Непередбачувана російська конституція

Здавалося б, мета цього загадкового процесу нарешті відкрилася: обнуляється лічильник президентських термінів Владіміра Путіна, а решта - театральна постановка. На це можна заперечити, що впродовж останніх двох місяців план російського президента щодо конституційних змін уже кілька разів здавався майже розкритим, але потім створений ним каламутний політичний потік робив новий несподіваний виток.

Нагадаємо основні віхи. 15 січня під час послання Федеральним зборам Путін несподівано для всіх (за винятком дуже вузького кола посвячених) запропонував провести швидкі конституційні зміни і закріпити їх плебісцитом. Здавалося, висловлені пропозиції позбавлені єдиної ідеї: повноваження перерозподілялися без очевидного бенефіціара. При цьому процес було оголошено відкритим - маси закликали пропонувати конституційні поправки, а для їх узагальнень скликали конституційну комісію з семи десятків учасників, яку було побудовано за принципом представництва всіх верств суспільства - від фермерів до космонавтів, - на чолі з кількома юристами, принаймні один із яких (голова сенатського комітету з державного будівництва Андрій Клішас) знав заздалегідь, що Путін планував сказати 15 січня.

Щойно згадана комісія встигла зібратися, як російський президент вніс у Держдуму законопроєкт, який ніде не обговорювався. Сталося це 20 січня. Потім почалося громадське обговорення вже цього тексту, але 23 січня Держдума проголосувала законопроєкт у першому читанні. Було видно, що одноголосне голосування не відображало розуміння того, що відбувається. Правда, стала зрозумілішою процедура: законопроєкт до другого читання чекав внесення поправок, і основна їх частина саме і вносилася через конституційну комісію. Дедлайн внесення народних пропозицій було призначено на 2 березня, друге читання в Держдумі - на 10-те. За російським законодавством, після другого читання поправки вже не вносяться.

Лютий пішов на спроби зрозуміти, що ж, власне, запропонував Владімір Путін. Устрій влади змінювався загалом на користь чинного президента.

По-перше, відкрилася теоретична можливість для Путіна ще, мінімум, двічі обиратися президентом. Лічильник термінів міг обнулити Конституційний Суд Росії на тій підставі, що конституція суттєво змінилася. Пропозиція самого Путіна вилучити слово "підряд" із відповідної статті, яка обмежує повноваження двома термінами, нічого в такому разі не означала.

По-друге, російський президент отримував можливість знімати через Раду Федерації суддів Конституційного суду (раніше це могли робити тільки вони самі). При цьому повноваження Суду розширювалися, зокрема щодо оцінки ще не прийнятих законодавчих актів. Таким чином, з'являлася можливість із допомогою Конституційного суду обнулити не тільки терміни, а й парламентську можливість долати вето президента при прийнятті законів (зараз це можна зробити двома третинами голосів депутатів Держдуми і трьома чвертями - депутатів Ради Федерації). Законопроєкт тепер міг бути просто недопущеним до голосування.

По-третє, Путін хоч і ділився з Держдумою правом призначати міністрів (крім п'яти силовиків, які призначалися б у консультаціях із Радою Федерації), зате отримував можливість міняти прем'єра, не міняючи уряду. Зараз президент Росії призначає всіх міністрів своїми указами на пропозицію прем'єра, який єдиний проходить затвердження Держдумою. Але президент не може змінити прем'єра без перезавантаження уряду. Це дає прем'єрові певну політичну самостійність. Тепер упродовж президентської каденції будь-який прем'єр висітиме на волосині президентської прихильності без права впливати на склад і структуру уряду.

По-четверте, зміцнювалася під владою президента прокурорська вертикаль. Прокурори - не тільки генеральний, а й регіональні, - які повернули собі право слідства, за зміненою конституцією, призначатимуться президентом після консультацій із Радою Федерації. Зараз вони призначаються через погодження з суб'єктами федерації.

По-п'яте, муніципальна влада разом із державною вбудовується в нову єдину вертикально інтегровану публічну владу. Попри формальне збереження конституційних положень про автономність муніципальної влади, вона зникне як окремий вид. Міста й села будуть підпорядковуватися регіональним адміністраціям, утворюючи нижчий рівень публічної адміністрації. Одержання субсидій на всіх рівнях залежатиме від центральної влади, цілком контрольованої Путіним. Уся ця конструкція публічної влади отримувала конституційний координуючий орган у вигляді Державної ради. Вона вже існує, регулярно збираючи під головуванням Путіна московських чиновників та глав регіонів, але її поки що немає в російській конституції.

Та було й щось невловиме, що примушувало засумніватися в простоті, здавалося б, очевидної ідеї Владіміра Путіна ще більше зміцнити свою владу і стати вічним правителем Росії. Він активно їздив регіонами, посилаючи сигнали, що все, що відбувається, потрібне зовсім не для продовження його повноважень, а лише для вдосконалення влади.

Кремлівські політтехнологи тим часом запустили методичні рекомендації для керівників на місцях, як забезпечити пристойний для Путіна результат голосування із запропонованих ним конституційних змін, - понад 70% "за" при явці понад 60%. У них містився цікавий поділ російського населення на групи: пенсіонери, патріоти, лоялісти, молодь, незаможні та критично налаштовані. Цікаво, що в Росії немає патріотів серед молоді. Але головне те, яке мотиваційне гасло пропонувалося критично налаштованим: "Хочеш, щоб Путін пішов? Голосуй за Конституцію!".

Старався й Андрій Клішас - безперечно, один із найобізнаніших у тому, що відбувається навколо конституції. Багато разів він упевнено заявляв, що обнуління президентських термінів Владіміра Путіна не буде.

На додачу до цього, тінню нависав конституційний статус Державної ради, яка, теоретично, могла бути використана для нового місця сидіння Путіна після відставки з поста президента.

До другого читання думка про те, що Путін може змінити свій статус, причому швидше, ніж можна було б подумати, перестала здаватися блюзнірською. Підходящі "народні поправки" він зацементував 2 березня новим законопроєктом про внесення поправок у його ж законопроєкт про зміни до конституції. Здавалося, результуюча версія увічнювала політичну спадщину Путіна: консервативна Росія, де шлюби можливі тільки між чоловіками й жінками; держава турбується про дітей; кордони склалися тисячолітньою історією і можуть тільки розширюватися; посадові особи - плоть від плоті росіяни, які не мають інтересів за кордоном (хіба що чиновникам так і не заборонялося мати нерухомість за кордоном). Здавалося, що Путін мовою конституції написав політичний заповіт і виніс його для загального схвалення. Єдине - було незрозуміло, яку долю він приготував собі.

Напередодні другого читання звучало майже аксіомою, що після народного волевиявлення, яке закріплює оновлену конституцію, вже нинішнього року можуть відбутися парламентські вибори, а за ними - і президентські. Консультацій на цю тему особливо не приховували. У дострокових виборах не сумнівалися багато депутатів. І ось коли 10 березня перед голосуванням у Держдумі з трибуни було внесено поправки про дострокові вибори Держдуми та обнуління президентських термінів Путіна, він сам несподівано з'явився в залі для пояснення депутатам своїх задумів (процедура цього не вимагала). Російський президент сказав депутатам, що перевибори Держдуми непотрібні, а ось із обнулінням його власних президентських термінів можна було б і погодитися, якби тільки Конституційний суд це схвалив.

Процес змін стрімко покотився далі з доповненням про обнуління, - за кілька днів пройшли всі потрібні голосування, включно з регіональними законодавчими зборами, результати голосування в яких 14 березня затвердить Рада Федерації. 18 березня, у день офіційної анексії Криму, Путін підпише затверджений законопроєкт і подасть його до Конституційного суду, який не пізніше ніж через сім днів від дня запиту зобов'язаний дати свій висновок. Потім відбудеться загальноросійське голосування, заплановане на 22 квітня, - після завершення Великого посту й до початку місяця Рамадан. Якщо поправки підтримають понад 50% учасників голосування, вони негайно набудуть чинності.

Гра може здатися зіграною. Багато чинників свідчать, що Путіну було потрібне тільки продовження посилених повноважень і пряме звернення до російських громадян, оминаючи оточення й еліти, щоб отримати нову дозу легітимності.

І все ж залишається чимала частка невизначеності. Так ніхто й не пояснив, навіщо все це знадобилося Путіну так терміново і в такій формі, якщо вибори тільки 2024 року. Що буде, коли Конституційний суд не обнулить терміни, як він одного разу відмовився обнулити терміни Бориса Єльцина? І що буде, коли пандемія коронавірусу не дозволить провести всеросійське голосування? Нарешті, чому Путін у такий умовний способ говорив про обнуління термінів у Державній Думі перед другим читанням?

Навряд чи ми вже спостерігали розв'язку російської конституційної історії. Навіть якщо вона театральна, цей театр злився з життям, де є місце не тільки задуму режисера, а й аравійській нафті, китайському коронавірусу, війні в Ідлібі та багато чому іншому…