Між Росією та Євросоюзом: два стільці для Сербії

Минулих вихідних у Сербії був день голосування. Прогнозовано перемогу на президентських виборах здобув чинний голова держави Александар Вучич, а на парламентських — правляча коаліція. Та, хоча перемогли проросійські сили, чи відмовиться Белград у майбутньому від своєї політики підтримки Москви?

У ЄС, але не з ЄС

Сербія не перестає вражати. Точніше, її керівництво, яке, сидячи на двох стільцях — ЄС і Росія, — робить обурливі заяви. Стосуються вони позиції Белграда щодо російської агресії в Україні та санкцій ЄС.

Недавно Александар Вучич заявив, що Сербія, незважаючи на підтримку територіальної цілісності України, не запроваджуватиме санкцій проти Росії, оскільки це «не відповідає її життєвим інтересам». Тут слід підкреслити, що сербська преса звинувачує Київ у тому, буцім це Україна напала на Росію.

Давній коаліційний партнер Вучича спікер парламенту і колишній міністр закордонних справ країни Івіця Дачич пішов ще далі. Він упевнений, що Белград не приєднуватиметься до західних санкцій проти агресора, дарма що Сербія — кандидат на членство в Євросоюзі. Мовляв, цей статус не зобов’язує країну «погоджувати рішення з ЄС» (з питань зовнішньої політики. — В.Ц.), особливо ті, котрі суперечать національним інтересам. За Дачичем, «на карту поставлено наші важливі державні відносини, адже йдеться про Росію».

При цьому обидва запевняють, що країна ніколи раніше не запроваджувала санкцій проти інших країн. Дивні заяви, зважаючи на те, що в грудні 2021 року Сербія приєдналася до санкцій ЄС проти Білорусі.

Така позиція двох вищих керівників Сербії викликала неабиякий подив у країн Євросоюзу, адже одним із зобов’язань країн-кандидатів є узгодження своєї зовнішньої політики з ЄС.

У Брюсселі не тільки нагадали колишньому дипломатові про зобов’язання Сербії на шляху до Євросоюзу, а й попередили про можливість ускладнень подальшого зближення з ЄС. При цьому досі шанси країни на вступ оцінювалися дуже високо, й навіть називалася дата вступу — 2025 рік.

Таємниця слов’янської любові

Що ж коїться в цій дивовижній Сербії? Відповідь навряд чи буде проста.

Перш за все представники правлячої партії враховували, що 3 квітня в країні відбудуться загальні вибори, і тому поєднували любов до ЄС і Росії з ненавистю до НАТО. І, як засвідчили результати голосування, Вучичу та його союзникам їхня передвиборна тактика принесла успіх.

Сербія — єдина країна в Європі, де Росію підтримує як абсолютна більшість населення, так і еліта. Це єдина європейська країна, в якій з ініціативи влади проводяться масштабні демонстрації на підтримку агресора та його армії вбивць, а в місцевій пресі багато проросійських публікацій.

Як і в сусідній Угорщині, промосковські наративи під час передвиборної кампанії продиктовані не тільки боротьбою за голоси виборців, а й бажанням зберегти ціну на газ у 270 дол. за тисячу кубометрів, яку Вучич отримав від Путіна. Крім того, Белград має тверду підтримку від Москви в питанні Косово, яка насправді блокує досягнення з цього питання будь-якого компромісу.

Але, критикуючи Євросоюз, ніхто з керівників Сербії не може відкинути того, що більшість сербів бажають жити в ЄС. Важливо також, що 14 грудня 2021 року було розпочато вступні переговори відразу з чотирьох глав Acquis Communautairе (всього обговорюються 22 глави із загальних 35). Це — незаперечний успіх Вучича в реалізації його мрії: привести Сербію в ЄС.

Щоб продовжувати європейський курс, країна має виконувати всі свої зобов’язання. Зокрема й зовнішньополітичні, де головною вимогою є узгодження зовнішньополітичних кроків. А це означає підтримку таких важливих рішень ЄС, як санкції проти російського агресора, та визначення своєї позиції до війни в Україні.

Навряд чи в цьому контексті можна серйозно сприйняти пропозицію Вучича провести в Белграді переговори президента Володимира Зеленського з Путіним. Про який нейтралітет можна говорити, коли букву Z — символ російського нацизму — в Сербії малюють на будинках, автомобілях, а днями — на пам’ятнику Тарасові Шевченку?

Політика балансування

Деякі аналітики кажуть, що Вучич, отримавши перемогу, загалом буде намагатися й далі балансувати на двох стільцях і при цьому повільно переповзати на європейський. Вибори відбулися, тому можна забути деякі обіцянки не лише виборцям, а й внутрішнім та іноземним партнерам.

США і ЄС продовжуватимуть тиснути на сербського президента, щоб він зайняв чіткішу позицію стосовно російської агресії. Цей тиск ставатиме дедалі сильнішим. І Вучич буде змушений підтримати антиросійські санкції.

Абсолютно зрозуміло, що фінансова допомога та економічні відносини між Сербією і Заходом надалі залежатимуть від темпів дистанціювання від Путіна. Досвідчений політик Вучич має розуміти, що війна уріже надходження від Росії: закінчаться дешевий газ, фінансова, економічна й військова допомога… А подальша мовчазна підтримка Росії, особливо після різанини в Бучі, Ворзелі, Маріуполі та інших українських містах, стане чорною міткою для нього, як і для будь-якого іншого політика.

Саме тому Вучич, найімовірніше, муситиме поступово відходити від Москви і продовжувати зближення з західними країнами. Адже до 2025 року, коли може реалізуватися його мрія, залишається всього три роки.

Такі зміни відбуватимуться нешвидко. Надто потужно російська пропаганда деформувала свідомість сербів на свою користь. Надто глибоко влізла Росія в сербське суспільство, сформувавши міф про одвічну дружбу двох народів, хоча в історії відносин Белграда й Москви більше проблем та суперечок.

Тому відносини між Україною і Сербію ще певний час залишатимуться на мінімальному рівні. А сербське суспільство ще довго буде молитися на Путіна.

Тимчасом інформація про масові злочини російських солдатів в Україні, яких навіть сербська преса вже не може замовчувати, змінять у сербських головах образ України, і вони нарешті зрозуміють небезпеку глибокої присутності Росії в країні.

Настав час обирати стілець, на якому сидіти далі, — російський чи європейський.

Більше статей Володимира Цибульника читайте за посиланням.