Молдовський коктейль

У лютому наступного року в Республіці Молдова відбудуться парламентські вибори, які можуть визначити майбутнє цієї країни.

Не секрет, що в сусідній країні зростає популярність проросійських сил, таких як Партія соціалістів (ПСРМ), чия перемога може вплинути не тільки на українсько-молдовські відносини, а й загалом на політику країни. Президент Ігор Додон, який укотре не зміг виразно відповістити на запитання, чий Крим, заявив про готовність очолити передвиборний список соціалістів. Москва в передчутті нехай маленької, але моральної перемоги. Соціологічні опитування показують приблизно рівне співвідношення серед громадян Молдови прихильників вступу до ЄС і Євразійського економічного союзу: перевага - плюс-мінус 2–3%.

У чому причина таких стійких симпатій до Росії попри навіть те, що 1992 року в результаті інспірованих Москвою бойових дій загинули люди і було втрачено контроль над Придністров'ям? Занадто просто списати все на вплив російської пропаганди. Вона справді сильна, але набагато важливіше зрозуміти комбінацію інгредієнтів - економічних, соціальних, культурно-історичних, релігійних, що створюють неповторний молдовський політичний коктейль.

Інгредієнт перший - ностальгія за Союзом. Здавалося б, нічого дивного. Таке явище спостерігається у всіх державах - колишніх союзних республіках. Однак у Молдові вона має досить стійку тенденцію. 2016 року, до 25-ї річниці розпаду СРСР, Інститут публічної політики провів соціологічне опитування. 46,5% респондентів були готові проголосувати за повернення Молдови до складу Радянського Союзу, якби це питання було винесено на референдум. 2011-го, до 20-ї річниці розвалу Союзу, кількість охочих повернути Молдову в минуле становила 44%. Зауважимо, що це дані без відверто проросійського Придністров'я.

Річ у тому, що при Радянському Союзі Молдова була досить заможною порівняно з сусідньою Україною. Перші шоп-тури з Одеси відбувалися на початку 1980-х саме в Молдавську РСР. Підприємства замовляли автобуси, які вирушали в тур по молдовських селах, де можна було придбати дефіцитний одяг (зокрема імпортний), взуття, продукти і... книжки російською мовою. Досі в одеситів на полицях стоять книжки видавництв "Луміна" або "Картя Молдовеняскэ". Багато молдовських промислових підприємств підпорядковувалися прямо союзним міністерствам, і кадри для них рекрутували з усього СРСР. Приміром, Ігор Смирнов, який очолив придністровських сепаратистів 1990 року, приїхав до Тирасполя тільки 1987-го.

Цілком зрозуміло, що все це розвалилося після розпаду СРСР і планової економіки: промислові гіганти виявилися непотрібними економіці маленької країни, а заодно стали непотрібними й кадри. Аграрна реформа, проведена на початку1990-х, спровокувала соціальну кризу на селі, де до того часу проживало понад 60% населення Молдови. Контраст між колишнім благополуччям і сучасним економічним станом занадто великий, щоб не викликати почуття жалю й бажання повернутися в минуле. Тим більше що економічна криза змусила сотні тисяч молдован шукати ліпшої долі за межами країни. Тож туга за минулими часами визначеності й передбачуваності не випадкова й зрозуміла.

Інгредієнт другий - діаспора. Україна тільки в останні кілька років стикнулася з масовим виїздом працездатного населення, яке шукає високих заробітків за кордоном. У Молдові ж ця проблема виникла наприкінці 1990-х, після російського дефолту. Відтоді гастарбайтерство для багатьох молдован стало єдиним виходом. До 2008 року громадян сусідньої держави можна було зустріти й на українських будівництвах. Із понад трьох із половиною мільйонів жителів Молдови понад 700 тисяч працюють за кордоном (понад 300 тисяч, або кожен десятий, - перебувають там уже понад рік). Дві третини з них - у Росії. Гастарбайтери забезпечували за ліпших часів до третини ВВП Молдови.

Але вони є не тільки економічним, а й політичним чинником. Росія може постійно шантажувати Молдову, погрожуючи видворити її громадян назад. Удома роботи для цих людей немає, а отже неминучий соціальний вибух. Гастарбайтери, які працюють у Росії, зацікавлені в тому, щоб залишатися там і далі, а тому підтримуватимуть кандидата, налаштованого на добрі відносини з Москвою. Відіграє свою роль і перебування їх у російському інформаційному середовищі. Відповідно, діаспора в Росії на президентських виборах 2016 року проголосувала за проросійського Ігоря Додона, діаспора в ЄС - за лідера проєвропейської PAS Майю Санду.

Інгредієнт третій - багатонаціональний склад населення республіки. Згідно з офіційним переписом, 22% населення не молдовани (це без урахування Придністров'я). Найбільші етнічні групи - українці, росіяни, гагагузи. Якщо росіяни проживають переважно в містах, то українці й гагаузи мають райони компактного проживання. Російської мови в Молдові багато, особливо в Кишиневі, практично всі рекламні оголошення дублюються російською, закони й нормативні акти публікуються і в російському перекладі. Загалом Закон "Про функціонування мов на території Молдавської РСР", ухвалений далекого 1989 року, де-факто встановлює двомовність, що дозволяє російськомовним почуватися в Молдові досить комфортно й не вивчати державної мови. Від молдовських друзів неодноразово доводилося чути про нервову реакцію російськомовних на звернення до них румунською (молдовською) мовою. Особливо смішна ситуація, коли прихильники соціалістів, які не знають державної мови, активно долучаються до суперечки про те, яка це мова - молдовська чи румунська.

Тема окремої розмови - українці Молдови. За винятком окремих представників громадських організацій, основна маса молдовських українців дивиться на події в нашій країні через призму російської пропаганди. І тут основна провина лежить на державній політиці України стосовно української діаспори Молдови. Чисельно українська громада на Правобережжі більша, ніж у невизнаному Придністров'ї, але основна увага приділялася саме лівобережним українцям. Можна почути скарги на те, що найпрестижніші місця в українських вишах отримували саме придністровські українці, їм же доставлялася левова частка культурно-гуманітарної допомоги. Не кажучи вже про українське громадянство, яке активно роздавали жителям Придністров'я. Як результат - у Кишиневі є ліцей імені Михайла Коцюбинського, де викладають... російською.

Інгредієнт четвертий - політичний. На парламентських виборах 2010 року коаліція проєвропейських партій - Демократичної, Ліберально-демократичної і Ліберальної - отримала понад 50% голосів і кредит довіри. 2014 року їм іще раз вдалося здобути більшість. Але за вісім років перебування при владі проєвропейських політиків правління коаліції змінилося правлінням однієї партії - Демократичної, яка витиснула союзників з політичного поля. Молдова отримала безвіз і підписала Угоду про асоціацію з ЄС, однак це не вирішило двох ключових проблем республіки - корупції та бідності. Корупція, особливо гучна справа про розкрадання мільярда в Banca de economii, відсутність прогресу в реформах і в таких питаннях як захист інтересів бізнесу, прав людини тощо на тлі зубожіння викликали цілком зрозуміле розчарування в європейській ідеї. Кредит довіри виявився не безмежним, і маятник симпатій гойднувся в інший бік.

Цей коктейль - сприятливе середовище для російської пропаганди. Російське телебачення в Молдові дивляться традиційно. Для більшості молдован це своєрідне вікно у світ і можливість отримувати інформацію про великі події, що відбуваються поза маленькою країною. Обмеженість ресурсів не дозволяє нині молдовським телекомпаніям виробляти конкурентоспроможний продукт, тому ретрансляція передач російського ТБ - надійний спосіб підтримати рейтинг і, найголовніше, забезпечити гідний рекламний бюджет. Румунське телебачення також дивляться в Молдові, але воно не може конкурувати з російським як через мовну доступність, так і тому, що не може запропонувати належного розважального, пізнавального й іншого контенту, яким підкуповує глядача російське телебачення. Є в кабельних мережах Молдови й українські телеканали, а сигнал "Першого національного" приймається в Придністров'ї (правда, неясно, якою буде ситуація після переходу українського телебачення на цифру).

У результаті, як свідчать дані торішнього опитування в Молдові, 43% респондентів воліють черпати інформацію з передач на російському телебаченні й радіо, 25 - з інформаційних порталів в Інтернеті, 22 - від румунських телеканалів, 20 - з особистого спілкування зі знайомими й родичами, а 18% - із соціальних мереж. Серед сайтів, з яких люди отримують інформацію, на перших місцях facebook.com - 56%, odnoklassniki.ru - 51%. Про характер отримуваної інформації можна тільки здогадуватися. І це не беручи до уваги антизахідної й антиукраїнської пропаганди, яку ведуть власне молдовські ЗМІ.

З 10 лютого в Молдові набули чинності ухвалені парламентом з ініціативи Демократичної партії поправки до Кодексу про телебачення і радіо, що забороняють ретрансляцію російських новин та інформаційно-аналітичних програм.

Зрозуміло, що в добу Інтернету, соціальних мереж і супутникового телебачення заборона інформаційно-аналітичних програм - це напівзахід. До того ж залишаються розважальні й пізнавальні передачі, телесеріали, загалом усе, що становить "м'яку силу". Тому російська пропаганда як і раніше залишається важливим чинником політичного життя Молдови, що впливає на настрої в країні.

Україна і Молдова могли б об'єднати зусилля для протидії російській пропаганді, зокрема виробляючи спільні продукти - починаючи з інформаційно-аналітичних і закінчуючи історичними, культурними й іншими пізнавальними передачами. Однак поки що цього немає. А час іде.