На кого розраховує Москва на польських виборах?

Виборча кампанія в Польщі перед запланованими на 10 травня президентськими виборами - для Варшави і Кремля своєрідний тест на незмінність нинішнього проукраїнського і скептичного до Росії курсу польської держави. Є підстави припускати, що російська пропаганда зробить усе можливе, аби принаймні частково повторити те, що їй вдалося в сусідніх Чехії, Словаччині та Угорщині. Тобто коли не повністю переорієнтувати зовнішньополітичний курс Варшави, що здається неможливим, то принаймні пом'якшити її нинішню "антиросійську" позицію.

Росія в цьому може розраховувати на кількох кандидатів, які, правда, не мають ані найменших шансів пройти навіть у другий тур, зате їхній результат буде вагомим чинником у подальших політичних перетасовках. Серед них найнадійнішим для Росії політиком є Адам Ярубас, кандидат у президенти від коаліційної Польської селянської партії (PSL), яка бореться за третю позицію. Задніх не пасуть також Магдалена Огурек та Януш Палікот, що зробили пропозицію пом'якшити проукраїнський зовнішньополітичний курс чи не головним пунктом своїх виборчих програм.

Щоб тільки купували наші яблука

Коли 1989 р. відбулися перші частково вільні парламентські вибори, в результаті яких "Солідарність" отримала максимально 35% місць, ніхто навіть не думав, що тодішня Об'єднана селянська партія (ZSL) відіграє аж таку велику роль у політичному житті нової демократичної Польщі. У часи Польської народної республіки комуністи намагалися створити імідж демократичності та багатопартійності, і тому поруч із провідною компартією (PZPR) функціонували також її супутники - ZSL (Об'єднана селянська партія), SD (Демократична партія) та декілька менших, повністю підконтрольних владі. Цей поділ був суто формальний, однак після виборів 1989 р. саме перехід ZSL і SD на бік демократичних сил уможливив створення коаліційного уряду Тадеуша Мазовецького та початок побудови нової Польщі.

Домовленість із ZSL була потрібна "Солідарності", водночас вона означала надання "народнярам" низки привілеїв, наслідки чого відчутні до сьогодні. Завдяки коаліції з "Солідарністю" політичне середовище цього давнього супутника Компартії зберегло свої впливи, посади і майно, без потреби бодай найменшого очищення чи прощання з комуністичним минулим. ZSL просто змінила назву на PSL, щоб підкреслити зв'язки з однойменною демократичною аграрною партією, яка існувала під різними вивісками від часів пізньої Австро-Угорщини аж по 1946 р. Та все інше не змінилося - включно з помірковано проросійськими поглядами політичних діячів та принципами "моя хата скраю" і "за гроші й посади зробимо все і домовимося з кожним".

Насправді саме PSL більше заслуговує на звання пост-комуністів , ніж Союз демократичної лівиці (SLD), який є прямим наступником Компартії. Річ у тому, що Польська об'єднана робітнича партія (PZPR) після 1989 р. була настільки непопулярна, що її політики, котрі вирішили перефарбуватися на демократичну соціал-демократію, довгий час вибачалися за роботу на попередній режим. І, хоч як парадоксально, але Олександр Квасневський, Лешек Міллер, Влодзімеж Цімошевіч чи покійний Юзеф Олекси, попри своє комуністичне минуле, в новій Польщі стали палкими прихильниками євроінтеграції, ліберальних реформ та зміцнення української незалежності. Чого не скажеш про їхніх давніх колег із колишньої ZSL, а нині - PSL, які такої трансформації не пройшли - бо ніхто її від них не очікував.

Помірковано проросійські й відносно антиєвропейські, антимодернізаційні погляди активістів Польської селянської партії та її електорату не викликали великого обурення у політичних конкурентів, бо PSL була (і буде) необхідним елементом усіляких коаліційних перетасовок. А тому кожна партія - від соціалістів, через Платформу до ЗіС Качинського - бере до уваги, що в разі перемоги на виборах для створення уряду потребуватиме голосів саме цієї партії. Бо саме ці 20-45 депутатських мандатів будуть необхідні для створення тієї чи іншої коаліції. Невипадково у 2011 р. один із лідерів PSL, колишній віце-прем'єр Вальдемар Павляк, на запитання журналістів: "Хто переможе на виборах?" (коли не було відомо, Платформа чи ЗіС), - із посмішкою відповів: "Безумовно, наш майбутній коаліційний партнер".

Ця найвпливовіша з проросійських партій у Польщі вже мала коаліцію з усіма - від соціал-демократів (1993-1997 і 2001-2003 рр.), через Закон і Справедливість (на рівні самоврядування) до Громадянської платформи (з 2007-го року донині). Польська селянська партія завжди впевнено підходить до виборів, бо має стабільний електорат. Переважно це селяни, але й ціла армія чиновників та їхніх сімей, яким ця партія дала посади в державній адміністрації, підконтрольних державі підприємствах і навіть у приватних фірмах, котрі так чи інакше пов'язані з партією.

Проросійська спрямованість - це інтегральний елемент принципу, на який спирається партія: "Хай вони там воюють, але це не наша справа, для нас головне - щоб Путін або Порошенко купив наші яблука". І так від 1946 р. Але треба уточнити: попри всю свою проросійськість, лідери й електорат цієї партії не є ідейними русофілами, вони нерідко не люблять Росію і росіян, причому Україну й українців - також. До речі, пересічний виборець PSL не робить різниці між українцями, білорусами та росіянами, всі вони для нього - просто "рускі" (тобто російськомовні), а деталі його вже не цікавлять. Ось коли ці "рускі", незалежно від національності, "купують наші яблука, свині та молоко" - вони чудові, а коли з якихось причин гроші перестають текти - вони стають "неприятелями Польщі". Усе було добре, доки не було Майдану: на російський, український та білоруський ринок ішла значна частина польської сільськогосподарської продукції. Через Майдан і його наслідки все це зламалося, - отже, "у всьому винні українці, а Польща не повинна підтримувати санкції проти Росії, бо на цьому втрачають наші селяни". Ось така "ідеологія".

Крайні праві на боці Росії

Значно цікавіша ситуація з крайньою правицею, де, на відміну від Селянської партії, русофільські настрої виникають не з економічного розрахунку, а з ідейних мотивів. Які, до речі, останнім часом додатково посилені грішми з Росії, про що пишуть дослідники з групи "Російська п'ята колона в Польщі".

У цьому випадку ситуація трохи схожа на ту, яка спостерігається у Словаччині. Русофільство цих маргінальних груп пов'язане з антиамериканізмом, антиєвропейськими поглядами, до яких додається також ненависть до геїв, євреїв, національних меншин і всього, що приходить із "гнилого Заходу". Міркування приблизно такі: якщо Польща є "колонією Америки", а тим часом мета крайніх правих - розвалити Євросоюз, то допомогти їм може тільки сильна Росія. Тим паче що вона має сильного Путіна, а ці середовища саме й мріють про такого "фюрера", який "наведе порядок" (з таких самих причин вони цінують і Віктора Орбана).

Крайні праві, що вважають себе радикальними патріотами-націоналістами, звісно, пам'ятають про всі ті біди й кривди, яких Польща зазнала впродовж своєї історії від Росії. Однак вони вважають, що, з тактичних міркувань, Росія все ж таки краща і становить для Польщі меншу загрозу, ніж Україна, яка на інтернет-форумах націоналістів згадується майже виключно в контексті Волинської різні. "Росіяни теж убивали, але більш гуманно, ніж бандерівці на Волині, і з росіянами можна принаймні якось порозумітися", - такі гасла звучать з вуст представників Національного руху та від Януша Корвіна-Мікке з однойменної партії "КОРВІН" (раніше - Конгрес нової правиці).

Проросійські національні середовища не мають великої підтримки народу, і їм дуже тяжко пробитися до парламенту. Їх видно передусім на стадіонах чи демонстраціях з нагоди 11 листопада (Дня незалежності) у Варшаві, де вони викривлюють зміст цього національного свята. Ось такі польські тітушки. Хоча час від часу їм вдається здобути депутатське крісло. У 2001-2007 рр. в парламенті була проросійська Ліга польських сімей, вона навіть створила уряд разом із партією Ярослава Качинського і мала свого віце-прем'єра Романа Гєртиха (нині близького до Платформи, приватно - це адвокат Міхала Туска, сина колишнього прем'єра). На останніх Євровиборах 5-відсотковий виборчий поріг вдалося подолати Новій правиці Януша Корвіна-Мікке (нині - партія "КОРВІН"), яка послала до Брюсселя і Страсбурга чотирьох євродепутатів. Корвін та його депутати єдині з-поміж польських представників голосували проти ратифікації Угоди про асоціацію з Україною.

Магда Огурек зателефонує Путіну

Недавно вся Польща сміялася з фотожаб про те, як Володимир Путін з нетерпінням чекає телефонного дзвінка від донедавна нікому в Польщі не відомої Магдалени Огурек, яку Лешек Міллер виставив у президентських виборах як кандидатку від Союзу демократичної лівиці. Ця кандидатка також вирішила вирізнитися на тлі лідерів президентських перегонів своєю помірковано проросійською позицією. Магдалена Огурек посідає в рейтингах третю або четверту позицію (разом із Адамом Ярубасом від PSL) з підтримкою на рівні 4 - 10%.

Магда Огурек (фігура на кшталт Наталії Королевської) з'явилася з нікуди і є проектом Лешека Міллера, який таким чином хоче врятувати Союз демократичної лівиці від повного занепаду. Сама ж пані Огурек, радше, має підстави для того, щоб балотуватися в конкурсі на найкрасивішу польку, ніж на главу держави. Натомість погляди Лешека Міллера в питанні східної політики - суперечливі. У часи свого прем'єрства він спільно з давнім партійним колегою Олександром Квасневським послідовно підтримував Україну. А ось недавно Лешек Міллер дав скандальне інтерв'ю, в якому сказав, що окупація Криму - це нічого такого, бо ж Крим - це маленька територія і тому жодної втрати для України не становить. Одне слово - погляди завжди можна змінити…

Те ж саме можна сказати про Януша Палікота - дуже яскравого політика, який щохвилини змінює політичні погляди. У 2005- 2006 рр. він видавав католицький тижневик "Озон", у якому відчувалася критика гомосексуалістів, потім, у рамках Громадянської платформи Палікота, був палким економічним лібералом у стилі Лешека Бальцеровича і гостро критикував та ображав президента Леха Качинського. У 2011 р. він залишив Платформу і заснував свою партію - цього разу крайній лівий Рух Палікота (згодом перейменований на "Твій Рух"). На виборах 2011 р. партія неочікувано здобула третє місце з результатом 11% і послала до Сейму першого в історії польського парламенту гея (Роберта Бедроня) та транссексуальну депутатку Анну Гродзьку. Нині "Твій рух" практично розпався, Януша Палікота залишили найближчі соратники, а він сам через участь у президентських виборах пробує врятуватися від політичної смерті. Притому він критикує Єву Копач та Гжегожа Схетину за "непродуману" проукраїнську закордонну політику, хоча раніше їздив на Майдан і на словах підтримував українців.

Проросійська "Зміна"

Щоб зрозуміти проросійську позицію Адама Ярубаса, Януша Палікота та Магдалени Огурек, слід зазначити, що ці кандидати не мають ані найменших шансів потрапити до другого туру. Якщо вірити рейтингам, Броніслав Коморовський або переможе в першому турі, або здобуде 45-50%, а до другого раунду вийде кандидат від Закону і справедливості Анджей Дуда з 20-30% підтримки. Оскільки ж Анджей Дуда і Броніслав Коморовський наче змагаються у гонках за те, хто з них більш проукраїнський, інші кандидати й політичні партії вирішили поборотися за ту частку електорату, яка була б схильна нормалізувати відносини з Росією і яка не вважає Україну дружньою державою.

Є загроза, що, використовуючи все ж таки притаманні частині поляків антиукраїнські фобії, названі кандидати, свідомо чи ні, гратимуть так, як цього хоче російська пропаганда. А вона в Польщі останніми місяцями дуже активна, особливо в Інтернеті, хоча поляки вже навчилися її ідентифікувати і, на відміну від словаків та чехів, не піддаються їй.

Тема інтернет-пропаганди незмінна. Досить, щоб на популярних інтернет-порталах з'явилася якась стаття про Україну, як ціла армія платних тролів відразу строчить море ненависних коментарів. У них згадуються бандерівці, Волинська різня, червоно-чорні прапори на Майдані (що в Польщі сприймаються дуже погано - як символ антипольських настроїв українців) та недавнє вшанування Верховною Радою Романа Шухевича, якого поляки вважають убивцею польського мирного населення.

Окрім підтримки згаданих уже поміркованих сил, Росія робить ставку на створення нової, відверто проросійської партії "Зміна". Її створюють члени давньої "Самооборони" Анджея Леппера та проросійських націоналістів, зосереджених навколо Х-порталу Бартоша Бекера (це людина, котра підтримала сепаратистів, тепер має заборону на в'їзд в Україну). Нова партія сильно фінансується Росією, чого ніхто навіть не приховує. Одним із лідерів є одіозний Матеуш Піскорський, який, зокрема, був спостерігачем на "виборах" у Криму і заявив, що все пройшло демократично.

Чи вдасться партії "Зміна" закріпитися на політичній сцені і здобути на осінніх парламентських виборах 3%, які гарантують державну дотацію, - дізнаємося вже через півроку. Однак набагато реальнішою небезпекою для України був би добрий результат Адама Ярубаса, що посилило б роль PSL у коаліції і, можливо, примусило б уряд Єви Копач пом'якшити гостру позицію щодо Росії та припинити активну підтримку України.