Литва — Україна: За нашу і вашу свободу

18 грудня, 2021, 13:02 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Історія взаємопідтримки литовців та українців

Литва — Україна: За нашу і вашу свободу

Всі мої предки заговорили,

Молюсь, припавши до їх могили.

Рідні священні замшілі дуби.

За що б я боровся, якби не любив?

Литовський гурт Skyle. «Присяга»

 

12 грудня на телеканалі «UA: Перший» відбулася всеукраїнська прем’єра документального фільму «За нашу і вашу свободу» режисерки Лариси Артюгіної та продюсера Вячеслава Волинщикова.

Перед тим, 8 грудня, на запрошення Надзвичайного і Повноважного посла Литовської республіки в Україні Вальдемараса Сарапінаса, команда проєкту презентувала стрічку для почесних гостей святкування 30-річчя встановлення дипломатичних відносин між Україною та Литвою в посольстві Литви.

Це саме проєкт, бо власне фільм про спільну боротьбу українців та литовців за свободу своїх народів, за відновлення державності своїх країн — його перша частина. Фільм про історію взаємопідтримки литовців та українців у такі вирішальні моменти, як Січневі події 1991 року у Вільнюсі та Революція Гідності 2014 року в Україні. І створений він українським коштом, за підтримки Українського культурного фонду.

Цей фільм, крім його очевидної художньої вартості, має й важливе суспільно-ідеологічне значення, тому про «литовськість» в українському житті-бутті треба сказати трохи більше.

В моєму житті Литва завжди існувала поруч із Україною.

У цього романтичного судження була цілком матеріалістична основа. В луцький «замок Любарта» ми малими дітьми ходили шукати скарби, начитавшись пригодницьких книжок. Кожна щілина здавалася входом у підземелля, кожна цеглина могла приховувати крипту, і ми простукували стіни, протискувалися між завалами старого каміння, де не могли пройти дорослі.

Це згодом дізнався, що князь Любарт, син Гедимінаса, об’єднувача Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського (ВКЛ), побудував у 1340 році не просто оборонну споруду, а престижне місце для з’їзду європейських монархів 1428 року, який, за тогочасними масштабом і значимістю, можна порівняти з нинішніми зустрічами «Великої сімки», G-7. Старший брат Любарта, Ольгерд, битвою на Синіх Водах поклав край домінуванню Золотої Орди на землях колишньої Київської Русі.

Відомості про реальний масштаб і обставини існування ВКЛ старанно замовчував комуністичний режим. Бо сам факт існування такої європейської монархії, в якій українці були провідним державотворчим елементом, зберігаючи і розвиваючи власну самобутність, свідчив, що є міжнародні зв’язки триваліші й важливіші, ніж спільна відсидка в соціалістичному таборі.

А це означає, що такі зв’язки можуть не просто відродитися, а стати важливим соціальним інструментом євроінтеграції. На що вказують, зокрема, розмови про Балто-Чорноморський шлях, які тривають усі ці тридцять років. Їхня ідеологічна складова не менш важлива, ніж економічне обґрунтування взаємної вигоди для всіх учасників.

Але розмови розмовами, а дії — діями. Почалася російсько-українська війна, і литовська допомога Україні, найрізноманітніша, набула виразно практичного характеру. Зворотна ж українська реакція залишалася традиційно «розмовною», словесно-подячною, та й годі. За словами режисерки Лариси Артюгіної, саме ця обставина нашого реагування на допомогу Литви спонукала її до створення фільму «За нашу і вашу свободу», який би був не лише формою особистої вдячності, а й документальним свідченням взаємної підтримки українців і литовців у боротьбі за свободу.

Ми бачимо вже, на жаль, покійного (це його останнє інтерв’ю) Героя України Левка Лук'яненка, співзасновника Української Гельсінської групи, автора Акта проголошення незалежності України. Він розповідає, як формувався його державницький світогляд під впливом литовської книжки «Мова і державність», яку йому таємно перекладав у таборі політв'язнів литовець Альгіріс. Вітаутас Ландсбергіс, перший голова Сейму незалежної Литви, лідер руху «Саюдіс», пояснює, чому його вітальна телеграма українцям у День проголошення незалежності наповнена таким глибоким особистим ставленням.

Євген Дикий, ветеран АТО, активний учасник боротьби за незалежність Литви у 1990-х роках, говорить про обставини створення та діяльність українського студентського загону, який захищав парламент Литви у 1991 році. «З Литвою в мене пов’язані абсолютно непередбачувані магічні речі, фантастичні перетини, несподівані знахідки. Робити справжній правильний «коктейль Молотова», заточений на бронетехніку, мене навчили саме у Вільнюсі, в далекому 1991 році. 

Ми були якимось поодиноким феноменом, і ми не були поза контекстом. Нам випало велике щастя і велика честь вписати одну маленьку сторінку у спільну історію протистояння народів Великого князівства — литовців, білорусів, українців — східній орді. 

Глибинний зміст цього протистояння в тому, який світ переможе. Світ литовських статутів, написаних кирилицею давньоруською мовою, які були частиною європейського класичного права, де чітко розділено, хто на що має право, а на що — ні, кому які привілеї та права, причому розписані для всіх, від селянина до князя, чітко вказані межі, де хто й що починається і закінчується. А інший світ — це світ великої вертикалі, де на чолі богорівний монарх, а все, що під ним, — раби та холопи, які мають виконувати накази. На наших теренах усе ніяк не відбудеться остаточна перемога жодного з них.

Це історія не про подяки, а про спільну боротьбу, де литовцям і українцям випадає «чергувати» на провідній позиції й водночас ховатися за спинами одне одного, підставляти свої плечі та лікті. Історія не закінчиться, доки існує імперія зла. Сподіваюся, так буде не завжди. Але поки вона є, ми продовжуємо разом приймати ці виклики й відбиватися. Фільм «За нашу і вашу свободу» — елемент гібридної війни, яка є насправді головною. У цій війні Україна і Литва роблять черговий постріл».

У 1990 році Пятрас Вайтєкунас був молодим науковим співробітником Інституту фізики Литви й друкував на інститутському ксероксі весь український, і не тільки, самвидав. Колишній міністр закордонних справ Литви, колишній посол Литви в Україні, досі впливовий європейський дипломат каже, що вони тоді вважали: вільна Литва неможлива без визволення всіх колишніх республік СРСР.

Ілюструє це музейними прикладами українського самвидаву також активний учасник тогочасних подій, український історик, журналіст і архівіст Вахтанг Кіпіані. Один із засновників Народного Руху Микола Поровський розповідає, як нелегально доставляв бензин у Литву під час її економічної блокади Москвою в 1990-х. Голова Національної ради жінок України, професорка Людмила Порохняк вийшла тоді з партії на знак протесту проти танків у Вільнюсі.

Вітаутас Бруверіс, Вайдотас і Віргінія Санкалас, Сакалас Городецкіс, Она Януконєне, Гарольдас Даубліс, Нійоле Садунайте, Йонас Охман, Емануеліс Зінгеріс, Марюс Януконіс, Микола Поліщук... За кожним із цих прізвищ — дивовижні особисті історії боротьби за свободу Литви і України. За кожним епізодом з їхньою участю у фільмі — яскрава біографія, висока мотивація, сміливі вчинки.

В історії замку литовського князя Любарта, як у кожної такої споруди, є низка легенд. Одна з них оповідає, що в стінах фортеці справді зберігаються скарби. Але навіть якщо комусь вдасться знайти скарб, то винести його за ворота замку, тобто за браму В’їзної вежі, неможливо. Що конкретно відбувається при цьому з несуном чи скарбом, легенда не розповідає. 

Але її «ідеологія», якщо можна так говорити про наратив легенди, каже, що всі ці чари — не від лихого умислу, а тому, що скарби можуть використовуватися лише в інтересах мешканців Луцька. Власне, межі Луцька XIV століття не дуже відрізнялися від меж оборонної споруди. Але можна примножити самі скарби чарівним способом, якщо потерти гроші в руках.

Друга історія більш історична і менш легендарна. Замок трьох князів — ще одна назва твердині. Річ у тому, що Верхній Замок у Луцьку почали зводити за часів Любарта. Після його смерті Вітовт наказав продовжити будівництво. А закінчилося спорудження укріплень уже за часів Свидригайла, племінника Любарта. Саме Свидригайло в 1452 році привів волинську шляхту до присяги на вірність ВКЛ.

Документальний фільм «За вашу і нашу свободу», з одного боку, примножує історичні скарби наших відносин із Литвою. З іншого — нагадує нам про конкретні політичні пріоритети і необхідність підкріплювати їх конкретними справами.

У березні 1990 року, натхненний відновленням незалежності Литви, я написав пісню, в якій були такі слова:

На вежі Гедимінаса і на Високім Замку

Час підіймає прапори вітрилами надій,

І їхні лісові брати, і наші партизани

Тепер спокійно спатимуть у славі січовій.

 

Вперед, Литво! Вперед, вперед! Пробач, що ми не поруч,

Нам теж не місце у музеї воскових фігур.

Шлях до свободи лиш один, завжди — вперед і вгору,

Кремлівський мур також впаде, як і Берлінський мур.

Related video

Ось так замикаються дитячі ігри в княжому замку й підтримка історичних політичних рішень. А про те, як правильно «бути поруч», чим надихатися і що конкретно можна робити, — фільм «За нашу і вашу свободу».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК