Навіщо Україні чужа війна?

Париж зробив Києву досить цинічну пропозицію.

За інформацією ZN.UA, французи звернулися до керівництва України з проханням, щоб наша країна взяла участь в антитерористичній операції, котра проводиться під командуванням Франції в Сахель-Сахарському регіоні. Йдеться або про відправлення в Африку підрозділу (чисельністю 60–70 чоловік) для супроводу конвоїв чи охорони, або про надання військово-транспортного літака. Вперше про це французи повели мову ще рік тому. Відтоді питання не зникає з українсько-французького порядку денному.

Ну і як вам така пропозиція країні, що воює?

Так, зараз у Донбасі не йдуть масштабні бойові дії. Але, як продемонструвала спровокована Кремлем недавня ескалація на лінії розмежування, Москва в будь-який момент може вирішити відновити бої. В таких умовах і самій Україні вкрай потрібні досвідчені бійці. До того ж якщо українське суспільство знає, навіщо й чому в Донбасі гинуть українські солдати, то загибель або поранення військовослужбовців в Африці (а ймовірність цього висока) викликатиме, м'яко кажучи, нерозуміння.

Оскільки є реальна загроза російського вторгнення, то чому українські солдати мають гинути в африканських пісках, забезпечуючи безпеку Європи в Сахель-Сахарському регіоні, замість того, щоб захищати свою країну? Які українські інтереси в цьому регіоні, де Китай і Росія намагаються посунути Францію? Що говоритимуть українцям президент і глава уряду, коли підуть «двохсоті» й «трьохсоті»? Хіба готові уряди Франції, Італії, Німеччини та інших країн Євросоюзу не тільки висловлювати «стурбованість», а й відправляти своїх військовослужбовців у нашу країну, щоб допомогти українцям відстоювати безпеку Європи в Донбасі, розміщеному в цій-таки Європі, а не в Африці?

Проте французи наполегливо пропонують українцям їхати в африканські піски, воювати з ісламістами й гинути за інтереси Франції та Євросоюзу.

Навіщо? Хіба Париж не має необхідних фінансових, технічних і людських ресурсів? Звісно ж, має. Але прагнення інтернаціоналізувати військову присутність у регіоні викликане як геополітичними цілями, так і внутрішньополітичними міркуваннями.

Сахель традиційно входить до зони інтересів Парижа. Тому не дивно, що Франція у 2013 році, на прохання уряду Малі, розпочала на півночі країни операцію «Сервал» проти туарегів-сепаратистів та ісламістських угруповань: була загроза, що ті надовго візьмуть під свій контроль значну частину території і перетворять її на «Сахельстан». Але, незважаючи на високі фінансові витрати й тактичні військові успіхи, французам так і не вдалося вибити джихадистів і, відповідно, стабілізувати ситуацію в регіоні.

У 2014 році операція «Сервал» трансформувалася в операцію «Бархан», що ставить за мету допомогу членам «Сахельської групи п'яти» — Буркіна-Фасо, Мавританії, Малі, Ніґеру й Чаду — в боротьбі з ісламським тероризмом. На сайті МЗС Франції сказано, що «операція «Бархан» проводиться в умовах партнерства зі збройними силами країн Сахель-Сахарського регіону для того, аби держави, які беруть у ній участь, отримали можливість самостійно забезпечувати свою безпеку».

Однак армії цих країн нездатні самостійно протистояти ісламістам. І це розчаровує Париж, який витратив на їх підготовку чималі кошти. Тим часом громадська думка в Африці, звинувачуючи Париж у неоколоніалізмі, дедалі сильніше виступає проти тривалої військової присутності Франції в цьому регіоні. Та й у самій П'ятій республіці зростає кількість противників подальшого перебування французького контингенту в Сахель-Сахарському регіоні.

Згідно з результатами опитування Французького інституту громадської думки (IFOP), оприлюдненими в січні 2021 року, вперше з 2013 року трохи більше половини французів (51%) виступили проти подальшої участі французької армії в операції в Малі: в лютому 2013 року таких було 27%, а в листопаді 2019 року — 42% опитаних. Соціологи зробили висновок, що коли ця динаміка триватиме, то французькій владі буде все важче виправдовувати необхідність продовження операції.

Одночасно у Франції посилилася і критика дій влади з боку експертів, які стверджують: у своїй політиці Єлисейський палац зайшов у глухий кут, оскільки, попри чималі фінансові та військові витрати, проблему стабілізації регіону не вирішено, тож війська слід виводити. Але піти просто так французи не можуть. І не тільки тому, що головної мети — стабілізації регіону — не досягнуто. У Парижі побоюються посилення позицій в Африці США, Росії і, звісно ж, Китаю: ці країни активніше проникають у Сахель-Сахарський регіон через механізми надання військової та гуманітарної допомоги й витісняють Францію із зони її традиційного впливу.

Усі ці чинники в результаті призвели до того, що прагматичний Париж змінив тактику. Схематично нині вона полягає в тому, щоб поступово вивести французькі підрозділи з регіону і при цьому зберегти обличчя. З цією метою, скорочуючи свою військову присутність у країнах зони Сахель, французи планують максимально втягнути в забезпечення безпеки регіону як африканські, так і європейські країни. Таким чином Париж знімає з себе частину як фінансових витрат, так і відповідальності за стабілізацію ситуації в Сахель-Сахарському регіоні.

Головний аргумент Парижа: в інтересах Європи боротьба з тероризмом у Сахелі (зокрема з угрупованням «Ісламська держава в Західній Африці»), оскільки цей регіон розміщений неподалік кордонів Євросоюзу. У Європі з цим і не сперечаються. Тому-то в Малі діють місії MINUSMA (Багатопрофільна комплексна місія ООН зі стабілізації в Малі) та EUTM (місія ЄС із підготовки збройних сил Малі). Проте європейські країни не дуже квапляться посилати в регіон контингенти, переважно обмежуючись наданням транспортної авіації.

 2020 року у складі сил, які беруть участь в операції «Бархан», було створено оперативно-тактичну групу «Такуба». До неї увійшли підрозділи військовослужбовців Естонії, Чехії, Швеції та ще кількох країн. Прикметно, що в січні 2021 року сам Емманюель Макрон оголосив про заплановане скорочення на осінь чисельності французького контингенту в регіоні з 5,1 тисячі до 4,5 тисячі військовослужбовців.

Таке тло, на якому й виникла пропозиція Києву скерувати українських військовослужбовців в Африку. Як зазначили кілька співрозмовників ZN.UA, хоча французи й не тиснуть, проте наполегливо порушують це питання на зустрічах із українською стороною.

Загалом, на Банковій готові прийняти політичне рішення про відправлення українського підрозділу в групу «Такуба». Але важливо, щоб в українських політиків не було спокуси зробити Парижу дармову послугу.

«Пропозицію Парижа можна розглянути. Тим більше що Україна сьогодні бере участь у кількох миротворчих місіях. Питання в тому, наскільки очікувані фінансові й політичні дивіденди переважать очевидні ризики такого рішення», — зазначив у розмові з ZN.UA співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник.

Схожої ж позиції дотримуються українські дипломати та військові. І якщо Зеленський усе-таки ризикне прийняти рішення про участь Києва в операції «Бархан», то платою за перебування українських солдатів в Африці мають бути не пишномовні слова французів про необхідність брати участь у захисті Європи від загрози ісламського тероризму.

Власне кажучи, російсько-українська війна, що триває восьмий рік, — це головний аргумент, чому Києву не варто приставати на пропозицію Парижа. Серед інших причин — чималі фінансові витрати (утримуватися підрозділ буде за кошти українського бюджету), складні географічні та кліматичні умови регіону, перманентна загроза безпеці військовослужбовців. (За даними Стокгольмського інституту досліджень проблем миру (SIPRI), з 23 військових і поліцейських— учасників миротворчих місій, які загинули 2019 року, 22 поклали свої життя в рамках місії MINUSMA.) А після недавньої загибелі президента Чаду Ідріса Дебі посилилася тенденція до дестабілізації всього регіону.

Проте в Києві мусять враховувати й те, що Франція, яка бере участь у «Норманді», — впливова в ЄС і НАТО країна, а Україна прагне членства в цих двох організаціях. Крім того, Київ намагається використовувати потенціал Парижа, щоб натиснути на Москву. І хоча для Франції участь нашої країни в операції «Бархан» не критична, проте одним із пріоритетів Макрона на зовнішньополітичній арені є розширення учасників тактичної групи «Такуба» за рахунок контингентів європейських країн, адже «необхідно довести до логічного завершення операцію з викорінення радикального ісламізму».

Своєю чергою, на французькому напрямі зовнішньої політики перед Києвом стоять кілька завдань. По-перше, добитися згоди Парижа на надання перспективи членства в ЄС і отримання Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). По-друге, для нашої країни важливий приїзд Макрона на святкування 30-річчя Незалежності та участь французького президента в інавгураційному саміті «Кримської платформи». По-третє, підтримка українських ініціатив у рамках «нормандського формату».

Зважаючи на це, в Києві ставлять кілька умов для участі українських солдатів в операції в зоні Сахель. За інформацією ZN.UA, йдеться, по-перше, про те, щоб країни «сахельської п'ятірки» змінили свою позицію в ООН при голосуванні резолюцій, які стосуються питань територіальної цілісності України й ситуації в Криму: ці держави або не беруть участі в голосуванні, або утримуються під час нього. По-друге, Україна зацікавлена в підписанні контрактів на поставку військової техніки та зброї в країни регіону, зокрема, і в розширенні можливостей для українського бізнесу — загалом.

Але найголовніша умова участі українського підрозділу в тактичній групі «Такуба» — це підтримка Парижем надання Україні ПДЧ або розширення військово-технічного співробітництва з Києвом: незважаючи на слова Зеленського про те, що він відчуває підтримку Франції у питанні вступу нашої країни в НАТО, це не так. Українська сторона також хотіла б, аби французи компенсували фінансові витрати України на участь контингенту в операції «Бархан».

Як стверджують усі співрозмовники ZN.UA, у Парижі нічого не обіцяють, але продовжують порушувати питання про направлення нашого контингенту. Однак неготовність Єлисейського палацу йти назустріч побажанням Києва робить участь українських солдатів в операції в Сахель-Сахарському регіоні сьогодні неприйнятною.

Більше статей Володимира Кравченко читайте за посиланням.