Ні вашим, ні нашим

03 серпня, 2020, 13:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Чому доповідь британських парламентарів про російську загрозу всіх розчарувала?

Ні вашим, ні нашим
© pikabu.ru

У Великій Британії побачила світ доповідь парламентського комітету з питань розвідки і безпеки, присвячена російській загрозі. Розслідування комітету тривало з листопада 2017-го по березень 2019-го, а торік восени доповідь представили британському уряду. Однак прем’єр Борис Джонсон зволікав з публікацією документа, побоюючись, що той може зашкодити його партії на позачергових виборах у грудні та успішному завершенню процедури виходу Британії з Європейського Союзу. Зараз можна впевнено сказати, що його рішення «притримати» доповідь було більш небезпечне, ніж можлива її публікація: документ не містив жодної нової інформації та жодних одкровень про помилки уряду. Нічого такого, що не було б широке відоме й не використовувалося опозицією у передвиборній боротьбі.

Певна річ, широка публіка побачила не всю доповідь, — ще є її таємна частина й жевріє надія, що в ній уже точно міститься щось, що вартувало всіх витрачених зусиль та часу. Автори документа на самому початку пояснюють, що врахували побажання британської розвідувальної спільноти і спеціально підготували такий варіант доповіді, який не дозволить російським спецслужбам вивідати інформацію про методи роботи та джерела своїх британських опонентів. Тому комітет розбив свою працю на сорок із гаком сторінок публічної доповіді та додатки, в яких міститься конфіденційна інформація.

Правда, основний текст теж багатий на вилучення, зроблені з міркувань національної безпеки. В окремих випадках ці прогалини легко заповнюються з відкритих джерел (досить згадати гучні публікації у ЗМІ, де нині пропущене парламентаріями писалося прямим текстом), в інших (через утворені смислові лакуни) повністю губиться уявлення про те, що ж автори хотіли сказати. Незрозуміло, навіщо з самого початку влаштували поділ на публічну та закриту частини, якщо вже після цього рішення публічну піддали такій масштабній цензурі.

Однак навіть наявність таємної частини не дозволяє оцінювати доповідь як «бомбу», здатну змінити політичну ситуацію. Зроблені висновки, що базуються на обох частинах, не вирізняються новизною і справляють враження набагато м’якших до уряду й державних установ, ніж звичайні випади з боку офіційної опозиції та громадських організацій.

Тривале очікування виходу доповіді, суперечки навколо необхідності її оприлюднення, — все це кепсько прислужилося документові. Інтерес до нього був неймовірно розігрітий, суспільні очікування виявилися вочевидь завищеними. У підсумку, цей загалом прохідний документ не задовольнив нічиїх очікувань і більше залишив запитань (у тому числі й про те, що ж робив комітет упродовж кількох місяців), ніж дав відповідей.

Прибічники уряду сприйняли доповідь як несправедливу в оцінці зусиль кабінету, спрямованих проти російської загрози. Особливо з урахуванням того, що в доповіді неодноразово згадуються такі кроки, але ігноруються у висновках. Хоча критика на адресу уряду справедлива принаймні в одному аспекті: його стратегія щодо Росії залишається невизначеною в цілях (навіть на рівні розуміння, ким насамперед виступає Москва — партнером чи противником) і неконкретною в завданнях.

Противники Джонсона, навпаки, побачили в доповіді спробу захистити чинний кабінет (хоча доповідь охоплює події останніх півтора десятиліть і зводити все до помилок Джонсона з товаришами точно не можна) і намагаються вичленувати з висновків доповіді вирок урядові, нездатному вирішити серйозну проблему. Втім, єдності серед противників прем’єра ніколи не було, й у своєму трактуванні документа вони демонструють звичайну какофонію пріоритетів: від переосмислення політики кабінету до його відставки, від повернення в ЄС до політики ізоляціонізму тощо.

Незадоволеними залишилися навіть професійні кремленологи, чию діяльну участь у підготовці доповіді було відзначено як у документі, так і в численних коментарях членів комітету. Послідовні критики Кремля на кшталт Едварда Лукаса та Марка Галеотті незадоволені як відсутністю в документі пропозицій жорстких антиросійських заходів, так і тим, що парламентське розслідування не перетворилося на британський варіант комісії Роберта Мюллера (якби сталося таке, ці незламні борці з кремлівським режимом могли б розраховувати на місце і вплив у британській політиці).

Нарешті, залишилася незадоволеною й основна частина британців, які розраховували, що доповідь проллє світло на історію Брекзиту. Це дуже важливо, адже головним поштовхом до проведення парламентського розслідування стали саме суспільні побоювання, що російське втручання вплинуло на кінцевий результат референдуму. Такі побоювання були більш ніж обґрунтованими на тлі реакції США на втручання Москви у президентські вибори 2016-го (зусиллями демократів це втручання сприймалося багатьма простими американцями таким значним, що перемога Трампа розглядалася ними як результат російської спецоперації). Британському суспільству доповідь мала дати чітку відповідь на запитання: вплинула Росія на результат референдуму чи ні?

Доповідь такої відповіді не дає. Члени комітету констатують, що Москва була зацікавлена в успіху Брекзиту, але успіху (маючи на увазі реальний вплив на результати референдуму) не досягла. Мало того, що висновок на кшталт «впливала, та успіху не досягла» не видається остаточним, — адже британці хотіли б знати, яким сильним був цей вплив, чому він став можливим і що вже зроблено, аби уникнути повторення, — а доповідь усі ці моменти, практично, обходить. І, на додачу, у висновках доповіді депутати, фактично, перекладають відповідальність щодо цих питань на спецслужби, пропонуючи тим розібратися й повідомити публіку про результати. Але ж ця сама публіка з надією чекала появи доповіді саме тому, що думала — парламент розбереться й поставить у цьому питанні крапку.

Зрозуміло, що доповідь не дала очікуваної відповіді з кількох істотних причин. Свою роль зіграла традиційна для сьогоднішнього Заходу формула «Росія сильна, але слабка» (це майже дослівно звучить на початку доповіді), а її втручання «величезне, але безрезультатне». Ця формула зрозуміла, з погляду стратегічних комунікацій, — уряди держав Заходу прагнуть показати, що в них є ворог, сильний і небезпечний, але мудре керівництво демократичних держав успішно цій загрозі протистоїть і ніякі серйозні успіхи ворогу не світять, хоч би скільки він шаленів.

Однак у цієї формули є зворотний бік, через який змазується загальне враження від доповіді. Адже якщо ворог такий сильний і наполегливий, як про це кажуть політики, а загроза з його боку зростає, — то не може він не досягти помітних успіхів: змінити результати виборів чи домогтися вигідних для себе політичних рішень. А якщо таких результатів немає — то або ворог не такий сильний, або загрозу переоцінено, або захист від його загроз достатній і не потребує додаткових витрат бюджету та подальшого обмеження свобод. Ця невідповідність, особливо характерна для офіційної позиції влади на Заході, вкотре призводить до появи плутаних і тому непереконливих в очах виборця оцінок ситуації.

Крім того, дається взнаки і боротьба двох таборів — прибічників та противників Брекзиту, — що не втратила гостроти навіть після виходу Британії з Євросоюзу. І ті, й інші були представлені серед членів комітету і, очевидно, знайти спільний погляд на події не змогли. Тому Брекзиту в доповіді приділено мало уваги і висновків із цього кейсу, по суті, немає. Адже тут можна до чого завгодно добалакатися: якщо, скажімо, визнати, що Москва підтримувала Брекзит, аби послабити Британію, то й консервативна партія, отже, стоїть на антибританських позиціях. У результаті, питання, яке громадськість бачила як центральне в цьому розслідуванні, опинилося на периферії уваги доповіді й пройшло ледь не за статтею «цікаві казуси».

Та якщо в частині нових даних або принципових оцінок доповіді похвалитися нічим, то стосовно висновків — до того ж політично значимих — інша річ. Частина цих висновків у доповіді звучить прямо, іншу нескладно вивести з того, як і що сказали (чи не сказали) члени комітету.

Насамперед доповідь демонструє збереження розколу між таборами євроскептиків і проєвропейських політиків, який, вочевидь, не зникне в найближчому майбутньому і впливатиме на британську політику. Про це свідчить не тільки те, що тему Брекзиту не було розкрито. Дуже багато уваги в доповіді приділено необхідності зміцнити солідарність західних країн, у тому числі й у рамках спільних інститутів Заходу. Очікувано пріоритет у цьому питанні віддано НАТО, а ось Євросоюзу взагалі не знайшлося місця в переліку. Розходження серед депутатів у питанні ЄС (навіть перед обличчям дуже серйозної загрози з боку Росії) показове.

Ще один важливий висновок доповіді стосується необхідності посилити законодавство в частині боротьби із впливом третіх країн. Рефреном у доповіді звучить захоплення американським законодавством і практикою його застосування. Численні коментатори прямо порівнюють два випадки: арешт ФБР і наступна (після визнання обвинувачень) висилка зі США росіянки Марії Бутіної, обвинуваченої в незаконній діяльності як іноземної агенти, та провал британських спецслужб, які програли в суді справу про висилку іншої росіянки — Катерини Затуливітер. Остання працювала помічницею депутата у британському парламенті, її підозрювали у шпигунстві, але довести винуватість не змогли. Випадки насправді дуже різні навіть у частині підозр і обвинувачень, однак підґрунтя порівняння зрозуміле. У Британії послідовно посилюють законодавство у сфері національної безпеки, і прагнення Лондона поставити під контроль будь-яку діяльність в інтересах третіх країн зрозуміле.

Важливим висновком з доповіді, реакції уряду та британського політичного класу на неї є відсутність у Великій Британії більш-менш значимого російського лобі. Для доповіді характерний невисокий поріг критичності щодо будь-яких свідчень (саме свідчень, не доказів) російської загрози. У більшості країн ЄС таке неможливо, до схожих документів про російську загрозу (якщо такі взагалі з’являються) там висуваються вимоги серйозної доказової бази і застосовуються загальна нейтральність оцінок та спроба врахувати російський погляд на ситуацію. Нічого цього в доповіді британського парламенту не знайти, що свідчить про відсутність сьогодні політичного й суспільного запиту на нормалізацію відносин із Москвою. І це значимо для нас, адже підтримка Лондона для України — один із важливих елементів конструкції стримування російської загрози.

Нарешті, червоною ниткою через усю доповідь проходить ідея мобілізації колективного Заходу проти російської загрози і на захист Британії, в тому числі (або насамперед, якщо врахувати дух документа). З одного боку, це означає, що Лондон справді залишиться двигуном колективних антиросійських дій і надалі тиснутиме на своїх континентальних партнерів (насамперед у рамках НАТО), а ми зможемо розраховувати на його підтримку. Але з іншого — в доповіді з усією очевидністю простежуються побоювання, характерні для британських політиків, що після втрати місця в ЄС голос Лондона у світі може стати набагато менш чутним. Очолити боротьбу проти російської загрози — непоганий вихід із ситуації, що склалася: це дозволить згуртували навколо себе пул західних держав і підтвердити тим самим свій статус світової держави. А ось тут Лондон і Київ виявляються конкурентами в боротьбі за одні й ті самі ресурси — ресурси боротьби Заходу проти російської загрози, на які ми теж робимо ставку.

Всі статті Віктора Константинова читайте тут.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК