Недопечена цеглина

Петербурзький міжнародний економічний форум (ПМЕФ), чергове засідання якого відбулося 6–8 червня в Російській Федерації, будемо відвертими, сприймається світовою спільнотою не лише як місце для укладання суто економічних угод.

Російська влада тривалий час докладала невпинних PR-зусиль і перетворила його на пропагандистський майданчик для фіксації успіхів власних міжнародних ініціатив. У рамках однієї з таких ініціатив свого часу було започатковано взаємодію лідерів країн, що розвиваються, у форматі, відому як БРІКС. Саме під час ПМЕФ 2006 року міністри економіки Бразилії, Росії, Індії та Китаю провели предметні переговори стосовно формування нового об'єднання, а 16 червня 2009 року лідери цих держав зібралися в російському Єкатеринбурзі на офіційний форум, який вважається точкою відліку роботи БРІКС. Зустрічі почали проводити щороку, а 2011-го до групи приєдналася Південно-Африканська Республіка (ПАР). Недавно минуло 10 років від часу утворення БРІКС, що не може не спонукати до оцінки результатів роботи об'єднання і прогнозування його майбутнього.

Ідею поєднати країни в угруповання БРІКС було запозичено в американців. Інвестиційні фонди США на початку 2000-х широко оперували цією абревіатурою для означення комбінації найбільш прибуткового розміщення фінансових портфелів. Очікувалося, що з неминучим швидким зростанням економік країн БРІКС зростатимуть відсоткові доходи за цінними паперами компаній, котрі походили з цих країн, а відтак - і багатства західних фінансистів. Однак криза 2008 року швидко обнулила ці розрахунки: Бразилія й Росія скотилися в рецесію, темпи зростання індійської економіки значно уповільнилися, лише Китаю вдалося більш-менш безболісно подолати спад, висвітливши заодно здатність еліт країн-учасниць до антикризового менеджменту. Саме криза підштовхнула цю групу великих держав, що розвиваються, мають різну культуру та політичні системи, до усвідомлення інакшості, а подекуди - протистояння із Заходом та необхідності об'єднуватися для просування локальних інтересів у світовий порядок денний.

Головним фасилітатором платформи БРІКС виступила Росія. Її лідери закликали перетворити діалоговий форум на повноцінний механізм стратегічної кооперації. Москва намагалася подати БРІКС як основу для нового світопорядку, де Сполучені Штати більше не є глобальним гегемоном, а міжнародна координація й кооперація відбуваються через нові інститути.

На саміті в Уфі у 2015 році було оголошено про запуск кількох потенційно амбітних ініціатив - Нового банку розвитку (або БРІКС-банку), Угоди щодо валютних резервів на непередбачувані випадки, Стратегії економічного партнерства, Підприємницької ради та ін. БРІКС для Москви важливий як місце геополітичного самоствердження: ніхто з учасників не ставить під сумнів бажання Росії іменуватися "глобальною силою", "полюсом світу"; вона легітимізує статус "рівної" Вашингтонові, виступаючи єдиним фронтом з іншими ваговиками; демонструє марність зусиль Заходу її ізолювати і успіх політики "розвороту на Схід". Тим часом цілеспрямоване розхитування основ світопорядку, гібридні війни та слабка нафтозалежна економіка аж ніяк не перетворюють Російську Федерацію на "полюс" чи "центр". Антагоністично заряджена, непередбачувана, суб'єктивізована зовнішня політика, навпаки, звузила її можливості пропонувати світові проривні інклюзивні проекти, змусила сусідів переоцінити зовнішньополітичні ризики, а внутрішнє державне управління, зорієнтоване на наділення конфідентів Путіна привілеями, хронічно не здатне нагромаджувати фонди для їх зваблення.

Так само мляво розвиваються ініціативи, ухвалені в Уфі. Наприклад, найбільш осяжна ініціатива БРІКС - Новий банк розвитку - за 4 роки існування зголосився фінансувати зо три десятки проектів сукупною вартістю 8 млрд дол. Але його кредитний портфель залишається незбалансованим: 2/3 позик отримали Китай та Індія, переважно під проекти, що реалізуються з участю державних структур, а не приватного сектора. Банк не став глобальним, він оперує тільки у країнах-членах, часто місцевими валютами, якими зроблено статутні внески, а його кредитний рейтинг АА+ нижчий, ніж в Азійського банку інфраструктурних інвестицій (АІІБ), аналога, створеного й контрольованого Китаєм.

Взагалі, Китайська Народна Республіка, єдиний учасник БРІКС, що потенційно здатний запліднити об'єднання творчою енергією, розглядає його як другорядне. Системно підходячи до перехоплення глобального лідерства в колективного Заходу, Китай пропонує світу те, що й повинен забезпечити кандидат у гегемони: світове благо колективного користування. Такого роду інклюзивним благом, створеним у 1949 р. Сполученими Штатами, виступила організація колективної безпеки НАТО. Сукупно з перевагами Бреттон-Вудської валютної системи, вона надавала західноєвропейським країнам захист і стабільність за ціною, нижчою, ніж кожна з них мусила б платити поодинці. Крім гарантованої США військової безпеки, члени альянсу отримали взаємний доступ на товарні ринки, вільний рух капіталу та об'єднання довкола лідера для відповіді на виклики.

Новим колективним благом, пропонованим світові Китаєм, поза сумнівом, буде не БРІКС, а ініціатива Сі Цзіньпіна "Один пояс - один шлях" (ПіШ). Розбудовуючи інфраструктурні зв'язки, вона має посприяти розвиткові торгівлі, активізації інвестицій, глибшій економічній інтеграції Європи й Азії, а відтак забезпеченню глобальної стабільності та взаємозалежності континентів. Звісно, відбутися це має на умовах та принципах, які формулюватимуться в Пекіні. Щоб переконати країни стати членами клубу ПіШ, Піднебесна активно конструює аналоги західних економічних інститутів. Проектами з оновлення інфраструктури має опікуватися АІІБ (де Китаю належить третина голосів і право вето), донорами співпраці з кандидатами виступають китайські державні корпорації та фонди добробуту, розширений доступ на китайський внутрішній ринок забезпечуватиметься через підписання преференційних двосторонніх угод про зону вільної торгівлі. Після приєднання до ПіШ навіть невелика країна прискорить своє економічне зростання за рахунок більш інтенсивної взаємодії не тільки з КНР, а й з іншими учасниками ініціативи. Зі зростанням чисельності членів клубу між ними неминуче виникатимуть торговельні суперечки. Для їх оперативного усунення знадобиться організація, розміщена, приміром, на Сході Азії, що зможе вирішувати їх ефективніше, ніж штучно ослаблена американцями СОТ.

Наступним кроком фіксацій китайського лідерства має стати фінансова інтеграція учасників клубу, в результаті якої долар США у їхніх взаємних розрахунках буде заміщений юанем КНР. Про заснування інституту, еквівалентного МВФ, поки що не йдеться. Проте Народний банк Китаю (НБК) активно укладає з центробанками інших країн угоди про валютні свопи - перехресний обмін партіями грошових одиниць, які зберігаються в резервах обох центробанків для надзвичайних випадків. "Надзвичайні випадки" - це гостра нестача валюти для розрахунків за торгівлю, наприклад в умовах кризи платіжного балансу. Допомогою в ліквідації таких криз від часу свого заснування покликаний займатися МВФ, створений у Бреттон-Вудсі. Угоди про свопи з НБК - молода розсада, з якої, за умов дбайливого догляду, можна виростити альтернативну міжнародну організацію.

За схожою схемою поступово конструюватимуться нові політичні та безпекові інститути співпраці, ключовим гарантом стабільності яких буде Китай. На останній, п'ятій зустрічі Наради зі взаємодії та заходів довіри в Азії в Душанбе у червні саме Сі Цзіньпін наполягав на необхідності швидшого утворення нової архітектури регіональної безпеки на континенті - своєрідного аналога європейської ОБСЄ. Пекін використовує БРІКС, щоб нагадувати західним партнерам про недоречну недооцінку себе як домінуючого світового гравця та необхідність відкрити йому простір для посилення впливовості. Аналогічна роль відведена іншій регіональній ініціативі з участю Китаю - Шанхайській організації співробітництва, щодо якої, як і щодо БРІКС, до речі, домовлялися попередники Сі Цзіньпіна. Про їх здобутки в сучасному китайському інформаційному просторі згадувати не заведено, що теж відтіняє значення цих об'єднань для керівництва країни.

Індія - друга країна угруповання, яка, за потенціалом розвитку, могла б претендувати на глобальне лідерство. Хоча темпи її зростання тривалий час залишаються високими (близько 7%), розрив у стандартах життя з розвиненими країнами найбільший серед членів БРІКС. Істотними проблемами залишаються складні відносини між регіональними, релігійними та етнічними елітами Індії, військове протистояння з Пакистаном і територіальний спір з КНР. Не маючи достатніх матеріальних засобів та потерпаючи від корупції, Індія поки що не може модернізувати власні збройні сили і бажаною мірою впливати на політику своїх найбільших сусідів. Головним завданням для країни сьогодні стає сек'юритизація свого майбутнього економічного розвитку. Для подолання відсталості та прискорення розвитку вона потребуватиме великих обсягів планетарних ресурсів, значну частину яких уже контролює Китай. У зв'язку з цим країнам Південно-Східної Азії, що динамічно зростають, дедалі складніше буде вирішувати, як (і наскільки) опиратися ініціативам Індії, з одного боку, та Китаю - з другого.

Тому інтерес Індії до БРІКС корелюватиме з готовністю інших членів об'єднання бути донорами ресурсів, технологій і капіталу для її економіки. Для цього Індія теж активно користується механізмами СОТ та іншими елементами глобальної архітектури, створеної Заходом, і поки що не демонструє наміру від них відмовлятися. Перетворившись на головного орієнтира нової індо-тихоокеанської стратегії США, вона балансує між Вашингтоном і ревізіоністами світопорядку в БРІКС. Втримувати складну стратегічну рівновагу легше, координуючи відносини у двосторонньому режимі, а не через багатосторонні платформи.

Зважаючи на помітні розміри, Бразилію високо цінують і запрошують до різноманітних багатосторонніх блоків та об'єднань. Хоча країна демонструє бажання відігравати більш помітну роль у міжнародних економічних відносинах, до БРІКС вона потрапила, не в останню чергу, сподіваючись отримати в разі реформи ООН крісло постійного представника Ради безпеки, хоча справжнім драйвером стали погляди двох послідовних ліво-популістських президентів, Лули да Сілви та Ділми Русеф (обидва, до речі, засуджені за корупцію). Колишній адепт м'якої сили, деякі дипломатичні м'язи Бразилія наростила, просуваючи в міжнародний порядок денний питання ядерного роззброєння. Тим часом найменші серед країн БРІКС витрати на озброєння (1,5% ВВП) обмежують впливовість країни на світовій арені. З новим, тепер уже право-популістським, президентом Бразилія, очевидно, дистанціюватиметься політично від партнерів по БРІКС та, не відмовляючись від набутих економічних вигод від співпраці з КНР, намагатиметься збільшити їх і від США.

Південно-Африканська Республіка, попри очевидний потенціал перетворитися на лідера континенту, наразі не має зв'язної й чіткої зовнішньої стратегії. Внутрішні проблеми - корупція, безконтрольність зовнішніх інвесторів у ключових бюджетоутворюючих галузях, політичні та расові конфлікти, що загрожують перерости у протистояння, - всі ці виклики перешкоджають країні вивести лідерські амбіції навіть на регіональний рівень. Де вже там активно діяти в ефемерному БРІКС!

За великим рахунком, сенс формату БРІКС на сьогодні, практично, вихолощений. Без участі Китаю, який зацікавлений у власному глобалізаційному проекті, платформа позбувається м'язів. Просуваючи на Захід "Один пояс - один шлях", КНР має намір поглинати інші регіональні угруповання на євразійському просторі. Відтак решта учасників БРІКС, особливо Індія, із застереженням ставитимуться до його економічних ініціатив, дипломатичних пропозицій та посилення військового впливу. Підхід Індії до об'єднання ґрунтуватиметься на прагматизмі: щойно втрати від участі в ньому, не лише геоекономічні, а й геополітичні, переважать вигоди, вона згорне в ньому активну участь. Тому омріяного владою Росії консенсусу серед БРІКС у протистоянні з Заходом не спостерігатиметься. Подальше існування формату - це маркер успіху сізіфової праці дипломатичного відомства РФ, яке продовжує рухати цеглину БРІКС уперед.

Із досвіду малопродуктивної роботи БРІКС Україні слід винести урок щодо участі в різноманітних міжнародних форматах і альянсах. Свого часу ми дуже ними захоплювалися, до всіх приєднувалися і в жодному реально не працювали. Вписувалися у спостерігачі чи учасники в Центральноєвропейській ініціативі, у Пакт стабільності для Південно-Східної Європи, до Вишеградської четвірки, на саміти лідерів країн Центральної Європи, в Раду держав Балтійського моря, Дунайську стратегію та Чорноморську синергію ЄС, у Раді міністрів оборони Південно-Східної Європи й, нарешті, у створення ГУАМ.

У добу війни доцільно розумно обмежитись: Європейський Союз, Організація Північноатлантичного договору і новий, але перспективний Форум Трьох Морів (Тримор'я, або Інтермаріум), близький нам географічно, мовно, історично та економічно. Це міцне підґрунтя для порозуміння й розвитку відносин із сусідами на західному кордоні, півдні та далекому сході. Чітко вибудувані й зрозумілі зовнішньополітичні пріоритети спростять знаходження правильних сигналів про наші інтереси для провідних глобальних гравців - Китаю, Індії, Бразилії - як у двосторонньому форматі, так на багатосторонніх міжнародних майданах.