«ЛАСКАВО ПРОСИМО» БЕЗ ОЗНАК ПРИВІТНОСТІ

Благополучна, соціально доглянута Швеція в останні дні січня оголосила про те, що має намір посилити імміграційне законодавство напередодні офіційного розширення Європейського Союзу, призначеного на
1 травня 2004 року. Прем’єр-міністр Йоран Перссон підкреслив, що його країна не лише потребує упорядкування своєї позиції в майбутній новій Європі, а й змушена зробити це, оскільки інші члени ЄС уже розпочали такі кроки завчасно. Про що йдеться? Та про те, що серед громадян, умовно кажучи «старої» Європи, зростає тривога з приводу майбутнього прибуття на свої території «нових європейців», тобто трудових мігрантів із країн Східної Європи та Середземномор’я, які через два місяці стануть законними громадянами Європейського Союзу та у його кордонах знайдуть повну свободу пересування.

Шведи, наприклад, над усе побоюються, що знаменитий «шведський соціалізм» — один із найвищих у світі рівнів соціального захисту населення, просто не витримає масового напливу дешевої робочої сили. І тоді не вистачить на всіх високих пенсій, посібників і пільг, вірніше, вони стануть уже не такими високими. Приміром, у Швеції з’ясували, що польському робітнику чи будь-якому іншому сусіду по Балтиці, досить пропрацювати в країні лише 10 годин на тиждень, і він уже має право на отримання допомоги. Слід згадати також, що вересневий референдум про приєднання до зони єдиної європейської валюти шведи успішно провалили через ту саму причину: вони визначили, що рідна крона в справі захисту соціальних завоювань буде надійнішою, ніж незнайома євро.

Проте саме Швеція була одним із найенергійніших прибічників розширення Європи, і навіть визначила його ключовою темою свого президентства в ЄС 2001 року. І саме Швеція була в числі тих шести країн — членів ЄС (разом із Британією, Ірландією, Данією, Нідерландами та Грецією), що обіцяли право на легальну роботу східноєвропейським громадянам відразу після розширення ЄС. Сьогодні, каже прем’єр Перссон, ситуація змінилася, і «ми були б наївними, якби не бачили ризиків, що на нас очікують». Уряд соціал-демократів уже підготував проект закону, що регулюватиме надання робочих місць у країні для іноземців на підставі економічної доцільності.

Правда й те, що Швеція — не перша з країн ЄС, що вирішила змінити початкову позицію і посилити імміграційне законодавство. Нещодавно точно так само вчинили її сусіди — Данія та Нідерланди, потім до них приєдналася Греція. Хоча лідери цих держав на саміті ЄС у Копенгагені в грудні 2002 року говорили про те, що саме за рахунок нових робочих рук підніматимуть економічне зростання. Найкоротший контроль над ситуацією мають намір установити Нідерланди — всього протягом року.

Данія, виступаючи господинею знакового в справі розширення ЄС саміту в Копенгагені, більш як рік тому відважно заявляла, що східні європейці отримуватимуть роботу на тих самих підставах, що й західні, за останні місяці різко поміняла свою позицію. Нині, відповідно до прийнятого пакета обмежень, громадяни з нових країн — членів ЄС матимуть мінімальний доступ до системи соціального забезпечення Данії протягом наступних семи років.

До речі, саме такий, гранично припустимий за законами ЄС, термін у сім років уже давно обрали Німеччина, Франція, Італія, Австрія для іспитової адаптації «нових європейців». Щоб убезпечити себе від напливу дешевої робочої сили, у цих країнах дозволи на роботу почнуть видавати лише з 2009 року. Фінляндія, захищаючись передусім від свого найближчого сусіди Естонії, призначила дворічний перехідний період.

Великобританія, що до останнього часу не мала намір установлювати будь-які обмеження для «нових європейців» і уряд котрої невпинно пояснював своїм громадянам економічні вигоди від легальної імміграції, також похитнулася. Прем’єр-міністр Тоні Блер сказав на початку лютого про можливість введення певних обмежень на в’їзд громадян із 10 країн, нових членів ЄС, оскільки виявилося, що є «потенційний ризик» від неконтрольованого напливу дешевої робочої сили.

Ірландія та Іспанія залишилися, по суті, єдиними країнами, готовими стримати свої обіцянки щодо відкритих кордонів і вільного пересування робочої сили. Ірландія, яка з початку року зайняла крісло президента в ЄС, опинилася, мабуть, у найскрутнішому становищі. По-перше, вона мимоволі мала навести порядок у рядах ЄС після італійського президентства, що закінчилося провалом переговорів з нової європейської конституції. По-друге, саме під її керівництвом відбуватиметься історична подія — найбільше розширення Євросоюзу. Що для Ірландії дуже символічно. Оскільки вона — саме та країна, яка завдяки вступу в ЄС зі знедоленої сільськогосподарської провінції перетворилася на одну з найбільш процвітаючих економік ЄС. І тому Ірландія навряд чи зважиться вводити будь-які обмеження для іммігрантів нової, східноєвропейської, легальної хвилі.

Страхи «старої» Європи щодо східних колег слабко поєднуються з привітними закликами вступати в спільний європейський клуб. Безсумнівно, страхи ці перебільшені й погано обгрунтовані. Особливо, якщо згадати приклад Іспанії та Португалії, що приєдналися до ЄС 1986 року. Їхній досвід адаптації свідчить про те, що чим скоріше країни, які тільки-но вступили до ЄС, стають багатшими, тим більше робочих місць вони створюють у себе вдома.

Найсумніше те, що для благополучного бюргера старої Європи такі різні поняття, як трудова міграція та нелегальна імміграція, шукачі політичного притулку й просто лжебіженці, уже давно злилися в одне поняття — у якийсь символ загрози їхньому економічному процвітанню та соціальної захищеності. На цьому, до речі, останніми роками успішно зіграли партії правого ухилу, і після перемоги на виборах у багатьох країнах Європи створили коаліційні уряди з відверто ультраправими партіями, за які несподівано голосувала чимала частина населення.

Того самого дня, коли Швеція оголосила про свої законодавчі нововведення, генеральний секретар ООН Кофі Аннан отримував премію Європейського парламенту імені Андрія Сахарова в пам’ять про працівників ООН, які загинули в іракській війні. Там же він виголосив промову. Щоправда, ніхто не очікував від генсека такого різкого та наелектризованого звернення до європейців. Він закликав стару «європейську фортецю» до більш гуманного ставлення до іммігрантів, пояснюючи, що «вони не хочуть безплатної прогулянки, а шукають чесних можливостей». Він указував європейським урядам на їхню неправоту, коли вони «демонізують» імміграцію замість того, щоб побачити в ній вирішення гострих проблем — зростання народжуваності, пенсійних криз, старіння суспільства. Він навіть згадав, що в США міграційна політика справедливіша та раціональніша, маючи на увазі, вочевидь, недавнє рішення президента Буша надати тимчасовий, на три роки, дозвіл на роботу восьми мільйонам нелегалів, які перебувають у країні. Члени парламенту ЄС улаштували Аннану овацію, хоча критики назвали його позицію просто «утопією».