Між «Молотом» і ковадлом

У Туреччині викрили змову військових. За інформацією газети Taraf, у 2003 році в турецькій армії було підготовлено план операції «Молот», який ставив за мету зміну влади в країні: на парламентських виборах 2002-го перемогу отримала ісламістська Партія справедливості і розвитку, що її багато військових розглядають як загрозу світському режиму і власній владі. План передбачав нагнітання напруженості в країні, організацію вибухів у двох стамбульських мечетях та впровадження надзвичайного стану. Крім того, військові планували викликати кризу у відносинах Туреччини і Греції, заради чого були готові збити свій літак у небі над Егейським морем. Ці дії мали створити необхідні передумови для успішного військового перевороту.

За інформацією Taraf, план розробляли високопоставлені військові, які входили до ультранаціоналістичної таємної організації «Ергенекон». З літа 2008-го проти двохсот членів цієї організації — політиків, журналістів, адвокатів, викладачів вузів, військових у відставці і на службі, поліцейських — уже проводиться слідство за обвинуваченням у праці на «збройну терористичну організацію» з метою «силового захоплення влади в країні». Після публікацій у Taraf, за рішенням прокуратури Стамбула, було розпочато нове розслідування. Впродовж останніх тижнів за обвинуваченням у підготовці державного перевороту було взято під варту понад півсотні відставних і діючих військових. Є серед них генерали й адмірали у відставці.

Вище військове керівництво відкидає припущення, буцімто вони мали намір скинути уряд. Глава турецького генштабу Ількер Башбуг заявив, що обвинувачення у плануванні змови безпідставні, а судові переслідування високопоставлених офіцерів здійснюють певні політичні сили. А колишній командуючий Першою польовою армією генерал Четін Доган, якому турецькі газети приписують?участь у змові і співавторство в розробці операції, стверджує, що «Молот» — це всього лише сценарій військового навчання в міських умовах. Тим часом група військових експертів Першої польової армії, задіяних у слідстві в справі «Молота», вважає, що це план державного перевороту, а не сценарій військового навчання.

Після проведених арештів між армійським та політичним керівництвом країни знову загострилися відносини. Причому настільки, що почали говорити про можливість нової політичної кризи з непередбачуваними наслідками. Для оцінки ситуації, що виникла у зв’язку з арештами, керівництво турецького генштабу спеціально провело екстрену нараду з усім командним складом збройних сил, а прем’єр-міністр Реджеп Ердоган провів дві зустрічі з начальником генштабу Ількером Башбугом. Ситуація трохи розрядилася після звільнення колишніх головкомів ВПС і ВМС Ібрахіма Фиртини та Оздена Орнека, екс-заступника начальника генштабу Ергіна Сайгуна, а також ще кількох затриманих. Але арешти вищих офіцерів турецької армії і відставних тривають, серед них колишній командуючий Першою польовою армією генерал Четін Доган.

Але чи була змова військових? Чи не сфабрикована вона ісламістами? Можливо, арешти — лише чергова спроба правлячої партії підірвати вплив військових, які завжди чинили серйозний вплив на політичне життя Туреччини? Звісно, є всі підстави для того, щоб повірити у версію про змову, адже армія посідає особливе місце в житті цієї країни: військові традиційно вважають себе жерцями світської влади в турецькому суспільстві, хранителями підвалин, закладених Ататюрком. Досить сказати, що в новітній історії Туреччини армія вже тричі здійснювала військові перевороти — 1960-го, 1971-го і 1980-го. Крім того, під її тиском у
1997 році від влади було відсторонено главу уряду, лідера Партії благополуччя Неджметтіна Ербакана.

До того ж усі роки перебування при владі Партії справедливості і розвитку її протистояння з військовими було головною внутрішньополітичною проблемою цієї країни. І що з того, що, на відміну від ісламських фундаменталістів, які виступають за пряме встановлення теократії, турецькі ісламісти закликають до проведення політики, побудованої на ісламі, а правляча партія позиціює себе як помірковано консервативна, орієнтована на західні цінності. У Туреччині навіть заведено говорити, що члени Партії справедливості і розвитку — мусульманські демократи на зразок християнських демократів у Західній Європі. Однак прибічники лаїцизму (світського шляху розвитку країни) побоюються, що дії цієї партії можуть привести Туреччину до ісламізації і зруйнувати світські підвалини. Адже її лідер — нинішній прем’єр-міністр Реджеп Ердоган — намагався провести низку законів із релігійним ухилом: саме при ньому в 2007 році було прийнято закон, який дозволяє носити хіджаб в університетах.

Останніми роками військові неодноразово робили спроби конституційними засобами заборонити цю партію. В історії сучасної Туреччини вже були прецеденти, коли конституційний суд забороняв ісламістські партії, попередниці Партії справедливості і розвитку: 1998-го — Партію благоденства, а 2001-го — Партію благополуччя. Востаннє звернення в конституційний суд Туреччини було в середині 2008-го. Тоді лише одного голосу не вистачило, щоб заборонити Партію справедливості і розвитку, і справа обмежилася штрафом. А ось відразу після другої хвилі арештів у справі «Молота» генеральний прокурор країни Абдуррахман Ялчинкая виступив із новою заявою про можливість заборони правлячої партії.

Очевидне і прагнення уряду Реджепа Ердогана обмежити прерогативи армії, поставити дії військових під більший контроль. «Військові — це захисники батьківщини, а не перші серед рівних. Якщо той або інший генерал чи офіцер хоче займатися політикою, то він повинен піти з армії», — так днями виклав позицію нинішнього турецького політичного керівництва прем’єр-міністр у своєму виступі перед випускниками військових училищ. Звісно, ця політика не може подобатися офіцерському корпусу, який звик до свого особливого статусу в суспільстві. І це невдоволення може виливатися не тільки у слова. Торік, наприклад, турецькі спецслужби затримали кількох офіцерів тактичної мобілізаційної групи, яких підозрювали в підготовці замаху на віце-прем’єра Бюлента Арінджа, що є прибічником прийняття нової конституції з відчутно урізаними повноваженнями армії.

Пізніше поліція викрила змову в турецькому місті Ерзинджані місцевих силовиків, які планували підкинути зброю членам місцевих релігійних общин для подальшого звинувачення їх у терористичній діяльності. Серед головних організаторів змови називають командуючого Третьою польовою армією, начальника місцевої жандармерії і прокурора. Деякі оглядачі вважають, що «ерзинджанська змова» є частиною «Плану боротьби з фундаменталізмом», який передбачає дискредитацію правлячої Партії справедливості і розвитку та близьких до неї релігійних груп.

Зважаючи на історію цих складних відносин, занепокоєння ісламістської партії з приводу підготовки можливого військового перевороту видається цілком обгрунтованим. І бажання її прибічників уникнути нового втручання армії в політику — природне. У цьому сенсі арешти, які відбулися, — чергова спроба політичного керівництва країни підірвати вплив військових і поставити армію під цивільний контроль, без чого неможливо вести серйозну розмову про членство Туреччини в Європейському Союзі. А заодно і підвищити рейтинг правлячої партії. Звісно, уряд, сформований із представників Партії справедливості і розвитку, — один із найбільш успішних в історії сучасної Туреччини. У часи правління цієї ісламістської партії Туреччина досягла серйозних успіхів у проведенні економічних та політичних реформ, демократизації суспільства, домігшись того, що Брюссель після сорока років відмовок нарешті розпочав з Анкарою переговори про майбутнє членство в Європейському Союзі. Але світова фінансова криза позначилася й на Туреччині. Що, у свою чергу, вплинуло і на популярність правлячої партії.

За даними соціологічного центру «Сонар», на кінець січня за прибічників Ердогана готові були голосувати лише 29% громадян Туреччини. (У 2007-му Ердоган отримав 47% голосів виборців, що дозволило йому сформувати однопартійний уряд.) Протягом останнього року рейтинг довіри прем’єр-міністру Реджепу Ердогану знизився майже на 17%. Тому ряд експертів, намагаючись знайти пояснення подіям у Туреччині, висловлюють припущення, що ісламісти просто вирішили «заглушити» голоси критиків уряду і не допустити дострокових парламентських виборів. А зміна конституції, на думку британського журналу Ecоnоmist, може бути можлива тільки в тому разі, якщо Партія справедливості і розвитку переможе й на третіх парламентських виборах у 2011 році.

Але вже сьогодні історія з масовими арештами турецьких військових демонструє, що вплив військових на політичній сцені Туреччини впродовж останніх років зменшився: у вісімдесятих важко було уявити ситуацію, схожу на теперішню, коли заарештовують десятки турецьких офіцерів. Та все ж аналітики закликають не списувати з рахунків вище армійське керівництво, оскільки чинна конституція визнає за армією широкі повноваження, якими вона може скористатися для того, щоб залишитися активним діючим гравцем у політичному житті Туреччини. Принаймні сьогодні Туреччина вибирає свій шлях розвитку. А перспективи в неї непогані. Так, експерти Стретфорського аналітичного центру в опублікованій днями доповіді, присвяченій перспективам світового розвитку на період 2010 — 2020 років, вважають, що Туреччина може стати потужним регіональним лідером із сильною економікою та армією. Водночас не виключається, що сутичка прокемалістських сил та ісламістських традиціоналістів здатна викликати в країні політичний хаос. Утім, автори доповіді оптимістичні: вони вважають, що Туреччині вдасться уникнути такого несприятливого розвитку подій.