«МОГИЛЬЩИК» ДЛЯ СЕРБІЇ

Четверта з 2002 року спроба обрати президента Сербії сьогодні загрожує вилитися у політичну кризу. Результатом може стати прихід до влади в Белграді радикальних націоналістичних сил. І хоча пост глави республіки дуже церемоніальний, серйозна боротьба за право зайняти його стала показником того, куди йде республіка. 13 червня понад 30 відсотків виборців проголосували за заступника голови Сербської радикальної партії Томіслава Ніколіча. (Ніколіча висунуто кандидатом у президенти Сербії від СРП після того, як його скандально відомий патрон і лідер партії Воїслав Шешель постав перед Гаазьким трибуналом за обвинуваченням у організації поставок зброї та амуніції боснійським сербам у період війни 1992—1995 рр. Ніколіч, проте, публічно визнав Шешеля своїм другом і вчителем, котрого він не має наміру зраджувати.)

Свій нинішній тріумф радикали відрепетирували 28 грудня, коли на парламентських виборах здобули більшість мандатів у сербській Скупщині. Проте тоді вони не змогли сформувати уряд, поступившись цим правом коаліції. У неї увійшли, зайнявши друге місце, Демократична партія Сербії, а також Рух сербського відродження, Партія нова Сербія і партія «Г17 плюс». Прем’єром став лідер ДПС Воїслав Коштуніца.

Для Коштуніци та його коаліції украй важливо було на виборах президента дати радикалам бій і просунути на цю посаду свого демократичного кандидата — колишнього голову сербського парламенту Драгана Маршичаніна. Проте в першому турі він прийшов до фінішу лише четвертим, поступившись правом поборотися з Ніколічем у другому турі 27 червня іншому демократові — голові Демократичної партії (не плутати з ДПС Коштуніци!) Борису Тадічу.

У Сербії демократ від демократа різниться! 46-річний Тадіч психолог за освітою. До 2003 року — міністр оборони в уряді Зорана Джинджича, котрий загинув від рук кіллера в Белграді. Після убивства Джинджича саме Тадіч змінив його на посту лідера Демократичної партії і став гідним наступником покійного в справі обстоювання реформ, поступового просування шляхом євроінтеграції і налагодження відносин із НАТО. Утім, у спадщину від Джинжича Тадічу дісталися і напружені стосунки з демократами Коштуніци й самого нинішнього прем’єра. Прибічники Джинджича не могли вибачити останньому того, що одного разу він намагався заручитися підтримкою соціалістів — однопартійців Слободана Мілошевича. А ті у свою чергу проклинали Джинджича за капітулянтство перед Гаагою в питанні видачі Мілошевича.

У результаті суперечка ліберального демократа Тадіча й націонал-демократа Коштуніци про те, кого з них серби вважають великим демократом, завершилася минулої неділі поразкою Драгана Маршичаніна й перемогою Томіслава Ніколіча.

Ніколіч уже сьогодні твердо переконаний, що стане президентом, заявляючи: «Людина, котра не змогла перемогти мене в першому турі, ніколи не здолає у другому». 52-річний політик торік уже набрав більшість голосів під час останньої спроби обрати президента, але тоді явка виборців була такою низькою, що вибори анулювали. Ніколіч на прізвисько «могильщик» (свого часу він завідував кладовищем) будує свою передвиборну кампанію на критиці економічного курсу уряду й випинанні соціальних проблем, із якими серби зіткнулися після 2000 року, коли під тиском демократичної опозиції і країн Заходу Слободан Мілошевич був змушений залишити свій пост. Інвестиції з-за кордону, вважає Ніколіч, ідуть на підтримку режиму. Сьогодні він закликає сербів перестати бути «рабами» демократів, закликає перестати схилятися перед Заходом, але не проти співпраці з ним. Він також загрожує припинити відносини з Гаазьким трибуналом, котрий упереджено ставиться до сербів. Але потрясли Сербію навіть не ці популістські висловлювання, а прагнення Ніколіча підім’яти під себе уряд, котрий формально за Конституцією має звітувати перед ним, а також домогтися уже найближчими місяцями розпуску парламенту й дострокових виборів. Саме це він і запропонував прем’єру Воїславу Коштуніці відразу після 13 червня, вважаючи: поразка кандидата від правлячої коаліції достатня підстава, аби говорити про кризу довіри до влади. У вівторок і середу деякі ЗМІ навіть поспішили повідомити, що Коштуніца подав у відставку та призначив дострокові вибори до парламенту на 19 вересня. Проте пізніше ці чутки було спростовано.

Скоріш за все, Ніколіч просто намагався вбити ще глибший клин у ряди демократів, аби не допустити переходу електорату в табір Бориса Тадіча. Сам Тадіч виступив із закликом до всіх демократичних сил — не допустити «радикалізацію» Сербії, бо це, на його думку, спричинить непередбачувані наслідки, аж до міжнародної ізоляції.

Воїслав Коштуніца опинився в незавидній ситуації. Якщо він наважиться піти проти волі партнерів за коаліцією та своєї партії і за суто особистими мотивами відмовить Тадічу в підтримці на виборах, він напевно позбавиться крісла прем’єра, і дострокові вибори будуть неминучі. Коли він підтримає Тадіча, втратить обличчя як політик і, певне, однаково буде змушений піти, бо навряд чи зможе (після імовірної в такому разі перемоги Тадіча) вважати себе лідером об’єднаних демократичних сил Сербії.

Хоча в нього є третій, не менш самогубний, але за своїми наслідками набагато небезпечніший для майбутньої Сербії варіант. Деякі експерти вважають: за своїми переконаннями Коштуніца скоріш «націоналіст», ніж «демократ», і теоретично в другому турі прем’єр міг би підтримати навіть радикала Ніколіча, домовившись із ним про формування нової коаліції ДПС—СРП, котра цілком контролювала б нинішній парламент. У цьому разі Сербія остаточно звернула б із шляху, яким рухалася упродовж останніх чотирьох років. На такий відчайдушний крок Коштуніцу, до речі, підбиває сам Ніколіч. 16 червня він сказав буквально таке: «Настав час чесних людей у Сербії, котрі мають порвати з криміналом. Я вважаю прем’єра Коштуніцу чесним, і ми обидва маємо бути на одному боці».

Який із способів «політичного самогубства» обере Коштуніца, поки що не зрозуміло, у будь-якому разі в Сербії знову настають смутні часи.