Наріжний камінь усіх свобод

15 сiчня, 2021, 08:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Чи втримає Америка наступ цифрових гігантів на свободу слова?

Наріжний камінь усіх свобод
© REUTERS/JOSHUA ROBERTS

Доки світ не може звикнути до нових реалій, де Капітолій — символ не тільки американської демократії — наводнюють то варвари в шкурах тварин, то бійці нацгвардії, що мирно сплять на підлозі Конгресу, у США відбуваються події, котрі можуть мати значно більш далекосяжні наслідки, ніж зміна господаря Білого дому та безпрецедентні заходи безпеки в американському парламенті. Під прицілом технологічних гігантів опинилась одна із засадничих підвалин ліберальної демократії — свобода слова. Цифрова цензура, адептами якої донедавна були Пекін та Москва, атакує Сполучені Штати. І це дуже тривожний сигнал усьому вільному світу.

Колись Джордж Вашингтон у своєму виступі перед військами Континентальної армії 1783 року (що згодом увійшов в історію як Ньюбурзька промова) сказав: «Якщо в людей забрати свободу слова, їх, німих та безмовних, можна вести, як овець до різника». Недарма саме перша поправка до Конституції США захищає право на самовираження через свободу слова, преси, релігії та зібрань. Далекого 1937 року Верховний суд США у справі Palko v. Connecticut зазначив, що «свобода самовираження — це матриця та доконечна умова майже будь-якої іншої форми свободи».

Можна сказати, що американці одержимі свободою слова. На відміну від Європи, в якій свобода самовираження на конституційному рівні підлягає певним легітимним обмеженням (див. ст. 10 Європейської конвенції з прав людини), в конституційному праві США право на свободу слова майже абсолютне: «Конгрес США не має права видавати закони, що обмежують свободу слова чи преси», гласить перша стаття Білля про права. Згодом Верховний суд значно розширив сферу застосування права на свободу слова: поширивши її, наприклад, на «символічні дії» — право не шанувати американський прапор і не салютувати йому (Taylor v. Mississippi), а згодом — навіть право прилюдно його спалювати (Texas v. Johnson); визнав неконституційними обмеження пожертв на виборчі кампанії як такі, що обмежують свободу слова (Citizens United v. FEC), та навіть дійшов висновку, що закон штату Нью-Йорк, який забороняє стягувати з покупців додаткову комісію за оплату товарів і послуг кредитними картками, слід інтерпретувати у світлі права на свободу слова (Expressions Hair Design v. Schneiderman).

Втім, навіть у США свобода слова ніколи не була безмежною і не означала, що особа не несе відповідальності за свої слова. Хоча рамки дозволеного встановлювалися надзвичайно широкі. Приміром, у справі Hustler Magazine, Inc. v. Falwell Верховний суд визнав легітимними відверті знущання журналу «Хастлер» над євангельським проповідником Фалвеллом, якого журнал зобразив алкоголіком, що, налигавшись, кохається зі своєю матір’ю. З іншого боку, суд ніколи не вважав, що свобода слова дозволяє поширювати дитячу порнографію (New York v. Ferber), спонукати до суїциду (Commonwealth v. Michelle Carter), неправдиво свідчити під присягою (United States v. Dunnigan), вводити в оману споживачів (Peel v. Attorney Disciplinary Commission of Illinois) чи порушувати права інтелектуальної власності (Harper & Row v. Nation Enterprises).

Найцікавішим у нашому контексті є регулювання свободи слова на підставі здатності промов збурювати людські пристрасті та спонукати до насильства. Мабуть, насамперед варто згадати справу Terminiello v. Chicago, в якій Верховний суд США виправдав католицького священника Артура Термінелло, який так заскочив своїми критичними висловлюваннями зібрання американських християн-ветеранів у лютому 1946 року, що вони розбили вікна й закидали камінням авдиторію, в якій виступав святий отець. Автор рішення суддя Вільям Дуглас, аргументуючи виправдання отця Термінелло, писав: «У нашій системі урядування функція свободи слова — це запрошення до дискусії. Промова, — продовжує він, — може найкраще служити своїм високим цілям, якщо вона спонукає до розбрату, викликає незадоволення наявними умовами та навіть пробуджує в людях гнів. Промови часто є провокацією й викликом».

Рішення у справі отця Термінелло своєю чергою посилається на класичну справу De Jonge v. Oregon, в якій один із найвидатніших суддів США Чарльз Еванс Г’юз зазначив: «Лише через вільну дискусію та вільний обмін ідеями уряд підтримує зв’язок з народом, і лише в такий спосіб можуть відбуватися мирні зміни. Право вільно висловлюватись і заохочувати розмаїття ідей та програм — це одна з головних відмінностей, що відрізняє нас від тоталітарних режимів». Керуючись такою логікою, Верховний суд виправдав Дірка де Йонга, який виступав на мітингу, що його організували радикально налаштовані до США комуністи.

Логіку розрізнення конституційності та неконституційності промов, що збурюють натовп і спонукають до насильства, заклав той-таки очільник Верховного суду США Еванс Г’юз в іншій знаменитій справі Schenck v. United States. У цьому судовому рішенні наведено одну з найчастіше цитованих метафор: «Навіть найбільший захист свободи слова не захищає людину, яка облудно волає про пожежу в театрі, провокуючи паніку». Згодом, набагато пізніше, у справі Brandenburg v. Ohio той самий суд постановив, що уряд не може карати за підбурливі промови, крім випадків, коли такі промови «мають на меті підбурювати чи спонукати до негайних та протизаконних дій і з високою ймовірністю матимуть наслідком такі дії». На сьогодні цей тест залишається у США провідним для розрізнення законних провокаційних виступів та незаконних.

Гадаю, всі, хто уважно переглядав виступ Трампа перед своїми прибічниками 6 січня, погодяться, що за бажання його можна тлумачити як inflammatory speech, тобто такий, що збурює натовп і спонукає до насильства. А його обіцянка fight like hell (битися до останнього) та заклик негайно йти на Капітолій, безумовно, призвели до негайних і протизаконних дій, внаслідок яких загинуло п’ятеро людей. Утім, чи мали вони на меті підбурити або спонукати до таких дій, довести буде набагато складніше, оскільки Трамп закликав своїх прибічників іти до будівлі Конгресу, аби cherish (плекати чи ніжно любити) конгресменів. Утім, припустімо, суд дійде висновку, що промова 45-го президента США від 6 січня підпадає під усі ознаки, які роблять її незаконною. Чи є це причиною забанити його в усіх провідних соцмережах?

І тут ми переходимо до основного, найбільш фундаментального виклику, з яким наразі зіштовхнулась американська демократія. Звісно, формально ані Facebook, ані Твіттер не порушили приписів першої поправки, оскільки (якщо читати її буквально) вона встановлює певні обмеження тільки для Конгресу. Але практика тлумачення першої поправки в судових рішеннях давно встановила горизонтальний ефект права на свободу слова. Від часів рішення у справі Pruneyard Shopping Center v. Robins (1980) право на свободу слова поширюється й на так званні «публічні місця», які перебувають у приватній власності як мінімум у частині штатів (Массачусетс, Каліфорнія, Вашингтон, Колорадо та Нью Джерсі). Це означає, що права, передбачені першою поправкою до Конституції США, охоплюють приватну власність, відкриту для відвідування загальною публікою (т.зв. privately owned public spaces).

Зовсім недавно американські суди поширили доктрину свободи слова на публічних форумах і на кіберпрострір, а конкретно — на соціальні мережі. 2017 року сім громадян подали позов проти Дональда Трампа за те, що він заблокував їм доступ до свого Твіттер-акаунта (тобто забанив їх). Позивачі виграли як першу інстанцію, так і апеляцію, після чого Трамп був змушений розблокувати їх у своєму Твіттері. В першій інстанції суддя Бучвальд аргументував своє рішення так: «Ця справа вимагає від нас розібратися, чи може посадова особа, відповідно до першої поправки [до Конституції США], заблокувати особі доступ до свого Твіттер-акаунта у відповідь на політичні переконання, які висловила ця особа, і чи має впливати на висновки суду той факт, що посадова особа є президентом Сполучених Штатів? Відповідь на обидва питання негативна».

Трамп оскаржив рішення судді Бучвальда в апеляційній інстанції. Ухвала Апеляційного суду другого округу у справі Knight First Amendment Institute v. Trump, яку він виніс у липні 2019 року, завершується справжнім гімном свободі слова: «Іронія полягає в тому, що ми пишемо це рішення в історичну добу, коли поведінка нашого уряду та його посадовців є предметом відкритих і тривалих дебатів американців. Ці дебати охоплюють надзвичайно широкий спектр ідей та точок зору і відбуваються з таким запалом та інтенсивністю, як мало коли впродовж нашої історії. Ця дискусія, попри дискомфорт і неприємності, які вона спричиняє, однак є доброю справою. Розглядаючи цю апеляцію, ми нагадуємо сторонам справи та ширшому загалу: якщо перша поправка [до Конституції США] щось і означає, то вона означає, що найкраща відповідь на небажаний меседж, який має суспільний резонанс, — більше свободи слова, а не менше».

Фейсбук, Твіттер та Ютуб — які в контексті тлумачення першої поправки в практиці Верховного суду США давно стали «публічними форумами» у віртуальному просторі Інтернету — впродовж останнього тижня вчинили цілковито всупереч логіці цитованих судових рішень. І це найгірше, що могло статися з американською демократією. Бо, схоже, вона злякалася власних устоїв і готова підважити фундамент, на якому стояла понад 200 років.

Повторюся: в конституційній практиці США свобода слова не безмежна. Чимало людей опинилося за ґратами саме за те, що переступили встановлені законодавством межі цієї свободи. Серед найбільш відомих прикладів — генеральний секретар Комуністичної партії США Юджин Денніс: він увійшов в аннали американського конституціоналізму завдяки справі Dennis v. United States, в якій Верховний суд дійшов висновку, що перша поправка не дає Деннісу права «використовувати свободу слова, публікацій та зборів задля підготовки змови з метою повалення уряду».

Але США ніколи(!) не вдавалися до цензури як апріорної заборони на поширення будь-яких поглядів, незалежно від їхнього змісту. Відповідальність за доведене підбурювання до заколоту чи насильства — будь ласка. Видалення твіту, що закликає йти на Капітолій, — без проблем. В’язниця за неправдиве свідчення під присягою — обов’язково. Погрози президентові США — будьте певні, працівники секретної служби не забаряться. Але не затикання пельки, що, по суті, намагаються зробити з Трампом провідні американські соцмережі.

Втім, цим безпрецедентним для США наступом на свободу слова проблема не вичерпується, а тільки починається. Фейсбук, Твіттер і Ютуб домінують на ринку, проте точно не є монополістами в буквальному значенні цього слова. Недарма бан Трампа і його радикальних прибічників у Твіттері та Фейсбуці вже викликав масовий перехід на Minds і Телеграм. А ікона сучасного підприємництва Ілон Маск днями публічно закликав переходити з WhatsApp (яким володіє Фейсбук) у Сигнал. Технологічні гіганти, які заробляють свої мільярди на рекламі, безумовно втратять від масового переходу користувачів. А радикальні трампісти швидко перебазуються в іншу мережу, подалі від очей ФБР, але, цілком можливо, підконтрольну ФСБ чи китайським спецслужбам.

Зла іронія полягає в тому, що, аби контролювати доступ своїх громадян до мессенджерів та соцмереж, США мають перетворитися на аналог Китаю чи Росії. Причому якщо впродовж минулого століття конкуренти мріяли «догнати і перегнати Америку», то у справі запровадження цифрової цензури саме США будуть наздоганяти Пекін та Москву.

І це найтривожніше. Бо Дональд Трамп, попри всю свою деструктивність, за тиждень звільнить Білий дім. Нацгвардійці після інавгурації Байдена поступово залишать Капітолій. Демократи й республіканці муситимуть домовлятись у Конгресі бодай із деяких питань. Пандемія, з огляду на темпи вакцинації, до кінця року відступить. А цифрова цензура, до якої, фактично, вдалися технологічні гіганти, підважує власне американський етос. Ту свободу, яка — на переконання Верховного суду США — є «матрицею та доконечною умовою майже будь-якої іншої форми свободи».

Майже два з половиною століття тому США стали втіленням величної людської мрії про землю свободи та можливостей. Якщо американські інституції, насамперед суди, не зупинять атаку технологічних гігантів на свободу слова, Америка просто перестане бути собою. І це найнебезпечніша перспектива, яку принесла з собою доба Трампа…

Більше статей Геннадія Друзенко читайте за посиланням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК