«Мінськ» у Нью-Йорку

Шоста річниця горезвісного «Мінська-2» стала ще одним підтвердженням суперечливості й невиконуваності «Комплексу заходів щодо виконання Мінських угод», нав'язаного нашій країні під тиском ситуації, котра склалася навколо Дебальцевого в лютому 2015 року.

І, хоча віцепрем'єр і міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексій Резніков не втомлюється повторювати, що термін дії цього документа сплив ще 31 грудня 2015-го і «Комплекс заходів» є не юридично зобов'язуючим міжнародним договором, а політико-дипломатичною домовленістю (що неймовірно бісить представників Росії всіх рангів та мастей), ніхто не готовий узяти на себе відвагу відверто визнати, що «Мінськ» давно мертвий», — ні Київ, ні Москва, ні колективний Захід. Бо свіжих думок та ідей як закінчити збройний конфлікт, інспірований Росією в Донбасі, схоже, ні в кого, як і раніше, на жаль, немає. І, попри навіть найжорсткіші заяви на адресу Росії, все продовжують чіплятися за «Мінськ» як «основу» врегулювання в Донбасі. Що, власне, й продемонструвало чергове засідання Ради Безпеки ООН, присвячене черговій річниці «Мінська».

Такі засідання Росія щорічно скликає напередодні пріснопам'ятної дати, використовуючи майданчик РБ ООН, щоб вилити на Україну тонни вже запліснявілої затхлої брехні й заодно тикнути в цей бруд її західних партнерів. Що й повторилося на засіданні 11 лютого. Однак були на цьому обговоренні й деякі нові деталі.

United Nations

 Червоною ниткою крізь полум’яний спіч російського представника при ООН В. Небензі, як завжди, проходила теза про «внутрішньоукраїнський» характер конфлікту в Донбасі, що триває з 2014 року, коли Київ розпочав «силову акцію» після «майданного перевороту». Зачитавши розлогий і докладний список невиконаних Україною (з погляду РФ) пунктів мінських домовленостей, Небензя знову повторив звичну російську мантру: жодних зобов'язань Росії в тексті «Комплексу заходів» немає, «згадування Росії як сторони Мінських домовленостей не існує», Росія – не сторона конфлікту, а, як і ОБСЄ, посередник у його врегулюванні, «російська агресія» — це «казки», придумані в Києві.

Що стосується українських новацій і спроб хоч якось просунутися у вирішенні конфлікту й реінтеграції — запропонованого українською делегацією ТКГ плану дій із виконання «Мінська» та розробленого під егідою відомства О. Резнікова законопроєкту про державну політику перехідного періоду — то й тут суцільне неприйняття з російського боку. Наприклад, передбачуване останнім документом заснування міжнародної адміністрації на території ОРДЛО Небензя не замислюючись назвав «міжнародною окупацією» «рідного краю» «донбасців». Що ж стосується українського «плану дій», то він, на думку російського представника, «на три чверті суперечить тим-таки Мінським угодам».

І цікава новела для гурманів, яким ще не набридло стежити за «мінським» вовтузінням. У росіян з'явилася нова придумка з приводу назви Тристоронньої контактної групи, яку вони раніше вперто називали просто Контактною групою, затято вдаючи, що Росія – не сторона конфлікту, а лише посередник. Але, очевидно, їм неабияк набридли наполегливі нагадування представників української сторони, що ТКГ — це Тристороння контактна група, де сторони — Україна, Росія та ОБСЄ. І ось Небензя не кліпнувши оком видав на РБ ООН перл: виявляється, «передбачалося, що заснована тристороння Контактна група стане унікальним майданчиком для прямого діалогу трьох українських сторін у присутності ОБСЄ та Росії». Тобто, в його тлумаченні, три сторони — це Київ, Донецьк і Луганськ.

На кого розраховані ці чергові варіації на тему «настамнет», незрозуміло, оскільки, по-перше, всім чудово відомо, хто насправді входить до Тристоронньої контактної групи. А по-друге, і це головне, практично всі західні партнери України, що виступали, відкритим текстом говорили про російську агресію в Україні. А спічі декотрих із них були значно гостріші й дошкульніші, ніж «промова», яку пробубонів представник України в ТКГ Л. Кравчук, хоча йому варто було б не «відбути» свій виступ на високій (хай цього разу й онлайн) трибуні, а негайно відреагувати і поставити на місце представника Росії, що захопився своїм антиукраїнським пафосом, як це зазвичай раніше й бувало на таких засіданнях, коли Україну представляв її посол при ООН.

United Nations

А ось висловлювання західних партнерів України на адресу Росії були, мабуть, навіть жорсткішими, ніж звичайно. У своїй спільній заяві нинішні і колишні члени РБ ООН — Естонія, Франція, Ірландія, Бельгія, Німеччина, Норвегія та Велика Британія знову закликали «Російську Федерацію негайно припинити розпалювання конфлікту шляхом надання фінансової та військової допомоги озброєним формуванням, які вона підтримує», і висловили «глибоку стурбованість присутністю російської військової техніки та персоналу в непідконтрольних урядові районах України».

Але найбільш гострими й емоційними були виступи представників США, Франції та Німеччини. На відміну від інших колег, політичний координатор Місії США при ООН Родні Гантер, незважаючи на «мінську» тематику засідання, говорив не тільки про Донбас, а й про Крим. Він закликав Росію звільнити понад сто українських політв'язнів, яких вона продовжує утримувати, і «припинити кампанію залякування кримських татар та противників окупації». Він також заявив, що Сполучені Штати вітають ініціативу української «Кримської платформи», і висловив сподівання, «що партнери-однодумці розглянуть можливість приєднатися до цих дипломатичних зусиль, аби дати відсіч агресії Росії, а також чітко підкреслити, що міжнародна спільнота не терпітиме жорстокої російської окупації». До речі, представник США був єдиним, хто нагадав про санкції: «Санкції США стосовно Росії у відповідь на її агресію на Сході України та окупацію Криму діятимуть доти, доки Росія не змінить свій курс».

Але, хоча посли Франції та Німеччини й не згадали про санкції, їхні виступи були безпрецедентно жорсткі, особливо німецького представника Крістофа Хойсгена. Емоційно й дошкульно він нагадав Росії і порушення нею зобов'язань, узятих у рамках Будапештського меморандуму (чим явно роздратував В. Небензю); і збитий росіянами літак рейсу МН17; і Гіркіна, що гуляє на волі тоді як якого з нетерпінням чекають у Гаазькому суді; і негайне порушення РФ щойно підписаного нею «Мінська-2» — захоплення Дебальцевого. Учасник пам'ятних переговорів у Мінську шестирічної давності К. Хойсген, як алфавіт, перерахував росіянам усі заходи їхнього улюбленого «Комплексу», яких вони не виконували й не виконують досі, — від відведення важких озброєнь і до перешкоджання роботі СММ ОБСЄ та місій гуманітарних організацій.
 
Його французький колега Ніколя де Рів’єр нагадав учасникам засідання, що «Росія чітко й суворо взяла на себе відповідальність за мирне врегулювання конфлікту і виконання Мінських угод. Вона є частиною Тристоронньої контактної групи з Україною та ОБСЄ, а також Нормандського формату». Він закликав Росію «виконати свої зобов'язання і більше впливати на де-факто представників територій, непідконтрольних українському уряду». Ніколя де Рів’єр не тільки вказав на неприйнятність російських обвинувачень на адресу як України, так і Франції та Німеччини, а й підкреслив відповідальність Росії за цей конфлікт, у якому з 2014 року загинуло понад 13 тисяч людей і понад 30 тисяч було поранено.

Виступи західних представників «нормандської четвірки» чітко продемонстрували, що в Берліні й Парижі чудово знають, хто стоїть за нинішнім загостренням у зоні конфлікту і почастішанням порушення режиму припинення вогню; хто не дає відкрити два нових КПВВ «Золоте» і «Щастя» й перешкоджає розмінуванню; хто блокує роботу ТКГ і заважає роботі СММ ОБСЄ; хто не пускає в ОРДЛО гуманітарні організації навіть в умовах COVID-19 та безпорадності тамтешніх жителів і заморозив обмін затриманими особами.

United Nations

Можливо, терпіння західних партнерів із «Норманді», як і Брюсселя, справді вичерпується. І річ не тільки й не так в Україні. Зухвала поведінка Росії на міжнародній арені загалом, украй невдалий (навіть принизливий) недавній візит керівника європейської дипломатії Жозепа Борреля до Москви, заява Сергія Лаврова про готовність перервати відносини з Євросоюзом — усе це разом має шанс стати останньою краплею, яка переповнить чашу терпіння європейців.

Через тиждень на своє засідання зберуться міністри закордонних справ Євросоюзу і, цілком імовірно, обговорюватимуть нові санкції проти Росії. Після цього обговорення та прийнятих – або не прийнятих – у результаті рішень і стане зрозуміло, чи були гнівні виступи представників країн ЄС на РБ ООН черговим ритуальним висловлюванням «глибокої стурбованості» та випусканням пари, чи європейці справді починають переосмислювати своє ставлення до Росії.

Більше статей Тетяни Силіної читайте за посиланням.