ЛИТВА: У ЄВРОСОЮЗ БЕЗ ІЛЮЗІЙ

Біг із перешкодами

До членства в Європейському Союзі Литві залишилося зовсім трішки. І на цій довгій дистанції з безліччю перешкод балтійській республіці вдалося випередити більшість інших країн-кандидаток. Минулого тижня в «європейській заліковці» Вільнюса були відзначені ще два пункти, і тепер Литві залишилося виконати тільки три вимоги Євросоюзу з обов’язкових 31. Республіка на повну силу вже бере участь в обговоренні європейських проблем, адже поряд із веденням переговорів із ЄС її представники беруть участь у роботі європейського конвенту і мають можливість не лише зсередини відстежувати зміни, що відбуваються в Євросоюзі, а й поряд із його старими членами обговорювати майбутнє Союзу. «Швидше б литовський кровообіг уже влився в загальноєвропейський», — виявляє нетерпіння головний переговорник із ЄС і член європейського конвенту Рітіс Мартіконіс, секретар МЗС Литовської Республіки з питань ходу і проблем переговорів щодо членства в ЄС.

Досягнення останніх десяти років маленької балтійської республіки, населення якої лише близько 3,7 млн. осіб, можна перераховувати довго: литовське законодавство вже багато в чому відповідає європейському, економіка активно реформується і розвивається, транспортна інфраструктура практично не поступається європейській, приватизація виходить на фінішну пряму, а середня заробітна плата в країні становить приблизно $400 (при тому, що ціни на продукти харчування і товари народного споживання, за нашими спостереженнями, нижчі, аніж, наприклад, в Україні). І все це — без шокової терапії. «Ми все намагалися робити поступово, — ділиться досвідом держсекретар МЗС ЛР Евалдас Ігнатавічюс. — Але затягувати процес теж не слід, тоді видряпуватися ще важче: проблеми поглиблюються, населення зневірюється у всьому і його вже дуже важко переконати, що уряд може щось змінити на краще».

Одним із основних «головних болів» пан Ігнатавічюс називає старі кадри — консерваторів, які засіли в різноманітних міністерствах і відомствах, через яких «так важко пробити щось нове». Втім, адміністративна реформа в Литві все-таки відбулася досить успішно (Україна може лише позаздрити), і тепер на будь-яку посаду в держструктуру можна потрапити не за протекцією високого покровителя, а винятково за результатами конкурсу: спочатку всі апліканти проходять тестування, відповідаючи приблизно на сотню запитань, а потім ще й співбесіду. Згодом відповідність посаді перевіряється щорічно, змушуючи держчиновників зберігати гарний робочий тонус. Можливо, тому в литовських міністерствах і відомствах так багато молодих облич, причому на дуже високих постах (і це дуже впадає в око) — старим кадрам важко витримувати конкуренцію.

Однак попри очевидні успіхи Литви на терені євроінтеграції, ніякої ейфорії з приводу близького членства в ЄС ми в республіці не завважили. У майбутнє литовці дивляться цілком тверезо і добре усвідомлюють, із якими труднощами їм ще доведеться зіткнутися. Дуже показово, що за вступ до Європейського Союзу виступає значно менше литовців (49%), аніж за вступ до НАТО (понад 60%). Побоювання литовців багато в чому подібні з побоюваннями латишів, естонців, поляків: усі бояться, що «конкуренція знесе, мов цунамі», страшаться, що «багаті європейці все скуплять», пенсіонери запитують, «що буде з нашими пенсіями?», і ніхто не може виключити, що на якийсь час у країні через структурні зміни підвищиться рівень безробіття. Втім, затятих противників євроінтеграції в Литві практично немає. «Ми розуміємо, що легше не буде, — каже Р.Мартіконіс, — але якщо залишатися на місці, за межами євроінтеграції, стане удвічі тяжче. Для Литви немає іншої перспективи, окрім членства в Європейському Союзі».

У литовському сеймі всі фракції — категорично «за» (лише кілька депутатів — представників крайніх правих сил у принципі проти будь-яких союзів). За свідченням колишнього прем’єра, а нині депутата сейму і голови Союзу селянської партії та партії нової демократії Казимири Прунскене, лівий фланг литовського парламенту, наприклад соціал-демократи, навіть намагаються довести, що вони більше прагнуть у Європу, аніж праві партії. «При цьому іноді навіть втрачається раціональність, — ремствує пані Прунскене, — коли менше уваги приділяють умовам вступу і концентруються на самій меті — членстві: рахують, скільки пунктів виконано, розмірковують, хто більше гідний членства, хто менше, чи встигне Литва до 2004 року. На мій погляд, найсуттєвіше — все-таки умови членства. Саме на них має сконцентруватися уряд на переговорах із ЄС. Старт має бути для Литви максимально сприятливим».

З приводу деяких умов, висунутих Брюсселем, у Литві давно йдуть палкі суперечки. І насамперед це стосується продажу сільськогосподарських земель іноземцям і розмірів дотацій литовським фермерам. Як, наприклад, і поляки литовці наполягають на перехідному періоді (деякі партії пропонують семирічний термін, уряд веде мову про коротший етап), під час якого діятиме мораторій на продаж землі іноземцям із тим, щоб дати шанс литовським фермерам зміцнити свою конкурентоспроможність. Але, наприклад, Союз лібералів у принципі проти будь-яких «перехідних періодів» і виступає за вільний продаж землі із самого початку членства Литви в ЄС. Свою позицію вони обгрунтовують двома аргументами: по-перше, без вільного ринку країну очікує неминуча стагнація, по-друге, не можна обмежувати право на продаж литовських власників. Однак, на думку К.Прунскене, створення ринку землі не повинно бути абсолютною цінністю, і подібним чином можуть розмірковувати лише політики, далекі і від економіки, і від соціальної сфери. Якщо не буде перехідного періоду, вважає колишній прем’єр, литовських виробників можуть витіснити не лише з європейського, а й внутрішнього ринку, оскільки вони перебувають у гіршій фінансовій ситуації, гірше орієнтуються на європейському ринку.

До того ж Брюссель пропонує Литві, як і іншим кандидатам, лише 25 відсотків від розміру тих субсидій, що отримують фермери нинішніх членів ЄС. Свою позицію Євросоюз аргументує тим, що новим членам необхідний перехідний період для реструктуризації та модернізації сільськогосподарського сектора. Якщо ж неофіти із самого початку отримуватимуть усі 100% субсидій, упевнені в Єврокомісії, реформи в агросекторі почнуть пробуксовувати, а то й зовсім загальмуються.

Литві, справді, є що реформувати, адже нині в сільському господарстві зайнято близько третини населення країни, а після реформ в агробізнесі з них має залишитися 5%. Для решти необхідно створювати можливість заробити на життя, організовувати нові робочі місця.

Самі ж литовські фермери заявляють (у тому числі й на численних мітингах протесту), що геть не мають наміру приймати дискримінаційні умови Брюсселя, і якщо їм не нададуть 100% субсидій, вони наполягатимуть на збереженні в Литві деяких мит на продукцію європейських виробників, оскільки в іншому випадку литовський агросектор очікує неминучий колапс.

Ще одна дуже і дуже болюча для Литви проблема на шляху до ЄС — добровільно-примусове закриття Ігналінської АЕС, що виробляє 75% споживаної Литвою електроенергії. «Тавро Чорнобиля зіграло свою роль, — пояснює позицію ЄС пан Мартіконіс. — І дискусія з енергетичної галузі вже переходить у політичну». Перший блок АЕС литовці пообіцяли зупинити вже до 2004 року, а повністю вивести станцію з експлуатації — до 2009-го. А Євросоюз зі свого боку начебто визнав, що самій Литві не впоратися із цим завданням, і обіцяє надавати довгострокову допомогу. Але досвід Чорнобильської АЕС лякає не лише європейців, а й литовців: їм добре відомо, скільки з обіцяних Європою коштів отримала Україна. До речі, наскільки нам відомо, литовські фахівці збираються приїхати в нашу країну, аби докладніше ознайомитися з технічними і фінансовими тонкощами закриття АЕС.

У Литві до проблеми Ігналінської станції ставляться по-різному. Наприклад, головний переговорник із ЄС пан Мартіконіс налаштований цілком оптимістично: мовляв, у латишів узагалі немає АЕС, а електрика в них дешевша, ніж у Литві. Як збираються компенсувати потужності, що закриваються? Імпортуватимуть електроенергію, припускається можливість об’єднання литовських енергетичних систем із польськими. В оцінках пані Прунскене більше скептицизму. Вона очолює комісію з проблем Ігналінської АЕС і як ніхто інший володіє ситуацією. Терміни, запропоновані Брюсселем, здаються їй не зовсім реальними. Основна позиція голови комісії — максимально продовжити життя станції і домогтися від ЄС найвигідніших умов фінансування закриття станції.

Що звертає на себе особливу увагу в литовській євроінтеграції, то це почуття національної гідності й чітке розуміння національних інтересів. Так, литовці дуже хочуть стати членами Євросоюзу, але членами повноправними і не за будь-яку ціну. І представникам цієї маленької країни не бракує сміливості й наполегливості в суперечках із брюссельськими бюрократами й відстоюванні власних інтересів.

Прорив на західний ринок

Ось чого литовці не бояться, то це західних ринків, і на відміну від українців не голосять, що їх там «ніхто не чекає». На прес-конференції литовських підприємців на наше запитання: «Як ви збираєтеся прориватися на Захід?» — вони, не змовляючись, хором відповіли: «Та ми туди вже давно прорвалися!»

За свідченням віце-президента Конфедерації промисловців Литви Миколаса Алелюнаса, частка експорту від ВВП країни — на рівні розвинених індустріальних держав. Приблизно половина експорту йде в країни Європейського Союзу, Сполучені Штати і Канаду. Сильний ривок на західний ринок литовські виробники здійснили 1998 року під час фінансової кризи в Росії. Вже сьогодні деякі підприємства Литви експортують на Захід 100% своєї продукції.

— На нас теж спочатку Захід дивився з недовірою, — розповідає пан Алелюнас. — Потім засумнівався і зрештою прийняв. Із західними партнерами треба розмовляти їхньою мовою. Необхідно раз і назавжди засвоїти, що найголовніше в бізнесі — це гроші й нічого іншого, крім грошей. Не вірте, коли вам брехатимуть, що для когось головне «підняти країну» чи «нагодувати людей». Країна піднімається тоді, коли в усіх є можливість добре заробити.

Ми теж спочатку із західниками не розуміли одне одного. Якось доручив показати західному партнеру наші підприємства. Потім запитую європейця: «Ну як?» — «А ніяк, — відповідає. — Вони мені показували стіни, стелі, обладнання. А мені це абсолютно не цікаво. Мене цікавить, які є бізнес-плани, де ринки збуту, яка собівартість продукції, за якою ціною будемо її продавати, який отримаємо прибуток і як його поділимо». Чи ще випадок. Приїхав якось до нас іспанський мультимільйонер, повели його на підприємство, де він за програмою мав пробути півтори години, а він вийшов звідти через десять хвилин. У чому річ? Виявляється, мільйонер побачив директора підприємства в невипрасуваних штанах. Все. Інтерес зник. Якщо керівник не може довести до ладу себе, то що путнього він може зробити на підприємстві?

Головною проблемою завжди і скрізь є перша особа. Принципово важливо, наскільки керівник розуміє ситуацію, наскільки бачить перспективу, як може спланувати роботу. Має відбутися ламка нашого старого невдатного радянського менталітету. Багато литовських керівників змогли переламати себе і досягли успіху.

Справді, надихаючих прикладів успішного ведення бізнесу по-європейськи в Литві безліч. Наприклад, нинішній міністр господарства країни Петрас Чесна до приходу в уряд підняв кілька підприємств. Як розповідають, найбільш вражаючий приклад — порятунок Вільнюського меблевого комбінату, що довгий час ледь животів. Після приходу на підприємство Чесни вже через півроку комбінат узяв призи на меблевій виставці, а сьогодні 80% його продукції йде на експорт.

Ще кілька років тому в Литві, як і в Україні, ховали радіоелектронну промисловість. Виявилося, передчасно. Наприклад, завод «Екранас», відомий нам ще з радянських часів своїми кінескопами, сьогодні добре знають і на Заході. Лише цього року на підприємстві створено 500 нових робочих місць. Завдяки «Екранасу» не загинув і завод телевізорів у Шяуляї, продукція якого нині майже вся йде на Захід, і навіть у самій Литві шяуляйські телевізори практично неможливо купити.

Знайшли свою нішу на західному ринку і підприємства легкої промисловості. Майже всю продукцію литовських взуттьовиків закуповують скандинави. Іде на Захід литовський трикотаж і текстиль. Один бізнесмен розповів нам курйозний випадок, як, прибувши до Франції і загубивши в аеропорту багаж, був змушений терміново придбати для ділової зустрічі піджак у Парижі. Піджак був просто супер, і бізнесмен заздалегідь радів, як, повернувшись, похвалиться перед колегами паризькою обновкою. Яким же було його здивування, коли вже на батьківщині він виявив, що піджачок у Литві був зшитий.

За інформацією журналу Lithuanian Business Review, литовські експортери сиру наполохали навіть американський молочний ринок. Ще десять років тому американці уявлення не мали, який смак литовських сирів. Сьогодні Литва серед експортерів цього продукту в США посідає четверте місце після Нової Зеландії, Італії та Франції.

З’явився шанс покуштувати литовських молочних продуктів, а також приміряти одяг і взуття з Литви, надивитися литовські меблі чи будматеріали, побутову техніку, гобелени, тканини і багато іншого з лейблом «made in Lithuania» і в українського споживача. 25—27 червня в Києві відбудеться виставка товарів і послуг «Литовський експорт-2002», у якій візьмуть участь понад 60 литовських фірм.