НЕБЕЗПЕЧНА СПАДЩИНА

Після розпаду Радянського Союзу щось дісталося у спадщину й Україні. Наприклад, склади з боєприпасами, де зберігаються і протипіхотні міни (ППМ). 1998 року Київ самостійно знищив близько 100 тисяч касетних мін. Проте на території країни ще знаходиться до 6 млн. мін типу ПФМ-1. Розміщені на дванадцяти складах, розкиданих по всій Україні, вони є серйозною загрозою не лише для екології, а й для мешканців сусідніх міст і сіл. У контексті трагедії в Новобогданівці питання збереження й утилізації цих мін є більш ніж актуальним. Утім, для Києва проблема знищення ПФМ уже давно переросла з розряду внутрішньодержавної на зовнішньополітичну. 1999 року Україна підписала Оттавську конвенцію щодо заборони протипіхотних мін. Однак дотепер цей документ не ратифікований.

У грудні має відбутися конференція в Найробі, й сьогодні представники країн та організацій у своєму діалозі з українською стороною постійно порушують питання про ратифікацію конвенції, домагаючись, щоб вона сталася до цієї події. За великим рахунком, Київ готовий це зробити, адже, підписавши конвенцію, країна фактично вже зробила крок для того, щоб приєднатися до оттавського клубу», — визнає менеджер програми з утилізації протипіхотних мін ПФМ Програм розвитку ООН в Україні Оксана Лещенко. Проте серйозною перешкодою на цьому шляху є відсутність у країни достатніх коштів для знищення мін, що підпадають під дію Оттавської конвенції. Отже, Київ може не виконати те зобов’язання, яке він візьме на себе при ратифікації: упродовж чотирьох років знищити всі запаси ПФМ. Головна проблема — фінансування утилізації. За фінансової підтримки уряду Канади Програма розвитку ООН займається просуванням України до ратифікації Оттавської конвенції, поясненням її положень і значення для країн-підписантів, а також координацією майбутніх країн-донорів зі знищення мін типу ПФМ в Україні. ПРООН нагромадила великий досвід з цього питання й готова надати також свою експертну допомогу та операційний механізм успішного впровадження проекту в Україні в партнерстві з національними структурами. ПРООН також сподівається на фінансування заходів країнами та організаціями-донорами.

«Експерти з міжнародних організацій думають, що приблизна вартість утилізації однієї міни може становити близько долара. Проте за українських умов реальна вартість може бути значно вищою», — каже віце-президент Атлантичної ради України Олег Кокошинський. За словами координатора Української кампанії із заборони ППМ Юрія Донського, залежно від технології утилізації вартість знищення однієї міни може коливатися від 60 центів до трьох доларів. За підрахунками експертів РНБО, для утилізації ПФМ-1 необхідно близько 10 млн. доларів. Для українського бюджету сума в 10 млн. доларів сьогодні виглядає більш ніж серйозною. І власними силами Київ навряд чи впорається з вирішенням проблеми утилізації ППМ. Вихід із цієї ситуації в Україні та міжнародних організаціях бачать у залученні зовнішніх фінансових донорів.

У минулому з допомогою урядів деяких країн Україна вже знищила 400 тисяч протипіхотних мін типу ПМН і ПМН-2. Цей проект виконувало в 1999—2003 роках агентство НАТО з матеріально-технічного забезпечення (NAMSA). Нині на черзі утилізація мін типу ПФМ. У Києві, пам’ятаючи про прецедент із закриттям Чорнобильської АЕС, коли країни-донори не повністю виконали взяті на себе фінансові зобов’язання, серйозно побоюються, що ця історія може статися й у випадку з ратифікацією Оттавської конвенції. Тому, зазначає Юрій Донськой, офіційний Київ вимагає чітких гарантій від міжнародних організацій з фінансування утилізації ППМ.

Власне кажучи, вся попередня стратегія української виконавчої влади в переговорах із західними партнерами зводилася до такої формули. Київ пропонував: Оттавська конвенція стане чинною не через півроку після реєстрації в Секретаріаті ООН документа про ратифікацію, як того вимагає прийнята процедура, а після закінчення програми утилізації всіх протипіхотних мін в Україні. Однак такий підхід не знаходив відгуку в західних партнерів Києва. Потенційні донори казали, що вони не можуть фінансувати утилізацію ППМ, якщо наша країна не буде де-юре і де-факто учасником конвенції.

Проти запропонованого українською владою варіанта вирішення проблеми активно виступив, насамперед, Європейський Союз, готовий стати основним фінансовим донором зі знищення ППМ типу ПФМ. Відомо, наприклад, про лист в.о. глави представництва Єврокомісії в Україні Стеффена Сковманда українському прем’єр-міністрові, в якому йшлося про те, що подібна формула неприйнятна, і країна або стає учасницею конвенції без будь-яких обмовок, або ні. Про це саме йшлося і під час недавнього візиту Віктора Януковича до Брюсселя.

Розпочинаючи з квітня, офіційний Київ змінив політику: Україна заявила про свою готовність ратифікувати конвенцію без обмовок уже восени нинішнього року. За словами Олега Кокошинського, подібний крок не лише продемонструє світовому співтовариству прихильність України до принципів конвенції. Експерти вважають: затягнувши процес ратифікації, Україна може прогаяти момент. Так, у бюджеті Євросоюзу на нинішній рік зарезервовано 4 млн. євро на утилізацію мін типу ПФМ в Україні. А за необхідності цю суму можуть збільшити. У випадку ж, якщо наша країна не ратифікує конвенцію, то ці гроші ймовірно підуть тим країнам, що вже є безпосередніми учасниками оттавського процесу.

До речі, літом нинішнього року Європейський Союз має завершити дослідження з вивчення ПФМ і вироблення безпечної технології з утилізації мін цього типу. Як повідомив Манодж Баснят, директор програм ПРООН в Україні, найближчим часом представники ПРООН, Канади, ЄС та інших потенційних донорів мають провести в Україні зустріч, аби визначити подальші кроки у зв’язку із завершенням першої фази підготовчих робіт до ратифікації та наближенням закінчення досліджень стану мін типу ПФМ. Можливо, що до цього моменту нарешті відбудеться й чергове засідання міжвідомчої робочої групи з утилізації протипіхотних мін: його члени — представники різноманітних силових структур України — вже не збиралися разом понад рік...