Міграційний гуж Ради Європи по-київськи

Знайти на «міграційній» сторінці Ради Європи посилання на 8-му Єв­ропейську конференцію міністрів у справах міграційної політики, яка має відбутися в Києві у 2008 році, нескладно. Ось тільки активізувати її жодним чином не вдається. Всі крайні терміни, відведені Україні для надання конкретної інформації про порядок проведення цього відповідального й надзвичайно актуального заходу, давно спливли. Проте в Києві досі не вироблено єдиної консолідованої позиції щодо питання міграційної політики. Хоча в останній місяць з’явилася надія, що конференція все-таки відбудеться (якщо вдасться успішно виконати взяті на себе ще в 2005 році зобов’язання щодо її проведення). Тоді наша країна зможе отримати відповідні дивіденди.

Перша така конференція відбулася у Страсбурзі ще в 1980 році. Вже тоді у країнах — членах РЄ (яких на той час було всього 21) експерти налічували 10 мільйонів трудових мігрантів. Цей величезний натовп у чужі країни гнали злидні, викликані тяжким економічним становищем країн походження. Проте і в країнах призначення тоді теж було не все благополучно (адже Європа ще не повністю оговталася після «нафтових шоків» 70-х років). У результаті до іммігрантів, які відбирали і так обмежені робочі місця, формувалося різко негативне ставлення, а їхній внесок в економічний розвиток країни, яка приймала, і позитивний вплив на демографічну ситуацію нівелювався. Втім, ставлення до емігрантів у країнах походження теж не вирізнялося особливою теплотою.

Найочевиднішим вирішенням проблеми багато європейських країн вважали обмежувальні заходи. Експерти Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Швеції та Швейцарії, які готували першу конференцію (прикметно, що ініціювала її проведення саме шведська сторона), вже тоді попереджали про згубність та неефективність таких заходів і пропонували спільними зусиллями стимулювати економічний розвиток країн походження. На їхню думку, це зменшить обсяги трудової міграції набагато ефективніше, ніж будь-які заборони, а також сприятиме соціальній інтеграції мігрантів і (особливо!) їхніх дітей у нове середовище. Не випадково ж питання міграції «проходять» по тій структурі РЄ, яка відповідає за досягнення більшої соціальної згуртованості європейського континенту.

Проте задекларувати ці цілі виявилося набагато легше, ніж їх досягти. Саме тому основними темами 7-ї конференції, яка відбулася 2002 року в Гельсінкі, стали труднощі, що виникають при проведенні інтеграційної політики, проблеми в керуванні міграційними потоками і методики їх подолання.

Особливу увагу, зокрема, було приділено нелегальній міграції, яка останнім часом зростає випереджальними темпами і створює сприятливе середовище для злочинних угруповань, що займаються торгівлею людьми з метою трудової і сексуальної експлуатації. Виходячи з цього, країни, які брали участь у роботі зазначеної конференції (до сорока чотирьох на той час членів РЄ приєдналися Ватикан, Японія, Алжир, Туніс, Марокко та інші міжнародні організації), вирішили керуватися засадами дотримання прав людини, демократії і правової держави у вирішенні всіх питань, пов’язаних з упорядкуванням міграційних процесів. А також затвердили низку стратегічних і тактичних заходів, спрямованих на координацію спільних зусиль країн походження, транзитних країн та країн призначення міграції.

Про значення цієї проблеми для нашої країни ішлося неодноразово, зокрема й на сторінках «ДТ». Адже потоки міграції з України, в Україну і через Україну колосальні. Саме тому в 2005 році вітчизняні експерти запропонували провести черговий форум європейських міністрів із питань міграційної політики в Києві. Ініціативою у Страсбурзі зацікавилися, тим більше що в пам’яті ще свіжі були спогади про 7-му Європейську конференцію міністрів із проблем політики у сфері мас-медіа, яка з великим успіхом пройшла в Києві. Офіційно питання про місце проведення 8-ї «міграційної» конференції було вирішене навесні 2006 року на засіданні комітету міністрів РЄ, участь у якому брав тодішній міністр закордонних справ України Борис Тарасюк. А у вересні минулого року вперше «на нашому полі» відбулося засідання керівного комітету РЄ з питань міграційної політики, на якому головував постійний представник України в РЄ Євген Перелигін. Основну відповідальність за підготовку до проведення конференції було покладено на Державний комітет України у справах національностей і міграції, чиє керівництво з великим ентузіазмом поставилося до реалізації цієї ідеї.

Ось тільки тепер цю структуру скасовано. Департамент міграційної служби і перспективного планування, який мав входити до складу Державного комітету України у справах національностей і релігій, поки що перебуває у стадії формування, і його співробітники заперечують свою причетність до проведення зазначеної конференції. А це означає, що останніх півроку в Україні готуватися до проведення цього відповідального заходу було нікому. Співробітники постійного представництва України в РЄ цю проблему самотужки вирішити не могли. У результаті на вищому виконавчому рівні виникла ідея взагалі відмовитися від проведення такого форуму в Україні, оскільки, мовляв, часу на його підготовку практично не залишається.

Працівники постпредства України в РЄ і дипломати МЗС поінформували про наслідки такого демаршу нового міністра закордонних справ. Певне, усвідомлюючи, як позначиться на репутації нашої країни така безвідповідальність її чиновників, Арсеній Яценюк підтримав ідею проведення конференції. Відповідно до його пропозиції, відповідальність за підготовку симпозіуму могло б узяти на себе Міністерство внутрішніх справ України.

Про те, як цю ідею сприйняли в МВС, першу достовірну інформацію вдалося отримати, знову ж таки, зі Страсбурга. Участь Василя Мармазова, заступника міністра внутрішніх справ, у травневому засіданні Європейського комітету з проблем міграції виявилася тим рятівним кругом, який стримав передачу відповідальності за проведення конференції іншій країні. (А на цю роль найактивніше претендували Росія і Греція.) Здавалося б, можна зітхнути з полегшенням. Якби не окремі нюанси. Адже офіційно посада Василя Євгеновича в МВС називається заступник міністра у зв’язках із Верховною Радою та іншими органами державної влади. Водночас у структурі МВС є Державний департамент у справах громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб. З іншого боку, пан Мармазов — людина, котра має далеко не абстрактне уявлення про діяльність РЄ, до того ж вільно володіє англійською мовою. І, нарешті, що досить важливо, він має цілісне бачення як проблеми міграції в європейському та українському масштабах, так і ролі майбутньої конференції РЄ у її вирішенні. Втім, слово самому Мармазову:

— Наше міністерство брало участь у роботі міжвідомчої групи з підготовки проведення конференції РЄ вже протягом року. Але десь наприкінці квітня під час її засідання було констатовано, що Держкомнацрелігії, який відповідав за її підготовку, в результаті реорганізації цієї структури не в змозі продовжувати виконувати цю функцію. Постало запитання, а хто міг би взяти це на себе? Вибір інших учасників засідання впав на МВС. МЗС виклало цю позицію в листі Кабінету міністрів, після чого наше міністерство отримало доручення Кабміну визначитися щодо цього питання. На рівні керівництва міністерства було вирішено, що ми беззастережно підтримуємо проведення конференції в Україні, і при цьому розуміємо, що Держкомнацрелігії на цей час не має достатніх можливостей і ресурсів для її організації. У зв’язку з цим ми підготували відповідні проекти документів і поступово перебираємо на себе питання підготовки форуму. Проте остаточне рішення, безумовно, залишиться за урядом. Хочеться сподіватися, що ми отримаємо його ще до кінця цього місяця.

Більше того, очевидно, що основною проблемою підготовки конференції в Україні може стати відсутність єдиного центрального органу виконавчої влади з питань міграції. Наше міністерство готове взяти на себе цю відповідальність як спеціальний уповноважений у справах міграції та біженців. Наша логіка полягає в тому, що, з правової точки зору, питання координації нашим міністерством роботи з підготовки заходу може бути вирішене у контексті покладання на МВС функції спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції та біженців.

* * *

Питання координації зусиль у розв’язанні проблем мігрантів як по вертикалі, так і по горизонталі державної влади в Україні надзвичайно гостре. Перш ніж розпочати підготовку 8-ї конференції, не завадило б виконати рекомендації 7-го загальноєвропейського форуму з питань міграції. І в тому числі ратифікувати 12 документів РЄ, які захищають цивільні, соціальні (зокрема й пенсійні), освітні, майнові та інші права мігрантів, а також «гармонізують» права мігрантів із правами корінного населення. З них Україна на цей час ратифікувала тільки чотири. Проте Євген Перелигін не втрачає оптимізму, вважаючи, що Україна може не лише на належному рівні провести заявлену конференцію, а й задати тон у розв’язанні цієї животрепетної для всієї Європи проблеми на кілька років наперед:

— Українська сторона ще в 2005 р. сама вийшла з ініціативою провести конференцію в Києві. Протягом півтора року тривала цілеспрямована робота з її підготовки. Нашим колегам із Ради Європи були запропоновані українські напрацювання в цій сфері і продемонстровані організаційні можливості нашої столиці: конференц-зали, готелі, висококваліфікований персонал, який може бути задіяний в організації заходів. Все це здобуло високу оцінку з боку наших партнерів.

Відмова від проведення конференції в нинішній ситуації, звісно ж, викликала б розуміння як у керівництва Ради Європи, так і в наших колег — представників урядів країн — членів організації. Водночас у мене особисто не виникає сумнівів, що таке рішення стало б негативним елементом у формуванні зовнішньополітичного іміджу нашої держави, зокрема в контексті позиціювання України як надійного і передбачуваного партнера.

Така конференція проводиться один раз на шість-сім років. Отож вона має всі шанси стати ключовим профільним заходом на континенті, який позначить головні пріоритети в міграційній політиці європейських держав до 2015 року, а також допоможе виробити механізми спільних дій у цій сфері. Практика свідчить, що держава-організатор отримує можливість певного впливу на вибір тематики, а також змістове її наповнення. В України з’являється ще один шанс зміцнити свій позитивний імідж у Європі і винести на рівень загальноєвропейської дискусії ті питання, котрі мають найбільше значення для нашої країни. Зокрема проблеми мінімізації фінансових втрат при переказі на батьківщину коштів, зароблених українськими трудовими мігрантами.