Молоді реформатори старої монархії

Через 19 днів після парламентських виборів британська королева Єлизавета II урочисто відкрила сесію парламенту й зачитала тронну промову. За традицією, зазначену промову підготував новий прем’єр-міністр, і вона є викладом на тему програми нового уряду. Цього разу спіч був на диво стислим і звівся переважно до переліку 22 законодавчих ініціатив, які новий коаліційний уряд консерваторів і лібералів-демократів планує впровадити в життя протягом перших 500 днів свого правління.

Політичний ландшафт старої монархії кардинально змінився 7 травня, коли стали відомими результати виборів. Після 13 років опозиційного животіння консерватори отримали більшість голосів. Але перемога далася нелегко і була, швидше, гіркою, ніж радісною. Тому що передчуття нищівного удару по лейбористах розвіялося, коли стало зрозуміло, що абсолютна парламентська більшість залишилася недосяжною мрією. Справедливості ради слід нагадати, що перемога лейбористів 1997-го була значно більш тріумфальною. І тому, що дісталася через довгих 18 років тотального правління консерваторів, і тому, що принесла новим лейбористам величезну перевагу голосів. А також вивела на політичну арену лідера нового типу — молодого й енергійного Тоні Блера. Тоді в країні нагромадилася втома від консерваторів, на теперішніх виборах чинник втоми від лейбористів повторився, до того ж головним подразником виявився незграбний і похмурий прем’єр Гордон Браун.

Останні вибори до палати общин продемонстрували, що новітня історія Британії збагачується новою традицією. В електоральній свідомості старої монархії затребувані молоді лідери. Після Тоні Блера на арені з’явився прем’єр-міністр Девід Кемерон, 43-річний лідер партії торі, і віце-прем’єр Нік Клегг, 43-річний лідер партії лібералів-демократів. Кемерона проголосили наймолодшим прем’єром Великобританії за останні 200 років, бо він виявився місяців на два молодшим від Блера, який також у 43 роки очолив уряд країни. Справді, Британія пишається своїм традиціоналізмом, але розуміє, а швидше — відчуває, що свіжа політична кров і молоді сучасні мізки їй конче потрібні для утримання свого місця у вузькому колі світових лідерів.

Ідеологічно лібдеми набагато ближчі до лейбористів, ніж до торі. І навіть після парламентських виборів 2010-го у цих двох лівоцентристських партій був шанс сформувати уряд і вибити консерваторів у нову опозицію. Але не домовилися. Консерватори в переговорах були оперативніші, а головне — звабливі. Вони погодилися на головну фішку лібдемів — зміну виборчої системи. Причому зробив це Кемерон, не озираючись на позицію авторитетів своєї партії, адже торі ніколи раніше й не помишляли про таку реформу. Виборча система завжди влаштовувала дві найбільші партії країни — консерваторів і лейбористів.

Для лібдемів, які набирають ваги, виборча система стала воістину каменем спотикання. При теперішній мажоритарній системі голосування в кожному виборчому округу враховуються лише голоси за кандидата-переможця. Голоси за представників від інших партій в рахунок не йдуть. Таким чином, склад парламенту не відбиває реального відсоткового співвідношення голосів, відданих виборцями по всій країні. Тому ліберали-демократи і хочуть пропорційної системи голосування, оскільки отримані під час останніх виборів 27% усіх голосів по країні (практично, третина) дали їм усього 51 місце в палаті громад, де засідає 650 осіб.

Не секрет, що свою золоту акцію ліберали-демократи вклали в коаліцію з учорашніми політичними противниками лише тому, що ті пообіцяли їм референдум про зміну виборчої системи. Інша річ, що в передреферендумний час консерватори, особливо на місцях, агітуватимуть проти реформи, і поки що ніхто не може передбачити, яким, зрештою, виявиться результат. Але Нік Клегг, отримавши місце заступника глави уряду, займатиметься саме підготовкою політичної реформи.

Головним пріоритетом діяльності нового уряду визначено економічну складову — зменшення бюджетного дефіциту і заходи щодо виходу з рецесії. Як було обіцяно, міністерство фінансів на чолі з Джорджем Осборном підготувало новий проект бюджету за 50 днів. Він був оприлюднений 22 червня і виявився, по суті, програмою жорсткої економії для країни. Протягом наступних п’яти років дефіцит бюджету має бути зменшений удесятеро: з 12% ВВП поточного року (що відповідає 163 млрд. фунтів стерлінгів) до 1,1% ВВП (20 млрд. фунтів) у 2015 році. Вже поточного року закладено зниження витрат на 6 млрд. фунтів. Сам Осборн назвав цей бюджет «неминучою необхідністю» у боротьбі зі «структурним дефіцитом». Уряд вважає: якщо негайно не вжити заходів зі зменшення дефіциту, економіка країни не встане. Прогноз зі зростання ВВП на 2011 рік переглянуто у бік зниження — з прогнозованих раніше 3,5% до 2,6. На 2012 рік зростання ВВП закладено на рівні 2,8%, на 2013-й — 2,9%.

Дефіцит британського бюджету почнуть зменшувати різними шляхами. З наступного року буде запроваджено податок на банки, який торкнеться всіх статей балансових відомостей британських банків, філій іноземних банків та будівельних товариств. Мінфін підрахував, що цей податок приноситиме у скарбницю щорічно близько 2 млрд. фунтів.

Ще одним неминучим заходом Осборн називає збільшення ставки ПДВ: із нинішніх 17,5 до 20%, що протягом п’яти років має дати 13 млрд. фунтів. Проте від цього податку будуть звільнені основні продукти харчування, дитячий одяг і...(!) газетно-книжкова продукція. Тим часом податок на прибутки корпорацій знижуватиметься до 24% (проти теперішніх 28%), що дозволить підвищити привабливість ведення бізнесу в Британії для великих транснаціональних компаній.

На шляху економічного бліц-кригу на новий уряд чатують безліч явних і прихованих загроз. Передусім безробіття. На сьогодні воно найвище за останні 15 років і охоплює до 8% населення. За прогнозами, наступного року зростання безробіття триватиме. Крім того, лібдеми принципово виступають за зниження податків для малозабезпечених верств, але консерватори погодилися тільки підвищити поріг для податкових пільг. Своєю чергою, ліберали-демократи відмовилися від ідеї підвищити податок на нерухомість вартістю понад два мільйони фунтів. Одностайно коаліція погодилася скасувати підвищення виплат у систему соціального страхування від громадян, але ці ж виплати для роботодавців зростуть.

За прогнозами багатьох оглядачів, головні розбіжності чекають на нову коаліцію у здійсненні зовнішньої політики. Бо консерватори — гідні продовжувачі євроскептицизму «імені Тетчер», а програма ліберальних демократів завжди була сильна проєвропейською позицією. Поки що на європейському напрямі партії уклали тимчасове перемир’я: нейтрально записали, що Британія буде активним учасником процесів у ЄС. Але якщо постане питання про делегування певних функцій британського уряду на європейський рівень, то воно вирішуватиметься шляхом загального референдуму. Питання вступу до єврозони взагалі не розглядатиметься у найближчих п’ять років.

Сильні зв’язки Великобританії і США, які офіційно іменуються «особливими відносинами», залишаються, поза сумнівом, пріоритетними у зовнішній політиці Британії. Такі традиції, на які практично не впливає зміна влади ні в одній, ні в іншій країні. І навіть фраза Хейга про те, що Британія буде «вірним, але не рабським союзником», по суті, нічого не змінює. Нині британські солдати — головна опора американців на військових полях Афганістану. Кемерон уже кілька разів із різних трибун заявляв, що війська Об’єднаного Королівства буде виведено з Афганістану протягом трьох-п’яти років. Лідер консерваторів розуміє: якщо виведення військ затягнеться, то напруги в коаліції не уникнути. Але головне — він пам’ятає: саме підтримка Тоні Блером американських військових дій в Іраку привела його до кінця політичної кар’єри.

Нова політична коаліція з’явилася в Британії не в найбільш сприятливий для країни період економічної рецесії. Але саме вона, хоч як це парадоксально, зіграла роль об’єднувача для таких різних партій. Політичні програми, котрі здавалися несумісними, стараннями двох лідерів удалося поєднати шляхом компромісів, розумних поступок, а головне — політичної волі. Консерватор Кемерон і ліберал-демократ Клегг не втомлюються повторювати, що зробили вони це в інтересах країни. Країна поки що хоче їм вірити. Навіть попри те, що пастельна картинка змальована трохи у стилі імпресіонізму. Коли ж розпливчасті обриси програм почнуть проявлятися під впливом жорстких реалій буття, знадобляться не тільки політична воля, поступки, переговори, а стане затребуваною роль особистостей — прем’єра і його віце.