Непотоплюваний канцлер Шредер

Німецького канцлера Герхарда Шредера вкотре недооцінили: конкуренти з табору ХДС/ХСС, які до останнього моменту свято вірили в результати соціологічних опитувань, що пророкували їм велику перемогу; прибічники опозиції, котрі за останні три роки зовсім зневірились у програмі реформ червоно-зеленої коаліції; Ангела Меркель, яка наївно припускала, що ексклюзивне право формувати урядову коаліцію має той, хто набрав більше голосів.

Насправді виявилося, що різницю менше ніж в один відсоток (35,2% проти 34,3%) Шредер просто не сприймає всерйоз. До того ж він ще й нагадує, що ХДС і ХСС усе-таки дві різні партії, і, якщо розділити їхні голоси, то справжній переможець виборів буде очевидний. Справді, що означає перевага в три парламентські багнети для політика, який за кілька тижнів до виборів зумів зробити так, що добра половина електорату просто забула, через що все це позачергове свято волевиявлення власне й проводили? У в ХДС/ХСС не вистачило чи то сил, чи то вміння вчасно нагадати, що причиною цього став провал розрекламованої червоно-зеленою коаліцією програми реформ.

Шредер змусив багатьох повірити, що насправді остаточні висновки з приводу економічних успіхів його уряду робити ще рано: програма реформ розрахована до 2010 року. А якщо і є якась загроза стабільності, то вона йде з правого табору. Досить було Меркель зізнатися, що після перемоги ХДС/ХСС податкові пільги будуть ліквідовані, кандидат на пост міністра фінансів у її уряді Пауль Кірхгоф став улюбленим об’єктом для критики червоно-зелених. Прийнято вважати, що від поразки на виборах 2002 року Шредера врятувала роль такого собі рятувальника під час повені. Цього разу скоротити розрив між СДПН і ХДС/ХСС соціал-демократам допоміг радикально налаштований у сфері податкової політики професор із Гайдельберга. Один із найпопулярніших передвиборних плакатів закликав: «Увага! Від сьогоднішнього дня впроваджується новий Меркель-податок: усі товари дорожчають на 2%. Німеччина не може дозволити собі ХДС!»

Проте результат дався соціал-демократам непросто. Кажуть, лідер СДПН Франц Мюнтеферінг на одному з передвиборних мітингів від перевтоми знепритомнів, а в Йошки Фішера під час телевізійного ефіру пропав голос. Сам Шредер побив власний рекорд, провівши понад сто зустрічей із виборцями. І все-таки підсумок голосування, певне, здивував і самого канцлера. Інакше було б дуже важко пояснити його неадекватну поведінку в ніч виборів: у своїх виступах він повсякчас казав, що «пишається демократичною культурою німців» (так, начебто суперником Шредера насправді був якийсь Карімов чи Лукашенко), і весь час дорікав журналістам, які пророкували перемогу опозиції.

Так чи інакше, кінцевий підсумок виборів — кому дістанеться крісло канцлера — залежить сьогодні від «молодших партнерів» СДПН і ХДС/ХСС: «зелених» і вільних демократів. По суті, йдеться про три варіанти урядової коаліції.

Перший — так званий світлофор: соціал-демократи (червоні), зелені й Партія вільних демократів (жовті). У випадку створення подібної коаліції канцлером, звісно ж, залишиться Шредер. Інша річ, що проти входження в будь-які союзи з червоними запекло виступає лідер Партії вільних демократів. «Мрійте далі», — без натяків кинув Шредеру Гідо Вестервелле в ніч виборів. І, у принципі, міг собі це дозволити. На нинішніх виборах вільні демократи не лише побили всі рекорди, отримавши майже 10-відсотковий результат, а й разом із «Лівою партією» екс-комуністів і «розкольника» Оскара Лафонтена (8,7% голосів в основному за рахунок Східної Німеччини) змусили багатьох експертів заговорити про переорієнтування німців із великих на менші партії.

Другий варіант — так звана коаліція «Ямайка»: альянс чорних (ХДС/ХСС), жовтих і зелених на чолі з канцлером Ангелою Меркель. Головна перешкода тут — амбіції Йошки Фішера обійняти посаду міністра закордонних справ. Про те, наскільки вони серйозні, свідчить простий факт: минулої середи головний дипломат країни заявив, що відмовляється від неформального лідерства в партії «Союз90/Зелені» і від пропозиції очолити нову фракцію зелених у бундестазі. Фішера, схоже, нітрохи не бентежить і те, що, за традицією, крісло віце-канцлера дістається молодшому партнеру з коаліції — у даному випадку, вільним демократам. Більш точно — главі парламентської фракції СвДП Вольфгангу Герхардту. Як свідчать наші берлінські джерела, особисто знайомі з цим політиком, в останні місяці він повністю присвятив себе підготовці до посади шефа німецької дипломатії.

І, нарешті, третій варіант — велика коаліція за участі як представників ХДС/ХСС, так і соціал-демократів. Подібний прецедент мав місце в Німеччині сорок років тому. Ставлення до нього досить неоднозначне. Одні вважають: якщо есдекам і християнським демократам удасться досягти порозуміння в регіонах (у тому самому Брандебурзі та Бремені), вони зможуть знайти спільну мову й на рівні федеральному. Інші переконані, що присутність непримиренних суперників в одному уряді значно уповільнить проведення реформ. Хтось із знайомих німців навіть пожартував: «Це буде вже не Німеччина, а Україна». Примітно, що, відповідно до результатів останніх соціологічних опитувань, 33% виборців виступають за уряд, створений на основі великої коаліції, 27% борються за «Ямайку» і тільки 15% за «світлофор».

Патова ситуація навколо формування уряду — не єдина особливість нинішніх виборів. Мабуть, ще ніколи сильні світу цього так відкрито не виражали своїх симпатій тому чи іншому кандидату на посаду канцлера. Якщо в Парижі, Анкарі й Москві робили реверанси на адресу нинішнього глави ФРН, то у Вашингтоні, Варшаві та Лондоні відкрито натякали, що ера Шредера підходить до кінця. Причини найрізноманітніші. У Франції, наприклад, побоюються, що з приходом лідера ХДС їх традиційний тандем із Берліном розладнається і, як наслідок, у нових членів ЄС з’явиться більше можливостей впливати на ситуацію. Для керівництва Туреччини Шредер перестав бути «людиною зі слабким» характером» (так його раніше охрестив тамтешній прем’єр), щойно християнські демократи заявили, що наполягатимуть на наданні Анкарі привілейованого партнерства замість членства в Євросоюзі. На туманному Альбіоні розраховують, що з приходом Меркель удасться «вламати» Францію в питанні реформування сільськогосподарської політики ЄС. З Вашингтоном теж усе зрозуміло: серйозні розбіжності між Шредером і Джорджем Бушем розпочалися ще з того моменту, як три роки тому канцлер не вжив жодних виховних заходів проти німецького політика, який порівняв американського президента з Гітлером. Пам’ятається, тоді господар Білого дому сказав, що в Берліні його зрадили. (Примітно, що під час нинішньої кампанії «проштрафився» уже представник ХДС. Політик на свою голову заявив, що за поведінку Буша в ситуації з ураганом «Катріна» його «слід застрелити».) У Варшаві, у свою чергу, сподіваються, що Меркель стримає своє слово й не проводитиме переговорів із Путіним, як вона сказала, «через голову поляків».

Утім, більшість німецьких експертів, опитаних «ДТ», мають щодо цього величезні сумніви. Усі як один думають, що відносини Берліна та Москви не зазнають особливих змін і при Меркель — просто це вже буде інша, не чоловіча дружба. І справді, дуже важко уявити Путіна як єдиного закордонного лідера, запрошеного на ювілей Меркель (причому в супроводі російського козачого хору). Або те, як він під повний «одобрямс» лідера ХДС розповідає журналістам свою улюблену загадку про А і Б, що сидять на трубі... Водночас деякі прибічники німецьких соціал-демократів намагалися переконати автора цих рядків, що дружба Путіна зі Шредером вигідна й... Україні. Так, наприклад, депутат бундестагу від СДПН Олена Хоффман нагадала, що саме авторитет її шефа посприяв тому, що на останньому етапі президентських виборів в Україні Путін дистанціювався від того, що відбувається. Депутат припускає, що погіршення відносин між Берліном і Москвою не в кращий бік позначиться і на українсько-російському діалозі.

Навряд чи буде підкоригована й політика канцлера Меркель щодо євроінтеграційних амбіцій України: єдиної думки щодо цього немає ні в рядах ХДС/ХСС, ні в стані вільних демократів. Водночас як одні, такі як Клаудія Нольте, ще в липні готували депутатські запити, що закликають укласти з Україною угоду про асоціацію, інші, як глава комісії бундестагу з європейських справ Матіас Вісман, були переконані: у випадку з Києвом має йтися виключно про привілейоване партнерство з Європейським Союзом. На думку Є.Хоффман, заяви представників ХДС на підтримку асоційованих зв’язків Києва з ЄС свідчать про «дуже нечесне ставлення до Україні»: у випадку приходу пані Меркель до влади праві не зможуть виконати своїх обіцянок, і українці будуть серйозно розчаровані.

Можливо, у чомусь пані Хоффман і права. Судячи з коментарю, даному кореспонденту «ДТ» депутатом бундестагу від ХДС Клаудією Нольте, сьогодні вона вже навряд чи подала б у парламент подібний запит (хоча відтоді минуло три з половиною місяці). Депутат вважає, що «після великого етапу розширення ЄС життєво важливими сьогодні є процеси внутрішнього поглиблення відносин двадцяти п’яти країн-членів, проте це зовсім не означає, що ЄС може закрити свої двері: для України існує європейська перспектива, навіть якщо не називати конкретний час, коли це може статися». Далі пані Нольте не настільки оптимістична: «Сьогоднішні політичні процеси у вашій країні демонструють, наскільки важким є процес трансформації держави з плановою економікою і політичним опікунством у демократичну, правову державу із соціальною ринковою економікою». Слід підкреслити, що ці слова належать одному з найпослідовніших прибічників євроінтеграційних прагнень Києва в Берліні. Недавні однодумці Нольте сьогодні вважають за краще говорити інше: надто рано вони долучили Україну до кола демократичних держав.