ЛІБЕРІЯ: УКРАЇНЦІ ПОВЕРТАЮТЬСЯ?

Ліберія, держава на західному узбережжі Африки, — тепер нова точка на карті світу, де ООН намагається установити мир. З 1 жовтня 2003 року розпочалося розгортання контингенту під кодовою назвою UNMIL, до якого входять поки що лише військовослужбовці багатонаціональних сил західноафриканських держав, але більшу частину становлять нігерійці. Пізніше очікують піхотний батальйон із Бангладеш у 800 багнетів та інших країн, які мають сформувати 15-тисячний оонівський контингент. Саме таку кількість передбачає резолюція РБ ООН №1509 від 19 вересня 2003 року. А вже 23 вересня офіційне запрошення взяти участь у ліберійській місії отримали й українці. Леонід Кучма, перебуваючи в Нью-Йорку в ООН, був дуже задоволений цим знаком уваги. Безумовно, Київ цінують за участь у подібних місіях і, природно, Україна прагне заробити на миротворчості. Проте в Ліберії, якщо туди все-таки відправляться наші солдати, їм доведеться не тільки відновлювати мир, а й добре ім’я України. Адже в цій частині Африки її знають і з далеко не привабливого боку.

Ліберійська трагедія

До громадянської війни в Ліберії, що триває вже 14 років і забрала життя 250 тисяч чоловік, світове співтовариство було, м’яко кажучи, байдуже. Конфлікт цей один із багатьох, який нині триває в різних куточках Африки. Та за останні півтора року ситуація в Ліберії почала різко змінюватися. Повстанці найбільшого опозиційного угруповання країни «Об’єднані ліберійці за примирення та демократію» (ЛУРД) несподівано стали тіснити урядові війська, вірні законно обраному 1997 року президенту країни Чарльзу Тейлору.

Перемігши на виборах цілком демократично, що зазначали навіть західні спостерігачі, Тейлор за кілька років перетворив свою країну на «ізгоя». Він посварився з усіма сусідами, розпочавши 2000 року з прикордонного конфлікту з Гвінеєю. А пізніше активно допомагав повстанцям у сусідніх Сьєрра-Леоне й Кот-д’Івуару, фактично ставши головним посередником у дохідному бізнесі обміну африканських діамантів на іноземну зброю.

Така політика мала сумні результати. «Об’єднані ліберійці» виступили проти президента й розпочали бойові дії, хоча Тейлор стверджував, що повстанців ЛУРДу підтримує Гвінея. І це правда. Задля справедливості зауважимо, що Гвінея надала захисток сотням тисяч ліберійських біженців. Хоча повстанці несуть чималу частку відповідальності за звірства та вбивства, в очах усього світу вони нині виглядають рятівниками.

У квітні нинішнього року крісло під Тейлором почало сильно хитатися. Суд ООН з розслідування війни в Сьєрра-Леоне визнав його воєнним злочинцем, а в травні Рада Безпеки ООН посилила й без того драконівські санкції проти Ліберії, введені ще в березні 2001 року. Тепер Ліберії було заборонено торгувати навіть деревиною, посилено контроль за вивезенням необроблених діамантів і заборонені будь-які постачання зброї в цю країну. (Втім, заборона ООН на постачання зброї в Ліберію діє з 1992 року.) Тейлор оголошений невиїзним — у будь-якій країні йому загрожує арешт і суд.

У Ліберії, цього разу на півдні країни, у квітні нинішнього року виникло нове антипрезидентське угруповання «Рух за демократію в Ліберії» (МОДЕЛ), яке хоч і набагато малочисельніше ЛУРДу, але з травня по липень провело ряд успішних бойових операцій до південного сходу від столиці країни Монровії і захопило важливе місто Б’юкенен.

Тим часом ряди ЛУРДу вели наступ на столицю з північного заходу, і на початку червня нинішнього року окопалися на околицях міста, щодня піддаючи його жителів мінометним і артилерійським обстрілам. Іноді за день гинули десятки, а то й сотні людей, але Тейлор продовжував лавірувати. Він навіть погоджувався на переговори про перемир’я, але потім відразу розпочинав війну знову, коли здавалося, що його армії ось-ось пощастить на полі бою. 4 липня Тейлор уперше погодився піти зі своєї посади, висунувши дві умови: повстанці припиняють вогонь, і до країни вводять миротворчі сили. Тейлор волав до всіх країн про допомогу, але відгукнулися лише США. Вашингтон погодився ввести своїх миротворців до Ліберії, але спочатку Тейлор має подати у відставку. У Монровії висадився невеличкий американський загін, який взяв під охорону посольство США й допомагав поширювати гуманітарну допомогу. Ліберійському президенту нічого не залишалося, як підкоритися. Звинувативши наостанок США в змові проти нього особисто та зрадництві, Тейлор 11 серпня 2003 року залишив Монровію на літаку, наданому нігерійською владою. Президент Нігерії Олусегун Обасанджо дав слово не видавати його трибуналу ООН.

Проте що ж так зацікавило українців у Ліберії — країні, яка, за висловлюванням генсека ООН Кофі Аннана, ще вчора була на перехресті «надії та катастрофи», — що вони охоче вирішили допомогти?

«Синьо-жовта» Африка

Африканські держави, в яких влада урядів і президентів не поширюється далі столиць, а на всьому іншому просторі панує хаос і анархія, саме й ваблять до себе «лицарів без страху і докору». В Україні й на просторах СНД таких скільки завгодно.

Досьє Леоніда Мініна, бізнесмена з Одеси, але при цьому громадянина Ізраїлю і Німеччини, яке стало надбанням гласності після його арешту в Італії 5 серпня 2000 року, свідчить про, як мінімум, дві великі партії зброї — 68 тонн і 113 тонн, доставлених у Західну Африку з України на літаках АНТК ім. Антонова в березні 1999 року і липні 2000-го відповідно. Щоправда, слід зазначити, що ракети повітря-повітря, стрілецька зброя, ящики з порохом і п’ять мільйонів патронів на підставі документів із цих країн призначалися арміям Буркіна-Фасо та Кот-д’Івуару. З цієї причини офіційний Київ відкидає свою відповідальність за всі можливі наступні махінації з зазначеним вантажем. Проте експерти ООН встановили, що велика частина української зброї як з Уагадугу, так і з Абіджана була негайно перевантажена й доставлена до Ліберії на літаках, що належать Мініну або були орендовані ним. В ООН думають, що далі зброя цілком могла бути продана повстанцям Революційного об’єднаного фронту в Сьєрра-Леоні, але Україну ніколи не обвинувачували в порушенні ембарго. Леонід Мінін вважався близьким другом Чарльза Тейлора, і входив у дуже вузьке коло його агентів по угодах із продажем «кривавих» діамантів, рідкісних порід дерева і закупівлях зброї. Звіт експертів ООН від 26 жовтня 2001 року підтверджує, що тенета з людей і компаній, задіяних у цьому бізнесі, величезні й охоплюють багато країн.

Встановлено й той факт, що в лютому 1999 року в Монровії за сприяння Мініна побувала українська делегація, до якої, крім відомого політика і бізнесмена Вадима Рабиновича, входили відставні українські військові та експерти з озброєння. За повідомленням західної преси, вони теж зустрічалися з Тейлором, хоча нібито лише для того, щоб поговорити про постачання рідкісних порід деревини й залізної руди з Ліберії.

Після арешту Мініна будь-який зв’язок між Києвом і Монровією, очевидно, перервався. Та якщо незаконний бізнес все-таки існував, він був дохідним для всіх залучених до нього сторін. Тепер же ймовірне скасування санкцій проти Ліберії також обіцяє певні вигоди тим, хто знайомий із цим ринком. Крім того, Ліберія є небезпечною для бізнесу, та все-таки офшорною зоною з усіма супутніми вигодами для тих, хто готовий ризикувати. Хоча, може, тепер Київ не переслідує настільки корисливих намірів, мусуючи питання про відправлення своїх солдатів до Ліберії. Та не зайве подумати: як українських миротворців приймуть ті, хто останні роки тільки й думав, як скинути Тейлора. З цієї причини нова миротворча місія може виявитися для українських солдатів навіть більш небезпечною, ніж в Іраку. А в Аль-Куті Україна вже втратила одного миротворця, і навряд чи цей трагічний інцидент збільшить в Україні кількість прибічників відправлення нових контингентів чи то до Іраку, чи до Сьєрра-Леоне чи в Ліберію.

Умиротворення

Не слід очікувати, що ООН сваритиме Україну за колишні витівки або навіть, не приведи Господи, введе санкції. У Нью-Йорку вже забули, як колись намагалися розібратися в питанні, хто допомагає Тейлору. Україну запрошують у миротворці, а колишнього президента Ліберії навряд чи судитимуть за воєнні злочини, хоч прагнули цього ще навесні. Здається, світ перевернувся...

Це, певне, уже не важливо. Головне, що в Ліберії є шанс повернутися до світу. На посаді президента країни Тейлора змінив Мозес Бла. 18 серпня 2003 року він підписав із представниками повстанських угруповань «Об’єднані ліберійці за примирення та демократію» і «Рух за демократію в Ліберії» угоду про закінчення війни. Сторони не домовилися, як розділити владу, проте вирішили сформувати тимчасовий уряд. Його очолить 54-річний бізнесмен і політик Джіюд Брайант. Церемонію передачі влади Брайанту намічено на 14 жовтня. Саме його мають спочатку опікувати «блакитні каски». Їм доручено роззброїти повстанські угруповання, допомогти на їхній основі створити нову армію та інші державні інститути й врешті-решт підготувати країну до нових загальних виборів 2006 року, які, хочеться вірити, не стануть предтечею нового кровопролиття.