Мадагаскар: революція у стилі «поп». 34-річний екс-діджей став президентом

I Like To Move It — співається в популярній пісеньці з мультфільму «Мадагаскар». Дикий острів в Індійському океані, куди заносить героїв із Америки, виявляється сповненим несподіванок, незрозумілих для вигодуваних у центрі Манхеттена цивілізованих і демократичних вихованців Нью-йоркського зоопарку. Тут сильний пожирає слабкого, і захисту нема, є приреченість, злидні і нема їжі, але є музика і життя вирує ключем. Загалом, нудьгувати не доводиться: головне — рух!

Молодий медіабізнесмен Андрі Раджуеліна розпочав свою кар’єру як організатор різноманітних шоу та вечірок, наприкінці минулого століття підробляв як DJ. Його особиста непересічність проявилася в прізвиську Швидкісний Поїзд, який невпинно набирав обертів. Він створив дві медіакомпанії і згодом очолив політичний рух людей, таких, як він сам: Tanora Gasy Vonona — Молодих динамічних малагасійців, або Молодих рішучих малагасійців. Із цими хлопцями 12 грудня 2007 року він зміг легко перемогти на виборах мера столиці проурядового кандидата. Виступаючи як незалежний кандидат, він тим самим кинув виклик владі, яка не залишилася в боргу: невдовзі після виборів Антананаріву залишилося без світла. Енергетична держкомпанія відключила місто за неплатежі. Телерадіокомпанія Viva TV активного мера стала рупором опозиції. З нього на адресу уряду, і особливо президента країни Марка Раваломанана, посипалися звинувачення в диктатурі, недемократичності та зраді національних інтересів. Президент і його оточення контролювали весь прибутковий бізнес у країні, створивши корпорацію TIKO. Гарячою темою останніх місяців стало рішення влади Мадагаскару про передачу компанії Daewoo в оренду величезних площ (що дорівнюють половині території Бельгії) на острові для вирощування культур, із яких корейці мали намір виробляти біодизель. Опозиція вхопилася за цю тему, хоча в цілому проект обіцяв країні певні дивіденди: 80% малагасійців живуть у злиднях. Останньою краплею, що переповнила чашу терпіння влади, стало інтерв’ю на каналі Viva 13 грудня минулого року з колишнім президентом країни Дідьє Рациракою, якого Марк Раваломанана переміг на виборах глави держави 2001 року. Це інтерв’ю, що його влада кваліфікувала як потенційно «небезпечне для миру та стабільності» в країні, показали тоді багато каналів Мадагаскару.

Через чотири дні влада розпорядилася закрити канал Viva і ще кілька опозиційно налаштованих ЗМІ, звинувативши їх у підготовці бунту й революції. На хвилі вимог відновити свободу слова столичний градоначальник знову висунувся на передову політичної боротьби. Цього разу, щоправда, його амбіції не обмежувалися захистом бізнес-інтересів або турботою про ввірених йому містян. На мітингу 31 січня він оголосив себе загальнонаціональним лідером. «Оскільки уряд і президент не хочуть брати на себе відповідальності, я проголошую, що покладаю на себе виконання всіх державних справ із цього дня». На придушення опозиції влада кинула армію.

Внаслідок зіткнень загинуло понад 150 осіб, однак солдатам переважно доводилося вгамовувати мародерів, які, скориставшись заворушеннями в країні, грабували супермаркети й магазини. Мітинги опозиції, незначні за чисельністю, відбувалися на столичному майдані Незалежності організовано й закінчувалися, як правило, за старою діджейською традицією, співом пісень. Ще однією паралеллю з нашою країною, крім майдану, стало те, що прибічників опального мера можна було легко впізнати за помаранчевим шарфом, кепкою або майкою такого ж кольору.

Усвідомивши, що говорити з владою немає сенсу, опозиція оголосила безстроковий страйк. А лідер Андрі Раджуеліна закликав президента й уряд добровільно піти у відставку. Глава держави спочатку спробував усунути мера з його посади, призначивши свого ставленика. Але це тільки підкинуло дров у вогонь народного обурення. На кінець лютого — початок березня ситуація вийшла з-під контролю влади, якій було не під силу навести лад на вулицях. До останнього моменту 59-річний Раваломанана казав, що не піддасться тиску і залишиться на посаді до закінчення конституційного терміну у 2011 році.

«Я — президент Мадагаскару і залишуся ним! Ми повинні поважати демократію», — заявив президент у зверненні до нації 14 березня. Минулої неділі він закликав своїх прибічників стати на захист діючого режиму. Навколо резиденції президента почали будувати барикади з піску. Але під стіни палацу, розміщеного приблизно за 12 км від столиці, прийшли тільки кілька сотень осіб.

Однак на вулицях міст країни нова демократія — влада народу — вже пускала своє коріння. Опозиціонери захопили офіс прем’єр-міністра. Андрі Раджуеліна, звертаючись до п’яти тисяч своїх прибічників, вбраних у помаранчеві футболки та кепки, дав президентові кілька годин на те, щоб піти «по-доброму», пригрозивши інакше влаштувати марш на дворі. Влада віддала наказ арештувати лідера опозиції. Однак той сховався в посольстві Франції і перебував там, доки не отримав звістку, що шальки терезів у політичному протистоянні остаточно схиляються на його користь.

10 березня начальник штабу збройних сил Мадагаскару Едмонд Разолофомахандрі пред’явив урядові ультиматум: якщо протягом 72 годин не припиниться політична криза, збройні сили візьмуть владу у свої руки. Доти президент намагався використовувати військових проти опозиції та мародерів. Однак офіцери збройних сил Мадагаскару, розквартировані в столиці, оголосили про підтримку опозиційного лідера Андрі Раджоеліни і відмовилися виконувати накази центрального уряду. Наступного дня Едмонд Разолофомахандрі під тиском молодших командирів був змушений залишити свою посаду. 11 березня його місце зайняв прибічник Раджуеліни полковник Андре Андріраджаона, який заявив, що армія в його в особі переходить на бік опозиції.

В останні години опальний президент Раваломанана погодився на діалог із опозицією й на референдум про терміни свого правління. Пізніше він також підписав акт зречення від влади на користь лояльних до нього військових. І зник, можливо сховавшись у будинку посольства США (американський держдеп цю інформацію спростовує).

Однак уже 14 березня Раджуеліна оголосив про повну зміну влади в країні. На цьому ж мітингу він повідомив, що президент республіки Марк Раваломанана, депутати національних зборів і сенату, а також кабінет міністрів відправлені у відставку. Чергові президентські вибори відбудуться через два роки. Одночасно лідер опозиції представив нового главу уряду Руїндефу Мундзу. Інформагенції особливо відзначили, що поруч із Раджуеліною на трибуні стояв глава національних зборів Жак Сіла і високопоставлені військові.

Міжнародна реакція була неоднозначною: якщо Африканський союз розцінив усе, що відбувається, як дер­жавний переворот і погрожує виключити Мадагаскар із членів організації, то в ООН відмовилися від категоричних оцінок і поки що не знають, як ставитися до такого волевиявлення малагасійців.

Ситуація, з правового погляду, ускладнювалася тим, що 34-річний Андрі Раджуеліна не може бути главою дер­жави, оскільки конституція встановлює віковий ценз 40 років. Проте цю останню перепону на шляху до легальної влади було прибрано в середу 18 березня — конституційний суд країни оголосив його «здатним до виконання повноважень» президента країни. «Народ дає владу, народ має право повернути собі владу. Діючи відповідно до цих вимог, я покладаю на себе обов’язки глави перехідного уряду. Тепер ви можете називати мене президентом», — сказав новий лідер Мадагаскару.