Межа конфуціанської покірності

Мера Сеула Пак Вон Суна знайшли мертвим у ніч на п'ятницю після семигодинних пошуків. Про зникнення Пак Вон Суна повідомила його донька, коли виявилося, що в четвер вранці він не з'явився на робочому місці та скасував заплановані зустрічі, пославшись на проблеми зі здоров'ям, а також перш ніж вимкнути телефон надіслав їй повідомлення «схоже на заповіт». Згодом було знайдено й передсмертну записку покійного, в якій він подякував усім, хто був із ним у житті, та вибачився перед родиною за завданий біль.

Колишній адвокат з прав людини і легендарний борець за громадянські права став мером Сеула 2011 року й переобирався на цю посаду двічі — у 2014-му та 2018 роках. Нинішня його каденція мала закінчитися 2022-го, ознаменувавши найдовше за всю історію перебування на посаді очільника столиці. На посаді мера 64-річний Пак Вон Сун став популярним завдяки своїй соціально орієнтованій політиці, спрямованій на посилення програм добробуту для молоді та людей похилого віку, намаганням стримувати зростання цін на житло в Сеулі, а також впровадженню нових екологічних технологій у розвиток міста. Мера столиці розглядали ймовірним кандидатом на посаду президента від правлячої Демократичної партії на виборах 2022 року. Не дивно, що його раптова смерть шокувала політичні та громадянські кола країни.

Найімовірнішою причиною смерті Пак Вон Суна вважається суїцид на тлі звинувачень у сексуальних домаганнях. За день до цього, за повідомленнями ЗМІ, його колишня секретарка подала заяву до поліції, в якій стверджувала про «небажаний фізичний контакт» і надсилання «неналежних повідомлень» із боку мера.

Згідно з корейським законодавством, розслідування за цим обвинуваченням автоматично припиняється після смерті. Тож невідомо, чи набуде подальшого розголосу сексуальний скандал, пов'язаний із обвинуваченнями проти Пака, та чи наважаться говорити ще «кілька жертв домагань», про яких згадувала секретарка. Однак очевидним репутаційним викликом із негативними наслідками для нього ця подія вже стала.

За іронією долі, Пак Вон Сун свого часу керував двома найвпливовішими групами з прав людини і як адвокат виграв першу судову справу в країні щодо сексуальних домагань. Крім того, він був відомим критиком Японії через небажання «щиро визнати й покаятись» у використанні чоловіків-корейців для примусової праці, а жінок — «для втіхи» в колоніальні часи та під час Другої світової війни.

Рух #MeToo, який розбурхав у світі дуже чутливу тему сексуальних домагань і насилля, а також спонукав багатьох жінок розповісти про свій досвід задля викриття та боротьби з різними формами сексуальних проступків, докотився й до консервативної в цьому питанні Кореї.

Південна Корея, що задає тон у світовому технологічному розвитку, в повсякденному соціальному житті тісно пов'язана суворими конфуціанськими правилами з чіткими ієрархічними ознаками. Пошанівок до старших, повага й незаперечне підпорядкування керівництву, субординація за віком і статтю відіграють важливу роль у суспільних відносинах.

І, хоча жінки починають займати активнішу позицію в політичному та повсякденному житті, тиск патріархального устрою досі залишається вагомим чинником у корейському соціумі. Так, наприклад, згідно з опитуванням Міністерства з питань гендерної рівності та сім'ї Республіки Корея, проведеним у 2016 році, вісім із десяти респондентів-жінок зазнали сексуальних домагань на робочому місці, але вирішили мовчати, бо були впевнені, що на цю проблему неможливо вплинути, оскільки більшість схожих випадків довгі роки лишалися без розгляду.

При цьому переважно такі ситуації трапляються під час спільних вечірок, які є частиною корейської корпоративної культури. Вони організовуються для зближення між колегами по роботі та фінансуються компанією. Однак із випитим алкоголем та святкуваннями в закритих караоке-барах інколи виникають небезпечні ситуації для жінок, які не можуть дозволити грубість у відповідь чоловікові, а особливо якщо він перебуває на вищому за неї службовому щаблі. Таким чином, ієрархія влади виступає важливим чинником гендерного тиску в Південній Кореї.

З початком у США у 2016 році руху #MeToo, спрямованого проти звинувачених у сексуальних домаганнях видатних політиків, акторів та інших відомих осіб у світі, хвиля викриття не оминула й Південну Корею. Серед них найбільш резонансними стали обвинувачення проти двох високопосадовців від правлячої Демократичної партії — колишнього губернатора провінції Південний Чжунчхон Ан Хе Чжуна та ексмера південного міста Пусан О Кео Дона.

Ан Хе Джун належить до покоління студентських лідерів, які боролися за демократію з авторитарним правлінням президента Пак Чжон Хі, і був претендентом на президентську посаду під час виборів 2017 року. Після публічного звинувачення на телебаченні колишньої секретарки у зґвалтуванні Ан не тільки втратив посаду губернатора і вилетів з рядів Демократичної партії, а й потрапив на три з половиною роки до в'язниці. Апеляційний суд під тиском прибічників руху #MeToo скасував виправдувальний вирок, винесений нижчим судом.

У квітні нинішнього року колишній мер Пусана публічно під час пресконференції вибачився перед мешканцями міста за «непотрібний фізичний контакт» із підлеглою жінкою й залишив посаду очільника міста, на яку був обраний після трьох попередніх невдалих спроб. Перемога О Кео Дона у традиційній консервативній твердині на півдні країни трактувалася як тріумф Демократичної партії, однак закінчилася ганебним вигнанням з її лав та руйнівними наслідками для кар'єри політика. Сама ж жертва, якою виявилася секретарка мера, зазначила, що не було ані найменшого зовнішнього тиску, пов'язаного з політичною конкуренцією, на її рішення надати розголосу діям, які підлягають визначенню як сексуальне домагання та злочин, передбачений законом.

Однак не всі обвинувачені впорюються з суспільним тиском, під який потрапляють після звинувачення в ганебних вчинках. Особливість корейського соціального устрою полягає у високій моральній відповідальності індивідуумів перед суспільством та своєю сім'єю. Часто самогубство стає способом позбутися довічного тавра ганьби та осуду з боку інших людей, яке, до того ж, лягає й на близьких родичів. Тривалий час головним поштовхом до суїциду в корейському суспільстві було викриття причетності до корупційних дій, яке має суворі кримінальні наслідки. Свого часу президент Но Му Хьон не зміг упоратися з тиском через обвинувачення в хабарництві його близьких родичів і зістрибнув зі скелі.

Впродовж довгих років корупція була чи не найтяжчим злочином в очах корейських громадян. Тепер, під тиском жіночого руху за гендерні права, до цього додалися ще й сексуальні домагання. Несподівані викриття не тільки створили неабиякий резонанс у корейському суспільстві, а й призвели до випадків самогубств серед обвинувачених. Серед них відомий актор Чжо Мінь Гі, якого знайшли повішеним у власному будинку після звинувачень у сексуальному насильстві, вчиненому проти восьми колег-актрис. Тепер обвинувачення в домаганнях торкнулися й покійного вже мера Сеула.

Торік у липні в Південній Кореї набрав чинності закон про боротьбу з насильством на робочому місці, спрямований, зокрема, на запобігання сексуальним домаганням. Згідно з новим законом, домагання на робочому місці визначається як акт заподіяння фізичних чи психічних страждань або погіршення робочого середовища роботодавцями чи працівниками, які використовують свій статус або владу, щоб виходити за рамки норм праці. Закон передбачає також покарання роботодавців, які неналежно розслідували випадки порушення, у вигляді штрафу понад 25 тис. дол. або ув'язнення до трьох років.

Такі заходи мають захистити жінок у чоловікоцентричному корейському суспільстві. До того ж, на відміну від більшості країн, Південна Корея демонструє жорстку реакцію на сексуальні проступки. Правда, важливо також, аби влада жорстко реагувала й на свідоме маніпулювання темою сексуальних домагань з боку окремих жінок. Бо ціною зловживання може стати чиєсь життя…