Малоінформативні новини

Рік за роком все те саме:

Мавпа натовп потішає

У масці мавпи.

Басьо

У червні 2013-го американські спецслужби наразилися на черговий скандал. Британська ліва газета The Guardian почала публікувати серію викривальних статей, присвячених системі електронної розвідки США. Було розголошено відомості про те, як американські спецслужби отримують доступ до інформації, що належить іноземним громадянам, організаціям та урядам. Журналісти розкрили секрет Полішинеля - американська держава (і насамперед такі її агентства, як ЦРУ, ФБР і АНБ) вкладає величезні ресурси у створення системи перехоплення та аналізу електронної інформації по всьому світі, у чому їй активно допомагають американські корпорації Microsoft, Google, Yahoo, Apple, Facebook та багато інших.

Фактично відстежуються всі інформаційні потоки, що входять і виходять з території США. Зважаючи на сьогоднішню конфігурацію світових телекомунікаційних систем, ці потоки становлять левову частку глобального інформаційного трафіку. Опубліковано матеріали про функціонування американської інфраструктури електронної розвідки і таких її найважливіших складових, як United States Foreign Intelligence Surveillance Court (Суд із зовнішньорозвідувального спостереження США, створений іще в другій половині 1970-х рр. за підсумками діяльності сенатської комісії Ф.Черча, яка розслідувала тодішню діяльність американської розвідувальної спільноти), програма PRISM та інші. До медіакампанії приєдналися американська газета The Washington Post, а згодом - і німецький журнал Der Spiegel.

Широка публіка отримала доступ і до конкретних прикладів операцій американської та британської електронних розвідок. Наприклад, у 2009 р. британці й американці отримували інформацію про комунікації лідерів "великої вісімки", засідання якої проходило в Лондоні. Зокрема, відстежувалися розмови тодішнього президента РФ Д.Медведєва. Стали відомі й деякі подробиці про пріоритетні цілі американської електронної розвідки, до числа яких потрапили й інституції союзників США, зокрема ЄС та його окремі члени, насамперед Німеччина. Втім, про все це експерти "здогадувалися" вже давно.

Скандал вийшов гучним. Утім, світу, та й американським спецслужбам, не звикати. Електронна розвідка США пройшла великий і складний шлях з 1929 р., коли державний секретар Г.Стімпсон зачинив "чорний кабінет" зі словами: "Джентльмени не читають чужих листів".

Особливою віхою стала Друга світова війна. Дешифроване японське листування відіграло важливу роль у воєнних діях на Тихоокеанському театрі, певно не набагато меншу, ніж злом німецької "Енігми" на Європейському. Однак перехоплені й прочитані повідомлення про напад на Перл-Харбор не запобігли катастрофі. Запитання "чому?" залишається в центрі жвавих історичних дискусій вже не одне десятиліття.

Під час холодної війни активно функціонувала система радіоелектронної розвідки, яка у пресі мала назву "Ешелон" і яка об'єднувала відповідні потенціали США, Великобританії, Канади, Австралії та Нової Зеландії. Після колапсу соціалістичного табору й СРСР система не тільки не була демонтована, а й отримала нове дихання. Після 11 вересня 2001 р. прагнення безпеки в США начебто взяло гору над традиційною недовірою до держави.

Нинішній витік - далеко не перший. Згадаймо Вотергейт, який вибухнув навколо підслуховування штаб-квартири демократів у 1972-му. В 2001 р. комітет Європарламенту опублікував доповідь про діяльність "Ешелону". Ще тоді було зламано чимало списів із приводу використання цієї системи для шпигунства проти західних союзників, передусім в економічній сфері.

У 2010 р. гриміли публікації Wikileaks, які ґрунтувалися на інформації морського піхотинця Бредлі Меннінга. Оприлюднення депеш 274 американських дипломатичних представництв розохотило публіку, хоча навряд чи додало чогось нового до образу США. Радше імідж деяких світових лідерів набув додаткових рис.

Новий витік, скоріш підтверджує тенденцію, ніж спростовує її. Офіційні представники США передбачувано заявили, що програми стеження зробили величезний внесок у забезпечення національної безпеки США, зокрема допомогли запобігти більш як 50 терактам. І тому ці розвідувальні програми будуть продовжені.

Не менш передбачуваними стали й виступи європейських високопоставлених чиновників і політиків. Президент Європарламенту Мартін Шульц, міністр юстиції Німеччини Сабіна Лейтхейзер-Шнаєрбергер, міністр закордонних справ Франції Лоран Фабіус зажадали пояснень. Скандал, скоріш за все, буде залагоджено по дипломатичних каналах. Можливо, інформація Е.Сноудена стане аргументом для європейців у переговорах про зону вільної торгівлі зі США. Але, врешті-решт, усі розуміють: електронне шпигунство давно вже сприймається як невідворотне зло, а офіційні інвективи покликані радше заспокоїти публіку, ніж досягти якихось інших результатів.

Неудаване обурення правозахисників і лівої громадськості також вельми передбачуване. Багато хто в США і Великобританії переконаний, що пророцтва Дж.Орвелла про Великого брата втілено в Західному світі. І ця переконаність має певні підстави - достатньо подивитися останній фільм про Джеймса Бонда або почути оголошення про CCTV (камери стеження), які працюють для вашої безпеки практично у всіх велелюдних місцях Британії.

Значно цікавішою є особистість і поведінка Едварда Сноудена, котрий передав у пресу закриту інформацію. Висококваліфікований ІТ-фахівець, 29 років, понад вісім років працював на американські спецслужби, в тому числі і в американській місії у Швейцарії, мав досить високий дохід (більш як 120 тис. дол. на рік). Однак зіткнення зі світом спецслужб зруйнувало його ілюзії і спонукало порушити добровільно взяті на себе зобов'язання. Сподівання на те, що світлий лицар Барак Обама зруйнує Великого брата, не виправдалися. І Е.Сноуден вирішив діяти, зв'язавшись із журналістом The Guardian. Публікація відбулася, коли колишній американський розвідник, а нині борець за права людини, відлетів до Гонконгу. Офіційна версія цих подій здається іронічним парафразом на класичний - "він обрав свободу".

Все це правда чи ні - невідомо. Ясно одне: спецслужби США зробили чергову помилку, узявши Сноудена на роботу. І байдуже, чи мав він контакти з китайською чи якоюсь іншою розвідкою. Втім, у нинішній ситуації, коли шпигунство перетворилося на найпотужнішу галузь індустрії, помилитися, особливо американцям, які працевлаштовують сотні тисяч співробітників, не так уже й складно.

Дедалі вигадливіші розвідувальні технології вимагають залучення великої кількості талановитих і дуже висококваліфікованих фахівців. Однак часто такі особи - радше ідеалісти із завищеною самооцінкою, аніж служаки. Цинізм і споживацтво - вихід далеко не для всіх. А страшного ворога, який загрожує існуванню рідної країни, в більшості випадків на горизонті поки що не видно. Відсутність надійної мотивації співробітників спецслужб - проблема серйозна, хоча, у свою чергу, - лише наслідок набагато загальніших проблем. Як співвідносяться права людини і безпека? Що означає приватність в епоху електронних комунікацій? Яка роль розвідки в нинішньому світі? Подібних запитань іще безліч. Однак самій по собі цій дискусії - вже досить чимало років.

Надзвичайно показовою, хоча й передбачуваною, є поведінка Китаю, Росії, та й США в цій ситуації. Почнімо зі Штатів. Е.Сноуден у черговий раз продемонстрував межі могутності Вашингтона. Грізний тон його заяв уже не діє на багатьох у сьогоднішньому світі.

Китайці, дозволивши Е.Сноудену прибути в Особливий адміністративний район Сянган (Гонконг), показали свою здатність протистояти тиску США. Однак розвідник-утікач дуже швидко залишив територію Китаю, що, загалом-то, неабияк зняло роздратування Вашингтона. Він полетів рейсом "Аерофлоту" до Москви, де й перебуває досі, розсилаючи запити про притулок у десятки країн. Пекін, як це вже стало звичним в останні роки, відійшов убік, переклавши тягар суперечок зі США на РФ. Сирійський криза, яка дедалі більше інтернаціоналізується і в якій Росія є солістом, залишаючи Китай на другому плані, - найяскравіший приклад подібних трюків.

Проблеми з документами не дозволили Е.Сноудену відбути до Еквадору, який досить швидко дослухався прохання США, висловленого віце-президентом Дж.Байденом. Розуміння меж можливого є і в Р.Корреа, президента фрондуючої латиноамериканської республіки, яка дала притулок герою попередніх витоків інформації Дж.Ассанжу. США зберігають вплив у Південній Америці, хоча це - навряд чи новина.

Офіційна Росія зайняла виважену й обережну позицію, намагаючись не ускладнити й так вельми непростих відносин зі США. На тлі досить непростого й неоднозначного Бостонського теракту і весняних шпигунських скандалів у новому загостренні не зацікавлений ніхто.

Звісно, не виключено, що офіційні заяви про відсутність контактів відповідних центрів ФСБ з американцем не в усьому відповідають дійсності. Але це - в рамках розумного і, загалом-то, прийнятого. Знехтувати можливість отримати цікаву інформацію з перших рук для чекістів, як і лицарів плаща й кинджала інших національностей, було б просто непробачно.

Однак, і це слід підкреслити, В.Путін усіляко намагається відсторонитися від справи Е.Сноудена. І, навіть потрапивши в досить складну ситуацію (перекинути відповідальність нема на кого, всі самоусунулися), під наростаючим тиском галасливих російських патріотів, яких сам же й плекав, російський президент обумовив надання політичного притулку вимогою припинити антиамериканську діяльність. Однак у видачі розвідника-втікача США було відмовлено.

Ну що ж, хоч і грізні заяви держсекретаря Дж.Керрі (вже підправлені ним самим), та навряд чи їх варто розглядати як провісник серйозних проблем, проте неприємний осад залишиться. Втім, у цьому теж нічого нового.

Преса, правозахисники й ліві погаласують і забудуть, як уже забули багато попередніх скандалів. І все піде, як і раніше. А що ж Е.Сноуден? А кого це хвилює? Адже, врешті-решт, це був його власний свідомий вибір.