніше домовленості щодо підтримки Угоди Україна-ЄС у Сенаті - верхній палаті парламенту.

А от на ниві захисту мігрантів і мусульманського населення прем'єр під час кампанії досяг успіху менше і, як і багато інших політиків, почасти пішов на поводу у Вілдерса, котрий експлуатував ворожість до "інородців" і страхи перед мігрантами частини голландського суспільства. В опублікованому в ЗМІ січневому листі-зверненні, який багатьох здивував, прем'єр Нідерландів, констатувавши, що "з нашою країною відбувається щось недобре", і висловивши невдоволення тим, що з боку мігрантів летять образи в бік голландських дівчат у коротких спідницях і гомосексуалістів, констатував, що чужоземці "зловживають свободою в нашій країні, щоб спричинити хаос, хоча приїхали сюди саме заради цієї свободи". "Поводьтеся нормально або виїдьте", - рубанув зрештою Рютте. Невідомо, якою мірою цей лист був вимушеним передвиборним політтехнологічним кроком, а якою - відповідав внутрішнім переконанням ліберального прем'єра. Однак варто зауважити, що обмеження імміграції та посилення покарання за незаконний в'їзд на територію Нідерландів - це один з пунктів переможної передвиборної кампанії Народної партії за свободу і демократію ще 2010 року, а голландське міграційне законодавство нині є одним з найсуворіших у Європі.

Вільно чи невільно політикум, навіть його ліберальна частина, змушений реагувати на виклики часу. І річ тут не тільки у Вілдерсі. Нідерланди - четверта в Європі (після Монако, Ватикану й Мальти) держава за щільністю населення, друга (після Франції) за кількістю іммігрантів неєвропейського походження країна ЄС. І хоча в 60-х роках минулого століття Нідерланди самі активно запрошували до себе гастарбайтерів з Марокко й Туреччини (за задумом - на певний час), через десятки років, після нових хвиль міграції з півдня, багатьом корінним жителям невеликої спокійної європейської держави з давніми ліберальними традиціями раптом почало здаватися, що меншість "яка понаїхала", не тільки не сприймає їхньої культури й цінностей, а й загрожує згодом стати більшістю. Питання національної ідентичності, до якої голландці завжди ставилися з трепетом, не без старань популістів і за відсутності особливого бажання значної частини мігрантів інтегруватися в нове суспільство, почало перетворюватися на проблему.

Можна довго міркувати про те, що, мовляв, проблема багато в чому надумана, що в страху очі великі й побоювання корінних жителів перед іммігрантами - представниками інших релігій і насамперед мусульманами - часто ірраціональне й перебільшене. Можна наводити при цьому результати різних соцопитувань: наприклад, компанія Ipsos установила, що більшість голландців переконані, що мусульмани становлять 19% населення Нідерландів, хоча їх близько 6%. Можна про все це говорити. Але проблема є. І не тільки в Нідерландах.

Те ж таки дослідження Ipsos показало, що французи переоцінюють кількість мусульман у їхній країні в чотири рази, британці - у три. А недавно проведене британським інститутом Chatham House дослідження в 10 європейських країнах показало, що 55% (від 10 тисяч осіб) опитаних згодні, що подальшу імміграцію з країн з переважно мусульманським населенням слід зупинити. Причому, як виявилося, кількість проживаючих у країні мусульман для громадської думки не така вже й важлива. Наприклад, у Польщі їх майже немає, проте поляки в лідерах серед тих, хто не бажає бачити мусульман по сусідству, - 71%. Визначальним чинником виявилася не кількість мусульман у тій чи іншій країні, а наявність у ній сильних правопопулістських партій.

Ідея мультикультуралізму, яку європейські політики оспівували впродовж років, зазнала невдачі у всій Європі. Дослідження причин цієї невдачі - тема для окремої статті. Однак варто зауважити: якщо європейські уряди не перестануть думати лише про те, як обмежити наплив мігрантів, і терміново й усерйоз не займуться програмами інтеграції вже наявних в їхніх країнах іммігрантів, а також інформаційними кампаніями, що розвінчують міфи про іслам, мусульман та інших "інородців" та "іновірців", перемога Марка Рютте на виборах у Нідерландах дасть Європі лише відстрочку перед масовим приходом у владу популістів-праворадикалів. Бо, як попередив Герт Вілдерс, "джин не повернеться назад у пляшку".