Млинець із менсом чи млинець із м’ясом? Про особливості сучасної російсько-європейської кухні

Поки що складно сказати, яке меню складуть для європейських гостей господарі чергового саміту Росія—ЄС, наміченого на 17—18 травня у Самарській області. Проте, мабуть, найбільш бажаною стравою, можна сказати делікатесом, для такої вельмишановної компанії, як російський президент Володимир Путін, голова Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу, канцлер Німеччини Ангела Меркель та інші все ж таки буде традиційний російський млинець, у який загорнуто трохи «менса». Тут (і в меню саміту) варто ужити це слово саме в його польському звучанні, тому що свого м’яса в Росії вдосталь, а от польського — вдень із вогнем не знайдеш.

Проте саме через брак цього інгредієнта вже не один місяць на спільній російсько-європейській кухні продовжують товкти воду в ступі, замість того, щоб замішувати тісто, у яке пізніше, зрештою, обов’язково загортатимуть оте польське м’ясо.

Останнє засідання вже на рівні міністрів закордонних справ Росії й ЄС (у рамках «трійки») у Люксембурзі 24 квітня знову продемонструвало, що згоди щодо рецепту головної страви саміту в Самарі досі немає. Європейці лише боязко натякають главі зовнішньополітичного відомства Сергієві Лаврову, що, можливо, до середини травня всі проблеми буде вирішено. Проте за два дні до цього Польща — постачальник м’яса — дала чітко зрозуміти, що жодного спільного бенкету з млинцями не вийде, якщо Росія виявлятиме таку ж наполегливість у своїх гастрономічних перевагах і не дозволить польському м’ясу опинитися у тих самих млинцях.

Поляки своїм жорстким рішенням блокувати початок переговорів про нову угоду ЄС із Росією, поки не знімуть ембарго на постачання м’яса, не дають Москві й Брюсселю пекти млинці й таким чином дратують багатьох у Європі й, природно, в Росії. Проте такі вже правила Євросоюзу — один за всіх і всі за одного. Брюссель знехотя заступився за Варшаву, визнав проблеми цієї країни справді важливою й політично делікатною темою для всього Союзу й уже сам веде переговори з Москвою, намагаючись переконати її, що з польським м’ясом усе гаразд. Це найбільше досягнення польського уряду за останні місяці. Попри старання російських і низки європейських ЗМІ, заява вже не виглядає як ще одна божевільна ідея братів Качиньських, а оформлена в цілком зрозумілий курс на захист інтересів не тільки Польщі, але й партнерів з ЄС. Водночас жорсткі заходи, введені Росією, Брюссель тепер називає «непропорційною відповіддю» на окремі порушення, які справді мали місце, але тепер усунені. Росія, навпаки, зазначає, що в Польщі нічого не зробили для координації роботи митних і ветеринарних служб, і перші так само, як і в 2005-му, заплющують очі на те, що чинять другі. Але ж саме ветеринарні служби видавали сертифікати на «фальшиве м’ясо», яке потім продавалося у Росії як польське. І згідно із заявами російських чиновників, це питання суто технічне і не потребує переносу в площину політичних відносин, чи навіть обговорення на зустрічі міністрів закордонних справ. Рішення стосовно поновлення постачання польського м’яса знаходиться винятково в компетенції Варшави й Брюсселя — так вважає Сергій Лавров.

Проте за два дні до цього, 22 квітня, стало очевидно, що поступатися у суперечці не бажає жодна з сторін. На кіпрських переговорах між міністром сільського господарства Росії Олексієм Гордєєвим і комісаром ЄС із питань охорони здоров’я Маркосом Кіпріану не було досягнуто компромісу, який би задовольняв Москву, Брюссель і Варшаву.

За словами переговірників, зараз сторони лише визначили моменти, навколо яких може точитися дискусія. При цьому Росія вважає своєю маленькою, але все ж перемогою визнання Єврокомісією того факту, що при експорті м’яса в Росію у Польщі були допущені певні відхилення від загальноєвропейських норм. Йдеться про реекспорт м’яса через Польщу з країн, які визнані Росією такими, що викликають підозру з точки зору ветеринарного й санітарного стану. (Утім, слабка ланка в російській позиції — ніхто ні в Росії, ні навіть у Польщі не знає, скільки всього такого м’яса було завезено в Польщу й скільки реекспортовано.) Ці висновки експерти Россільгоспнадзору зробили під час перевірок, проведених безпосередньо в Польщі. Вони також наполягають, що м’ясо, вироблене в цій країні, а значить і в Європі, часом не відповідає російським стандартам. «Ми не допустимо несумлінних операторів на ринок, поки не буде гарантована безпека продуктів», — підсумував Олексій Гордєєв.

У політичній площині (куди це питання, попри протести Москви, все ж потрапило) в Брюсселі не згодні з російською вимогою: нехай, мовляв, спочатку Польща зніме свої заперечення з приводу початку переговорів про нову угоду Росія—ЄС, а потім уже Москва дозволить ввіз м’яса. Варшава наполягає на іншій схемі — спочатку ввіз м’яса, потім скасування вето на переговори. Це підтвердив глава польського уряду Ярослав Качиньський 23 квітня. А саме таку схему не приймає Москва. У відповідь Польща заявила, що відносини обох країн із фази «охолодження» переходять у фазу «повне заморожування» або навіть «льодовиковий період». Холод добре позначиться на збереженні м’яса, проте тепер немає жодних гарантій, що «розморозить» ситуацію сторонам вдасться за час, що залишився до російсько-європейської зустрічі верхів у Самарі.

При цьому в термінах льодовикового періоду описують відносини Росії і ЄС не тільки польські політики. Минулого тижня єврокомісар із зовнішньої торгівлі Пітер Мендельсон також сказав, що нині у відносинах ЄС і Росії найбільш холодний період із часу закінчення холодної війни, що у відносинах із Росією з’явилися нотки недовіри. На цю заяву відреагував як верховний представник ЄС із питань оборони, безпеки і зовнішньої політики Хав’єр Солана, так і Сергій Лавров. На думку останнього, це проблеми росту і становлення ЄС у його нинішньому вигляді. Солана ж вважає, що Мендельсон занадто згустив фарби, він особисто сподівається, що в Самарі урочисто буде оголошено початок переговорів про нову угоду між Росією і Євросоюзом.

Проте навіть якщо абстрагуватися від проблем м’яса, переговори Сергія Лаврова в Люксембурзі, попри всі дипломатичні викрути, не інакше, як провальні. Так, Росія змогла для себе вирішити низку проблемних питань з приводу вступу в ЄС Болгарії і Румунії. Ці країни приєдналися до чинної угоди про партнерство й співробітництво ЄС із Росією 1994 року. Причому європейці в спеціальному протоколі визнали й погодилися враховувати російські інтереси щодо торгівлі з цими країнами сталлю, продукцією хімічної промисловості, у постачаннях ядерного палива. Ще однією солодкою пілюлею стало рішення Ради ЄС із питань правосуддя і внутрішніх справ від 19 квітня, яким ЄС фактично завершив внутрішню процедуру ратифікації підписаних 25 травня 2006 року угод із Росією про спрощення видачі віз і про реадмісію нелегальних мігрантів. Ці угоди мають набрати чинності 1 червня 2007 року. Вони надаватимуть громадянам ЄС і Росії можливість простішого пересування Європою і налагодження міжособистісних контактів, але одночасно посилюватимуть боротьбу з нелегальною міграцією. Тут Росія навіть випередила Україну в процесі підписання і ратифікації угод. Київ тільки збирається підписувати з Брюсселем аналогічні документи.

Утім, весь цей позитив російсько-європейських відносин був фактично нівельований іншими діями ЄС, які з низки причин (несподівана смерть Бориса Єльцина, наприклад) залишилися ніби осторонь люксембурзьких переговорів. Проте, зважаючи на все, вони були предметом російсько-європейського діалогу і посідали далеко не останнє місце. Лише в одному питанні на прес-конференції Сергій Лавров згадав про те, що європейці так само, як і росіяни зайняті інтеграційними процесами. І в цьому процесі Москва й Брюссель мають спільні цілі, як сказав російський міністр закордонних справ, указуючи насамперед на діяльність Росії щодо згуртування СНД. Однак як нова угода про приєднання Болгарії й Румунії, так і попередня — про розширення ЄС за рахунок десяти нових членів 2004 року — дає чітко зрозуміти, що розширення ЄС на схід дедалі більше турбує Росію. Невідомо, чи говорилося про це прямо, але побічно Росія дала зрозуміти, що поводиться досить лояльно в питаннях відносин із колишніми радянськими республіками Прибалтики, хоча ті, на думку Москви, не поспішають виконувати колишніх домовленостей про захист прав російськомовної меншості. Занепокоєність російських дипломатів цією темою стала ще більш очевидною після прийняття за основу міністрами закордонних справ ЄС — усього лише за день до зустрічі з Лавровим — стратегії Євросоюзу в Центральній Азії. Натхненником цього документа був німецький МЗС і його нинішній керівник Франк-Вальтер Штайнмайєр. Росія вважає, що європейські інтереси вперше досягли такої віддаленої території пострадянського простору, як Центральна Азія, через острах Євросоюзу опинитися у енергетичній залежності від Росії. Запах нафти й газу, а також потреби Європи в сировині, зростають, змушують європейців вигадувати більш витончені способи доставки азіатських енергоносіїв у Європу. Причому щоразу в цих планах Росія або зовсім не згадується, або їй відводиться другорядна роль, і це Москву не може не турбувати. За даними російської преси, обговорити нову стратегію ЄС у Центральній Азії вже 25 квітня Лавров збирався у Астані на зустрічі з міністрами закордонних справ СНД. Проте через смерть першого президента Росії Бориса Єльцина цю поїздку скасували. Водночас Лавров натякнув у Люксембурзі європейським партнерам, що затягування з початком переговорів про нову угоду між Росією і ЄС робить невизначеним подальший розвиток відносин Брюсселя і Москви в енергетичній сфері, може відкинути здійснення проектів щодо нових магістральних газопроводів і підписання нових енергетичних контрактів. Хоча як справжній дипломат Сергій Лавров не запитував європейців прямо, з чим вони бажають млинці — з м’ясом чи з нафтою і газом. Проте він чітко дав зрозуміти, що рано чи пізно Брюссель постане перед вибором і йому доведеться надати перевагу або «м’ясним стравам» у російсько-європейському «меню», або «енергетичним закускам».