НА ЧЕРЗІ «АФРИКАНСЬКИЙ РІГ»?

Сьогодні Білий дім запевняє світову громадськість у тім, що воєнні операції в Афганістані зовсім не закінчено. І триваючі бомбардування афганських об’єктів є найкращий доказ цього. Проте часто-густо нам доводиться чути й таке, що Сполучені Штати шукають нові країни, де мають намір продовжити свою антитерористичну операцію. Останні події дозволяють нам досить впевнено прогнозувати, що війна проти тероризму може поширитися на Африканський континент.

Охоплена анархією Сомалі, яка дедалі більше виявляє схильність до ісламського фундаменталізму, виглядає для багатьох експертів найімовірнішим об’єктом для «докладання зусиль» США в другій фазі глобальної війни з терором. Дедалі частіше в пресі й на телебаченні лунають думки провідних американських політиків про те, що саме ця африканська країна стала новим притулком для більшості членів «Аль-Каїди», яким вдалося уникнути караючої руки Вашингтона в Афганістані. А нині ці люди нібито створюють нову терористичну мережу, цього разу на сомалійській території. Виявляється, ще до початку бойових дій в Афганістані американська розвідка мала в своєму розпорядженні дані про те, що прибічники бін Ладена завбачливо переправили морським шляхом до Сомалі значну кількість легкого стрілецького озброєння й переносних комплексів ППО. А вже коли бомбардувальники Б-52 засипали бомбами позиції талібів, у пресі з’явилися повідомлення про те, що на підмогу до своїх братів за вірою прибувають добровольці
з-за кордону, і більшість їх становлять жителі околиць Могадішо.

Поштовхом для нового спалаху розмірковувань про можливе відкриття сомалійського фронту послужила стаття незмінно добре поінформованого оглядача газети «Вашингтон таймс» Білла Герца. Відомий порушник спокою цього разу повідомив: американські розвідувальні літаки ЕР-3, британські «Німроди» та французькі «Атлантики» стали набагато частіше з’являтися в небі над Сомалі, що пов’язано з підготовкою до повітряних нальотів на бази «Аль-Каїди» в цій переважно мусульманській країні.

Інші видання навели факти про те, що кілька офіцерів американської розвідки таємно проникли на територію Сомалі, щоб зібрати дані про угруповання, підозрювані в тероризмі. Британські газети «Гардіан» і «Дейлі телеграф», а також агентство Рейтер повідомили: американці зустрічалися з лідерами повстанського руху в Сомалі з метою одержання інформації про терористичні угруповання.

Нарешті, за матеріалами британського щотижневика «Дженс Дефенс Уїклі», у столиці США недавно пройшла міжвідомча нарада представників силових структур, на якій обговорювалася можлива стратегія боротьби з тероризмом на сомалійській землі.

Слід зазначити, що деякі кроки в цьому напрямі американці зробили ще раніш. Після подій 11 вересня Вашингтон зарахував до терористичних організацій найвідоміше радикальне угруповання Сомалі «Аль-Іттіхад Аль-Ісламія» («Ісламська єдність»). А в листопаді минулого року адміністрація Джорджа Буша опублікувала список 62 компаній та осіб, підозрюваних у зв’язках із бін Ладеном. З подачі міністерства фінансів США в нього включено й сомалійську компанію «Аль-Баракаат», котра працювала в сфері телекомунікацій. Один з найбільших роботодавців у Сомалі, ця фірма до того ж займалася переказом грошей за системою «хавала», яка не залишає паперового сліду.

Працювала ця схема в такий спосіб. Сомалієць у Могадішо, котрий бажає переказати гроші сомалійцеві до Нью-Йорка, давав їх комусь у Могадішо, а в Нью-Йорку адресатові вручали аналогічну суму. Гроші не перетинали кордон і не залишали слідів. Вважається, що «Аль-Баракаат» точно так само переказувала гроші «Аль-Каїди». Разом із «Аль-Баракаат» до списку організацій, котрі надають грошову допомогу екстремістській організації бін Ладена, було внесено й компанію Somalia Internet Company. Остання забезпечувала жителів Сомалі інтернет-послугами. У результаті відповідні державні служби в країнах Північної Америки, Європи й в Об’єднаних Арабських Еміратах негайно заморозили зарубіжні активи цих компаній, а корпорації «AT&T» і British Telecom відмовили їм у доступі до своїх супутникових телекомунікаційних каналів.

Нині населення Сомалі позбавлено доступу до Інтернету, тут різко погіршився міжнародний телефонний зв’язок, закрилися контори з транснаціонального переказу коштів через кордон. Без Інтернету залишилися місцевий офіс ООН, а також міжнародні компанії й уряд. Нині у країні працюють лише дві телефонні компанії, котрі не справляються зі шквалом дзвінків.

Проте не це найголовніше. Закриття пунктів переказу грошей найсерйознішим чином позначилося на повсякденному житті сомалійців. Понад 80% із них залежать від грошей, отримуваних від родичів з-за кордону, а після війни 1991 року в Сомалі практично не працюють банки. Тамтешній прем’єр-міністр уже розпорядився розпочати розслідування діяльності «Аль-Баракаат», а також усіх її дочірніх компаній. Проте на позицію США це навряд чи може серйозно вплинути.

Сомалі завжди була для американських політиків «нерозгаданою загадкою». Під час міжнародної інтервенції під патронатом Вашингтона робота в 1992—1994 роках розвідувальних структур США по ній виявилася абсолютно неефективною. У Сполучених Штатах не знайшлося політиків, котрі зрозуміли б до кінця всі тонкощі соціальної структури країни, заснованої на стосунках між її численними кланами. При цьому союзники й інформатори американців у Сомалі постійно вводили своїх покровителів у оману, захищаючи вузькі інтереси власних кланів і груп. І немає нічого дивного в тім, що після виведення своїх військ із «африканського рогу» Вашингтон постарався, аби в поле його уваги ця африканська країна більше не потрапляла.

Як з’ясувалося пізніше, це рішення стало однією з найсерйозніших зовнішньополітичних помилок Сполучених Штатів. Хаос, який охопив Сомалі, перетворив її на винятковий плацдарм для терористичних угруповань різноманітного штибу. До початку громадянської війни в країні вільно продавалися алкогольні напої, а від жінок ніхто не вимагав під час виходу з дому покривати голову. А сьогодні сомалійці якщо і п’ють спиртне, то лише вдома й за щільно зачиненими дверми, а в жінок у моду ввійшли сукні так званого саудівського стилю, які залишають відкритими тільки очі. Проте куди серйознішим для майбутнього країни є те, що освіту сьогодні тут можна одержати лише в релігійних школах, де найголовнішим з усіх предметів є вивчення Корану. Ясна річ, ці заклади існують виключно за рахунок благодійності мусульманських країн, де іслам є державною релігією. Те саме справедливо і стосовно закладів охорони здоров’я, а майже в кожному сомалійському селі за арабські гроші ударними темпами будуються нові мечеті.

Немає нічого дивного в тім, що радикальні ісламістські угруповання вельми комфортно почуваються на сомалійській землі. Ще до розгортання міжнародного контингенту організація за назвою «Мусульманське братерство» (пізніша назва «Аль-Іттіхад») без зусиль захопила сомалійські порти Мєрка й Кісмайо. Крім цього, ісламісти взяли на півдні країни під свій контроль місто Луук, а їхні тренувальні табори були розкидані й в інших регіонах Сомалі. Під час організації своїх нападів на американські об’єкти «Аль-Каїда» із максимальною вигодою використовувала цю ситуацію. Спочатку Усама бін Ладен відкомандирував радників для допомоги місцевому польовому командиру Мохаммеду Фараху, котрий боровся проти американської присутності в Сомалі, а пізніше використовував відповідну гостинність сомалійських лідерів для організації своїх терактів у Кенії й Танзанії.

Попри всі ці події, Сомалі так і не стала оплотом для терористів, як це відбулося в Афганістані. І головна перешкода на цьому шляху — її кланова система. У тому самому Лууку члени «Аль-Іттіхад» самі стали жертвами нападів із боку місцевих угруповань, котрі вирішили, що «чужоземці» зазіхають на їхню землю. Ще однією помилкою терористичних угруповань став їхній поспіх під час захоплення територій, що залишало ворогуючим силам можливість для нанесення контрударів. Так, окупація «Аль-Іттіхадом» 1992 року частини приморського міста Боссассо викликала бурхливу реакцію місцевого лідера Абдулли Юсуфа. Він справедливо запідозрив, що терористи хочуть встановити контроль над портом для організації через нього транзиту зброї, необхідної їм для підкорення північно-східних районів Сомалі. Не довго думаючи, Юсуф мобілізував бойовиків свого клану й вигнав прибульців із своїх володінь.

Така сама доля чекала і правління «Аль-Іттіхаду» в Лууку. Мусульманські екстремісти змогли протриматися там лише три роки. Їхній тісний зв’язок з опозиційним Національним фронтом визволення Ефіопії, не могли залишити байдужою Аддіс-Абебу. У серпні 1996 року ефіопські війська перетнули кордон із Сомалі, окупували Луук і пішли звідти тільки після того, як добре озброїли місцеві клани, готові вчинити опір «Аль-Іттіхаду» та подібним до нього.

Такий розвиток подій у Сомалі значно ускладнив для американців процес «вирахування» місцевих терористичних угруповань. Останні вже не діють у країні відкрито й не прагнуть взяти під свій контроль окремі райони її території. Якщо терористи й мають свої тренувальні табори, то вони розташовані у віддалених ненаселених регіонах Сомалі. Крім того, діяльність таких організацій сьогодні має трохи інший акцент. Терористи йдуть до сомалійців не зі зброєю, а з Кораном у руках. Їхнє головне завдання сьогодні — підготувати сомалійське суспільство до влади ісламу. Тому ці угруповання буде надзвичайно складно зробити мішенню антитерористичної операції за аналогією з афганським «Талібаном».

Крім цього, нечітко виражена природа сомалійських терористичних організацій робить практично неможливим процес упізнання їхніх членів. Зокрема, після провалу спроб узяти під свій контроль окремі райони країни «Аль-Іттіхад» втратив більшість своїх формальних структур. Ця організація напевно має щось на кшталт центральної ради з не яскраво вираженими повноваженнями з координації, проте конкретні рішення, скоріш за все, приймають лідери тих або інших регіональних груп незалежно від думки «центру». Така організаційна структура чимось нагадує кланову, що не перешкоджає всім членам організації за необхідності діяти спільно. Коли «Аль-Іттіхад» контролював Луук, там з більшості питань активно він співробітничав з ООН. Але це не завадило членам угруповання в той самий період вбити кількох західних журналістів і співробітників міжнародних місій в інших районах країни.

Для того, аби поставити в своїй антитерористичній кампанії жирну крапку, Вашингтон цілком може завдати по території Сомалі воєнних ударів. Проте мало хто з експертів вважає, що операція США проти «Аль-Каїди» на сомалійській землі (якщо її взагалі здійснять) зрівняється за масштабами з афганською. За словами Джонатана Стівенсона, редактора авторитетного видання Strategic Survey, у даному випадку завдання американців є обмеженішим, ніж в Афганістані: не дати Сомалі перетворитися на базу «Аль-Каїди». Для цього може вистачити розвідувальних польотів та дислокації уздовж берегів держави кількох десятків американських і союзних кораблів, які перехоплюватимуть терористів, котрі тікають з Афганістану. А в забезпеченні ізоляції країни з боку материка Захід може розраховувати на підтримку Кенії й Ефіопії, зацікавлених у стабілізації ситуації в Сомалі й у стримуванні поширення ісламізму на африканській землі.