Незалежність Шотландії: скасувати чи відкласти?

Дострокові вибори до британського парламенту, формування правлячої коаліції, формат переговорів про вихід Лондона з Європейського Союзу - ось головні теми британських політичних новин.

На цьому тлі на другий план відійшли проблеми шотландської автономії. Та хоча вони й здаються нині менш гострими, це відчуття хибне. Глибинні причини протиріч Лондона й Единбурга нікуди не зникли, а невизначеність у великій британській політиці лише збільшує ризик їх загострення.

Питання про незалежність стало центральним у публічній шотландській політиці після 1997 року. Тоді Лондон пішов на надання регіону автономії, чого вимагала більшість жителів Шотландії. Перша перемога надихнула політичні сили, що виступають за відокремлення від Великої Британії. 2014-го Шотландія провела референдум про незалежність, на якому більшість проголосувала за те, щоб залишитися в складі Великої Британії. Однак ця перемога уніоністів не була абсолютною. За високої явки (майже 84,5% зареєстрованих виборців) відрив тих, хто проголосував за збереження єдності Великої Британії, від прихильників незалежності був не дуже великим - відповідно 55,3 і 44,7%.

Ключову роль у проведенні референдуму відіграла Шотландська національна партія (ШНП). 2007-го вона вперше виграла вибори до шотландського парламенту (утворений 1999 року) і сформувала регіональний уряд. Відтоді ШНП залишається правлячою, і навіть поразка на референдумі не позбавила партію позиції лідера. У питанні про незалежність політика партії незмінна, і навіть видається більш радикальною. На початку березня нинішній перший міністр Шотландії (і лідер ШНП) Нікола Стерджен оголосила про намір ініціювати наприкінці 2018-го - на початку 2019-го новий референдум про незалежність. Шотландська адміністрація пішла на прямий конфлікт із британським урядом, бо збереження єдності Великої Британії - один з оголошених пріоритетів Лондона у період переговорів про вихід з ЄС.

Червневі вибори до британського парламенту були невдалими для шотландських націоналістів. На минулих виборах, 2015-го, ШНП узяла 56 "шотландських" місць з 59-ти. Для регіональної партії (вона бере участь у виборах тільки на території Шотландії) це був майже максимальний можливий результат - за кількістю депутатів ШНП поступалася лише консерваторам і лейбористам. Після дострокових виборів 2017 року партія залишилася третьою за кількістю мандатів, але її представництво скоротилося до 35 депутатів. До британського парламенту не пройшов лідер партійної фракції попереднього скликання Ангус Робертсон. Також програв вибори Алекс Салмонд, один з натхненників референдуму про незалежність 2014 року: після поразки на референдумі він залишив посади голови ШНП і першого міністра Шотландії, але залишився одним з найвпливовіших шотландських політиків.

Під час передвиборної кампанії ШНП зробила одним із центральних пунктів своєї програми проведення нового референдуму про незалежність. Стерджен наполягала, щоб він відбувся до завершення переговорів про вихід Великої Британії з Європейського Союзу. У Шотландії активну кампанію на підтримку цілісності Великої Британії і проти нового референдуму вели консерватори. Пряме протистояння ШНП і Консервативної партії в питанні про незалежність перетворило вибори на вотум недовіри націоналістам - адже найбільше місць у британському парламенті в ШНП відібрали саме торі. Поразку на виборах справедливо сприйняли в Шотландії як свідчення того, що ідея нового референдуму нині не має достатньої підтримки виборців.

Висновки з провалу на виборах зробили швидко. Виступаючи в шотландському парламенті 27 червня, Стерджен заявила, що не наполягає на швидкому проведенні голосування щодо питання про незалежність. Але від ідеї провести референдум націоналісти не відмовилися. У тому ж виступі перший міністр дала зрозуміти, що її партія постарається організувати новий референдум до 2021 року, коли мають відбутися чергові вибори до регіонального парламенту.

На перший погляд, цей крок - лише спроба зберегти обличчя. У націоналістів немає більшості навіть у шотландському парламенті (63 депутати зі 129), і нинішня адміністрація - це уряд меншості. В опозиції першу скрипку грають загальнонаціональні партії, що виступають проти незалежності. Але підстави для оптимізму Стерджен має. Два десятиліття автономії сприяли появі в Шотландії досить самостійної політичної арени, зі своїм порядком денним і відмінним від британського розкладом політичних сил. Справді, на відміну від Північної Ірландії в шотландських виборах усіх рівнів прямо беруть участь ключові британські партії. Але регіональні політичні сили зміцнюють свої позиції. Кількість членів ШНП останніми роками зросла до 120 тисяч, що становить близько 2% населення Шотландії. Після виборів 2016 року компанію ШНП у шотландському парламенті складає Шотландська зелена партія, що також виступає за незалежність. Ще кілька регіональних автономістських політичних проектів до парламенту не пройшли, але поліпшили свої показники порівняно з попередніми виборами.

Ідею незалежності підтримує й частина лейбористів. Це стало особливо помітно під час референдуму 2014 року, коли Консервативна й Лейбористська партії, а також ліберальні демократи сформували коаліцію на підтримку цілісності Великої Британії. Тоді частина шотландських лейбористів організувала альтернативну групу, яка закликала виборців голосувати за вихід Шотландії зі Сполученого Королівства. А це означає, що реальна підтримка незалежності в шотландському парламенті залишається величиною невідомою. За певних обставин за референдум висловляться не тільки 69 депутатів ШНП і зелених, а й частина лейбористів. Що важливіше - такою ж невизначеною і мінливою залишається ситуація з підтримкою незалежності шотландськими виборцями. Останні опитування показують, що підтримка незалежності коливається від 43 до 48% жителів Шотландії. І річ тут не тільки в статистичних похибках.

Ключовим чинником залишається Brexit. Шотландська економіка пов'язана з ЄС більшою мірою, ніж будь-який інший британський регіон: понад 40% (або 11,5 млрд фунтів) торгового обороту території припадає на країни Європейського Союзу. Відтак і втрати від розриву для Шотландії будуть дуже болісними. Одна з найважливіших причин, через яку 2014 року шотландці не підтримали незалежність, - небезпека розриву з Європейським Союзом, бо у Брюсселі тоді дали зрозуміти, що незалежна Шотландія не отримає автоматично членства в об'єднанні. З тієї ж причині 2016-го в Шотландії на референдумі більшість жителів (62% тих, хто проголосував) висловилася за збереження членства в Євросоюзі.

Багато спостерігачів пов'язали поразку ШНП на дострокових виборах з розчаруванням шотландців в ідеї незалежності. Але результати виборів не підтверджують цього припущення. Шотландська політика помітно лівіша за британську, ідеї соціальної держави, пацифістські настрої тут мають стійку підтримку не одне десятиліття. Невипадково з кінця 1950-х Шотландія була вотчиною лейбористів, і всі провідні регіональні партії - ліві. Лейбористи, що полівішали за Джеремі Корбіна, з одного боку і ШНП й шотландські зелені - з іншого мають дуже багато спільного в поглядах на соціальну й бюджетну політику, екологію, роззброєння, питання міграції. Головна незгода між ними - питання про незалежність регіону. Якщо "Шотландія просто стомилася від барабанного бою" ШНП, як заявляла лідер шотландських торі Рут Девідсон, якщо річ була тільки в риториці Стерджен, що набила виборцеві оскому, шотландці проголосували б за лейбористів.

Чому ж перевагу надано консерваторам? Шотландці як і раніше найбільше стурбовані можливим розривом з ЄС, вони хочуть зберегти економічні зв'язки з континентом у нинішньому їхньому вигляді. Опитування, що проводилися під час передвиборної кампанії, показують: у Шотландії Терезу Мей підтримали саме тому, що сподівалися - вона консолідує владу і, зайнявши жорстку позицію на переговорах з ЄС, доможеться від Брюсселя вигідних торговельно-економічних домовленостей. Зрештою, легітимна влада в Лондоні в очах багатьох шотландців мала більше шансів на успіх. Але ця позиція означає, що якщо Лондон розчарує шотландського виборця, якщо економічний розрив з континентом стане неминучим, Шотландія повною мірою використає альтернативу, яку надають автономісти. І тоді Стерджен зможе взяти реванш, повернути ситуацію на свою користь. Рік тому вона наполягала на участі Шотландії в єдиному ринку ЄС, навіть якщо Велика Британія з нього вийде. І цю позицію підтримало багато шотландців. Для них незалежність може стати "планом Б", який обіцяє збереження зв'язків з Європейським Союзом.

І тому вирішальним чинником у боротьбі за незалежність Шотландії стане позиція Брюсселя. Відразу після референдуму про вихід Великої Британії з Євросоюзу на континенті почали явно демонструвати свою прихильність до Шотландії. Стерджен приймали у Брюсселі на найвищому рівні, демонстрували підтримку її позиції щодо збереження співробітництва з ЄС. Було ясно, що в Європейському Союзі є політики, які хочуть розіграти шотландську карту для тиску на кабінет Мей. Численні заяви французьких і німецьких політиків про неминучість жорсткого сценарію розлучення, які лунали ще недавно, також говорять за використання "шотландської партії" проти Лондона.

Та є й сильні аргументи проти такого підходу. По-перше, навіть емоційне бажання зразково покарати Велику Британію за вихід з Євросоюзу, щоб іншим не кортіло, не скасовує раціональної оцінки: економічно й політично Лондон важливий для Європейського Союзу, і тому прагнути зберегти партнерство доцільно для обох сторін. По-друге, на території інших країн ЄС є чимало потенційних сепаратистів, для яких підтримка шотландської незалежності стане прецедентом. До нинішнього дня Брюссель докладав зусилля для збереження територіальної цілісності своїх членів і тому буде обережним у цьому потенційно вибухонебезпечному питанні. Так чи інакше, шотландське питання не просто вийшло за межі регіону. Воно де-факто стало міжнародним, нерозривно пов'язаним з переговорами між Лондоном і Брюсселем.