НЕЛЕГКИЙ ВИБІР ГРУЗІЇ

Раніше з двадцять п’ятим січня в грузинів асоціювалася одна подія — день народження Едуарда Шеварднадзе. «Революція троянд» надала цій даті нового забарвлення: цього дня в Тбілісі відбудеться інавгурація нового президента країни. Проте офіційного вступу на посаду Михаїл Саакашвілі чекати не став: наголоси в найболючіших для Грузії питаннях було розставлено буквально першого ж тижня після виборів. І робилося це так часто, що словосполучення «боротьба з корупцією», «російські військові бази» й «територіальна цілісність» з’являлися в інформаційних повідомленнях мало не щодня.

Встиг Саакашвілі зробити й дебютне призначення в уряді. Символічно, що першим було призначено генерального прокурора країни. Ним став Іраклій Окруашвілі, губернатор суміжного з Південною Осетією регіону Шида-Картлі. Стосовно решти портфелів, то грузинські мас-медіа прогнозують лише одну несподіванку —можливу появу в кріслі міністра сільського господарства колишнього першого секретаря ЦК КП Грузії Джумбера Патіашвілі. Інші посади, швидше за все, поділять між своїми — людьми з команди «невгамовної трійки»: самого Саакашвілі, Ніно Бурджанадзе й Зураба Жванії.

В активі нового президента — і перші результати в розрекламованому новою владою поході проти корупціонерів, контрабандистів та всіх тих, хто «заважає грузинам нормально жити і працювати». Саакашвілі вже заявив, що відбере в держчиновників особняки в престижному ще з часів «великої імперії» районі Цхнеті. Ще далі лідер «революції троянд» пішов у боротьбі з контрабандою з Росії. Аби перекрити шлях незаконному товару (а йдеться про широкий асортимент — від молока до наркотиків), наказано просто підірвати дороги, якими він надходив у Сакартвело. Погодьтеся, досить сміливо як для новачка.

Крім того, генпрокуратура Грузії звернулася до кількох західних країн із проханням заморозити банківські рахунки грузинських чиновників, близьких до оточення Шеварднадзе: нова влада планує провести експертизу на предмет законності шляхів одержання цих грошей. Якщо суд доведе протилежне, вилучені суми надійдуть у держбюджет.

Грузинам такий запал молодого президента подобається. Хоча в експертних колах трохи награна жорсткість Саакашвілі викликає більше побоювань, ніж захоплених — «оце молодець». Особливо коли йдеться про заяви, які Саакашвілі встиг зробити на адресу Абхазії, Південної Осетії та Аджарії. «Я не збираюся вдаватися до репресій, але якщо Аслан Абашидзе посміє поставити себе вище конституційного простору, його буде суворо покарано», — це лише одна з них, адресована, як неважко здогадатися, аджарському лідеру.

Аналітики прогнозують, що своїми випадами Саакашвілі тільки перекриває шлях до дипломатичного розв’язання проблеми. Уже зараз у Грузії ходять чутки, що нова влада планує допровадити у Тбілісі лідера абхазької діаспори в Америці Інала Казана: нібито між грузинськими й американськими спецслужбами є домовленість про використання цього пана, котрий має величезний кредит довіри як серед абхазців в еміграції, так і серед населення бунтівної території, у справі приборкання абхазьких сепаратистів. Крім того, у пресу почала постійно надходити інформація, що грузинська армія готує вторгнення в Абхазію — і не як-небудь, а з моря. Паніка почалася після того, як міністра держбезпеки Грузії в компанії з командуючими військово-морськими силами помітили вночі на бойовому катері неподалік Сухумі.

До речі, до силового методу розв’язання проблеми, як до єдино дійового, почали схилятися і багато експертів. Випадало чути, що крапку в багаторічній чварі можна було б поставити, взявши за зразок знаменитий бліцкриг хорватської армії 1995 року. Ясна річ, для цього необхідно провести серйозну підготовку, й самотужки Грузії вочевидь не впоратися. Багато залежить від того, наскільки сьогодні готові «зайнятися» Південним Кавказом США. Адже допомоги, яку нині надає Білий Дім грузинській армії, явно замало. Слід нагадати, що йдеться про програму «Навчання й оснащення». В її рамках уже пройшли підготовку кілька грузинських батальйонів. Паралельно під орудою американських інструкторів навчаються по одному взводу від держдепартаменту з охорони державного кордону та внутрішніх військ. Реалізація проекту оцінюється в 64 млн. доларів. Минулого вівторка заступник держсекретаря США Лінн Паско підписав із держміністром Грузії Зурабом Жванією договір, за яким США виділять республіці десять мільйонів доларів. Три з них підуть на зарплату грузинським військовим.

У Тбілісі багато говорять, що для Саакашвілі розв’язання проблеми бунтівних територій — справа принципу. Справді, не кожен на його місці міг би з такою впевненістю заявити, що нинішні президентські вибори були останніми, у яких Абхазія й Південна Осетія не брали участі. Нова влада, схоже, чудово усвідомлює: відновлення територіальної цілісності країни — це ще й перепустка для Грузії в НАТО. Тим паче що й Північноатлантичний альянс має до цієї крихітної кавказької країни особливі почуття. Cаме тепер, коли багатомісячні чутки про передислокацію американських баз із Німеччини в країни Східної Європи набули офіційного підтвердження з Вашингтона. Є інформація, що, крім Польщі й Румунії, американські солдати можуть з’явитися й на Південному Кавказі. Найчастіше в документах трапляється слово «Азербайджан», але багато вашингтонських стратегів не списують із рахунків і Грузію. Взагалі, якщо вірити впливовому в натовських колах главі американського комітету НАТО Брюсу Джексону, вступ Азербайджану й Грузії в альянс активно лобіюють країни Балтії, Румунія, Болгарія та Польща.

Хоча роль США у грузинській революції ніхто не ставить під сумнів, насправді ситуація не така однозначна. Є інформація, що у Вашингтоні не було одностайної думки, хто повинен змінити Шеварднадзе на посаді президента. Подейкують — у держдепі покладали великі надії на Ніно Бурджанадзе. Саакашвілі в очах тамтешніх чиновників видавався надто емоційним як для глави держави.

У нинішнього грузинського президента були добрі відносини з Джорджем Соросом, що, як відомо, не належить до лав самовідданих прибічників генеральної лінії Білого дому. Крім того, йому симпатизував відомий сенатор Маккейн — суперник Буша в республіканській партії. Під час навчання у США Саакашвілі зав’язав контакти і з деякими іншими впливовими політиками та дипломатами. Явним свідченням прихильності Білого дому до нового грузинського лідера стане візит на його інавгурацію держсекретаря США Коліна Пауелла — безпрецедентний випадок для пострадянського простору.

І все-таки, доки грузинські політики сушать голови, хто з них гідний носити титул найбільш «проамериканського» (оскільки російські газети вперто приписують цей епітет мало не кожному члену команди Саакашвілі), у Білокам’яній метикують: чи прибуде грузинський президент зі своїм першим закордонним візитом саме в російську столицю, як обіцяв раніше? Тим паче що Саакашвілі вже запросили завітати до Вашингтона й Берліна.

Втім, у Москві на грузинського лідера чекають більш термінові справи. І пов’язані вони з новим поворотом у старій дискусії: що Росії в Грузії мати важливіше — свій банк чи свій танк. Останні заяви Кремля, стосовно евакуації російських військових баз, укотре раз підтвердили: танк на грузинській території для росіян усе-таки бажаніший. Правда, як з’ясувалося цього тижня, вони не проти його продати. Ціну, за яку росіяни готові відмовитися від військової присутності в Батумі й Ахалкалакі, не примушуючи Тбілісі чекати 10 або 11 років — 500 млн. доларів, — більшість експертів та журналістів охрестили просто — «знущальною».

А грузинські політики, які останнім часом раз у раз заявляли про готовність почати відносини з Росією з чистого аркуша, суму в 500 млн. доларів стримано назвали завищеною: на їхню думку, йдеться всього-на-всього про виведення трьох тисяч військових і 400 одиниць важкої техніки. Проте в Москві впевнені: саме ця сума стане гарантією того, що російських військових не викинуть у чисте поле. Як свого часу це сталося з радянськими солдатами в Німеччині.

Найімовірніше, росіяни розраховували на те, що таких грошей у Грузії немає. Хоча вихід із ситуації вони підказали самі. Правда, коли з вуст російських політиків звучало «коли хочуть, нехай просять у США», навряд чи хтось із них міг подумати, що Вашингтон відреагує так швидко. Буквально наступного дня після виставленої Росією ціни Лінн Паско, який гостював у Тбілісі, холоднокровно заявив: «США робили це раніше, зроблять і тепер». Такий навальний розвиток подій навколо військових баз більшість експертів визнала символічним: «Це початок геополітичних торгів між США і Росією за Грузію».

Утім, знайти 500 мільйонів — ще півбіди. Ні для кого не таємниця, що одна з баз лежить на території непідконтрольної Тбілісі Аджарії. У Грузії чудово розуміють, що в разі загострення відносин між Батумі й центром влада Аджарської автономії може переконливо попросити російських військових залишитися. Не все однозначно й у населеному вірменами Ахалкалакі. Навіть люди з оточення Саакашвілі визнають, що російська база тут є чимось на кшталт чинника соціальної стабільності: багато місцевих жителів працюють на ній за контрактом й одержують до 250 доларів на місяць — чималі гроші для Грузії, що ледве зводить кінці з кінцями.

Експерти, з якими випадало спілкуватися «ДТ», впевнені: політика Москви в Грузії і надалі зводитиметься до двох слів — «контрольована дестабілізація». Благо важелів тиску на кавказьку сусідку (крім військових баз і постачання електроенергії, дров у вогонь підкидає масова видача російських паспортів в Абхазії та запровадження спрощеного візового режиму з Аджарією) у Білокам’яної більше ніж досить.

Проте зрозуміло й інше: чим настирливішою буде політика Москви в кавказькому напрямку, тим активніше нагадуватиме про свої інтереси в регіоні Вашингтон. Яскравий приклад — ситуація, що склалася торік у грудні навколо Придністров’я...

Ще призабуті події в Панкіській ущелині засвідчили: коли Білокам’яна посилає у бік Тбілісі стріли, Київ визнає за краще вмивати руки. Доходило до того, що в деяких центральних українських мас-медіа існувала заборона на висвітлення грузинсько-російських перипетій в аналітичних матеріалах — пропонувалося обмежуватися стислими інформаційними зведеннями. А в українських відомствах (тому ж таки МЗС) існує інша «заборона» — жодним чином не афішувати відмінностей у позиціях Києва й Москви щодо грузинсько-абхазької проблематики.

І це при тому, що Грузія досі залишається єдиною країною на пострадянському просторі, де розмови про регіональне лідерство України ніколи не викликали посмішки чи роздратування (що інколи помічали наші дипломати в азербайджанських дипломатів). Навпаки — всіляко заохочувалися. Навіть тим-таки Саакашвілі.

Стосовно останніх подій у Тбілісі, то Україна як ніхто зацікавлена в збереженні стабільної ситуації в республіці. Одна з причин — реалізація проекту нафтопроводу Одеса—Броди—Плоцьк—Гданськ. «Успішне завершення президентських виборів означає зняття політичних ризиків, які таїла в собі нестабільність, що панувала в Грузії восени минулого року й була загрозою для всіх транзитних проектів, які проходять через територію республіки, і взагалі для всього транскавказького коридору. Оскільки проект ЄАНТК у своєму південному відгалуженні має транскавказьку складову, стабільність чи нестабільність у цій республіці відбиватиметься на його реалізації», — вважає віце-президент Фонду «Стратегія-1» Михайло Гончар.

У діалозі з Грузією, вважають експерти, не можна забувати, що в реалізації нафтотранспортних проектів їй належить один незаперечний козир. Ідеться про практично монопольне право Тбілісі на транзит каспійської нафти (на цьому місці також могла б бути Вірменія, але нерозв’язаність проблеми Нагірного Карабаху автоматично ставить хрест на її ролі як транзитора).

Втім, уже сьогодні ясно: відносини Грузії з зовнішнім світом значною мірою залежатимуть від тактики, яку обере грузинський президент. Багато хто вважає, що мистецтво канатохідців, яке протягом багатьох років демонстрували Едуард Шеварднадзе й Гейдар Алієв, залишилося в епосі їхнього президентства. Саакашвілі віддасть перевагу інакшій політиці — більш ударній і наступальній.