«МОРАЛЬНИЙ РЕФЕРЕНДУМ» В ІТАЛІЇ

Перемога Сільвіо Берлусконі на виборах в Італії була очікуваною. Але від цього вона не стала менш сенсаційною. За останніми даними, коаліція, очолювана найвідомішим медіа-магнатом, здобула 177 із 324 місць у сенаті, його противнику Франческо Рутеллі вдалося завоювати 125 місць. Що стосується нижньої палати (палати депутатів), то там Берлусконі контролюватиме 273 місця, а Рутеллі — 177 місць.

Нинішні італійські вибори були позначені небачено високою явкою виборців, що спричинило справжній скандал, пов’язаний із нестачею виборчих дільниць. Річ у тім, що з метою економії число їх скоротили з 90 тисяч (звичайна кількість на попередніх виборах) до 60 тисяч. А охочих проголосувати виявилося несподівано багато — майже 80% загальної кількості італійців, які мають право голосу. Відтак впоратися з напливом виборців у відведений для голосування час не вдалося, і в призначений час дільниць не зачинили. Люди, яким доводилося вистоювати в черзі кілька годин, щоб здійснити своє конституційне право, по-італійськи темпераментно висловлювали своє невдоволення. В Римі та Неаполі дехто демонстративно рвав свої бюлетені, хтось перекидав столи з паперами, а багато літніх людей просто розійшлися по домівках, так і не проголосувавши.

Шість міністрів чинного уряду втратили в результаті виборів свої депутатські портфелі. В тому числі і міністр внутрішніх справ, якого обвинувачують у створенні хаосу на виборах. Однак чинні міністри — це вже історія. Зараз італійську та й світову громадськість турбують постаті їхніх наступників. Очікується, що партія Берлусконі сформує коаліційний правоцентристський уряд разом із представниками Північної ліги та Національного альянсу.

1994 року Берлусконі вже був прем’єр-міністром Італії протягом семи місяців. Тоді його уряд впав після виходу Північної ліги, якою керував Умберто Боссі, із правлячої коаліції. Проте на цих виборах партія Боссі зібрала набагато менше голосів, ніж очікувалося. Швидше за все, це пов’язано з різкими заявами лідера партії, спрямованими проти іммігрантів, після чого його стали порівнювати з крайнім правим австрійським політиком Йоргом Хайдером. Саме тому Боссі зараз потребує Берлусконі значно більше, ніж Берлусконі —Боссі, як це було сім років тому. Що вселяє першому надію на те, що в критичний момент останній не підведе.

Однак союзники, широко відомі в Італії і за її межами завдяки своїм націоналістичним переконанням та нетерпимості до інородців, можуть створити чимало труднощів знаменитому медіа-магнату. У Європі з великою підозрою ставляться до крайніх правих Північної ліги, сицилійської групи «Трибарвне полум’я» і Національного альянсу, що досі ностальгує за Муссоліні. Європейський союз, важко переживши кризу, пов’язану з перемогою ультраправих на виборах в Австрії, має перспективу отримати аналогічні проблеми, цього разу в Італії. Але поки що більшість європейських урядів, які одного разу обпеклися, намагаючись «дисциплінувати» австрійців, демонструють стриманий підхід до італійських подій. Вони, вочевидь, розуміють, що попередження з-за кордону стосовно союзу найбагатшої людини в країні з політиками, які не приховують своїх ксенофобських настроїв, навряд чи можуть якось уплинути на ситуацію. Попри те, що Євросоюз раніше погрожував Італії санкціями у разі перемоги правоцентристської коаліції, Брюссель, швидше за все, не квапитиметься з їх запровадженням — згодом їх все одно доведеться знімати, як уже було з Австрією.

Однак європейців насторожують не лише союзники Берлусконі. Багато запитань викликає й особистість самого лідера — дуже суперечлива і така, що не вкладається в традиційні західні уявлення про керівника демократичної держави. Напередодні виборів в Італії активно дискутувалося, чи має моральне право очолювати уряд людина, фінансова імперія якої оцінюється в 12 мільярдів доларів. Але ця колосальна сума — не найголовніше. Особливість статків Берлусконі полягає в тому, що до його імперії входять усі три провідні приватні телемережі Італії. Тому чимало італійських політиків не без підстав побоюються, що, ставши прем’єром, він підпорядкує собі весь інформаційний простір Італії, оскільки зможе контролювати і державне телебачення.

Крім того, проти Берлусконі не раз висувалися обвинувачення в хабарництві, корупції й ухилянні від сплати податків. Про це відомо в Італії кожному, хто не лінується читати газети. Ці обвинувачення жодного разу не були доведені, і сам магнат завжди їх заперечував. Однак усі пам’ятають: коли він створював свою першу телекомпанію, приватні канали не мали права вести мовлення в національному масштабі, але дуже скоро відповідний закон було таємним чином прийнято. Тепер канали, що входять у медіа-холдинг Берлусконі (група Mediaset), доступні більш як половині жителів країни.

Очевидно, що багато хто в Європі був шокований можливістю приходу до влади в Італії такої людини. Спільну думку європейців із цього приводу висловив британський журнал Economist, вмістивши напередодні італійських виборів великий матеріал про головну дійову особу нинішнього італійського політичного сезону. На думку журналу, який уже 150 років сповідує консервативну англосаксонську ділову етику, людина, котра володіє трьома телеканалами і перебуває під слідством, просто не може бути прем’єр-міністром, бо вона опиняється в центрі так званого «конфлікту інтересів». І хоча Берлусконі пообіцяв на час прем’єрства передати свої акції в довірче управління інвестиційному фонду, в Італії в це мало вірять і не дуже переймаються з цього приводу.

Слід мати на увазі, що італійці не схожі на британців й американців. Для італійців людина, котра зуміла організувати прибуткову справу без сторонньої допомоги і без сприятливих стартових можливостей, хай і в обхід закону, — постать шанована. Вся економіка в цій країні будується на малому і середньому бізнесі, як правило, заснованому з нуля, і потерпає від високих податків та взагалі від держави. Берлусконі ж, обмежившись у минулому загальними гаслами, напередодні виборів узяв на себе конкретні зобов’язання перед виборцями — більше того, з пафосом підписався під ними у прямому телеефірі. І для більшості італійських виборців, які представляють знаменитий «середній клас», визначальним при голосуванні виявилася обіцянка медіа-магната у разі свого обрання значно знизити податки, підвищити пенсії, створити півтора мільйона нових робочих місць і покласти край організованій злочинності. Сільвіо Берлусконі наріжним каменем своєї кампанії зробив особисті стосунки з виборцями. Як у хорошого популіста, у нього була адресна програма для кожної соціальної групи населення. А той факт, що ці програми погано поєднуються одна з одною, турбувало його найменше, як не турбувало і пересічних виборців.

Скандали, схожі на ті, в яких був замішаний Берлусконі, швидше за все, зробили б його обрання на пост прем’єр-міністра неможливим в іншій країні, проте в Італії вони не є чимось екстраординарним. Надзвичайна популярність в італійських виборців багатої людини, яка не може похвалитися кришталево чистим минулим, — це суто італійський феномен, і загальноєвропейські інституції навряд чи можуть тут щось змінити. Більше того, висловлені напередодні виборів європейською пресою сумніви щодо здатності пана Берлусконі очолювати італійський уряд привели лише до того, що його рейтинг зріс.

Відомий італійський письменник Умберто Еко у своєму коментарі назвав парламентські вибори в країні «моральним референдумом». Європа, судячи з усього, гадає, що Італія його програла. Однак італійські виборці поки що дотримуються абсолютно протилежної думки.