Ланцюгова реакція

Що стрімкіше наближається година Х щодо виходу євреїв з Гази й що частіше звучить знайома фраза «одностороннє відділення», то гучніший і масштабніший опір поселенців і їхніх прибічників, то запекліші дії палестинських терористичних організацій. Кульмінацією бурхливих подій останніх днів став подвійний теракт у місті Беєр-Шева на півдні Ізраїлю.

Цього тижня більшістю голосів парламентської фракції партії «Лікуд» було схвалено поетапний план «одностороннього відділення» від палестинців. Питання про евакуацію поселень набуло конкретних обрисів — дати, умови, цифри... Процес, як кажуть, пішов, і дітися від нього вже нікуди та й ніколи. Закипіла робота з реалізації плану прем’єр-міністра Ізраїлю Аріеля Шарона щодо виходу з сектора Газа. Особливому комітету в справах евакуації доведеться потрудитися в поті чола, щоб не збитися з наміченого графіка. А реалії такі, що глава уряду сповнений рішучості завершити цей процес якнайшвидше, навіть із випередженням офіційно встановленого терміну — тобто за три місяці до кінця 2005 року. Що цікаво, евакуація поселенців почнеться значно раніше, ніж кабінет міністрів проголосує за неї. Але це вже не так важливо, бо осінній політичний марафон не зможе щось змінити.

Переселення добровольців почнеться дуже скоро, ще до того як уряд візьметься за підготовку для них альтернативного житла. Перекантуватися місяць-два у родичів з усіма своїми пожитками для євреїв річ звичайна, зате компенсацію виплатити таким сім’ям обіцяли вже 14 вересня 2004 року. Переселенців, які не опиняться в «ешелоні добровольців» восени 2005 року, виселятимуть з їхніх домівок примусово.

В історії Ізраїлю вже був прецедент, коли тодішній прем’єр-міністр Менахем Бегін віддав Єгипту весь Сінайський півострів в обмін на укладення мирного договору між Ізраїлем і Єгиптом. У березні 1982 року ізраїльтяни залишили Сінай, при цьому бульдозерами й вибухівкою стерли з лиця землі й розорали до пустельного піску нове, лише побудоване місто Яміт. Тоді його жителів переселили в інші райони Ізраїлю, а багато хто влаштувався в нових поселеннях сектора Газа, звідки їм знову доведеться повторити той же шлях у глиб країни. Власне кажучи, саме Аріель Шарон мав до цієї події безпосередній стосунок і був одним із ініціаторів будівництва тих самих єврейських поселень, за демонтаж яких він сьогодні так бореться.

Поселенці довгі роки користувалися значними пільгами й симпатією з боку уряду, природно, що вони не розуміють, як реагувати на зигзаги свого прем’єра нині. Одна з головних причин, що спонукали Аріеля Шарона кардинально змінити політичні погляди, — постійний тиск світової спільноти. Досить важливу роль в остаточному рішенні щодо виїзду з Гази зіграв й економічний бік питання. Ліквідувати поселення Шарону значно вигідніше, ніж їх утримувати. В охороні 7500 поселенців задіяно спеціальні підрозділи солдатів ЦАХАЛу, бронетехніка та куленепробивні автобуси для транспортування жителів поселень, спеціально обладнані КПП і спостережні вежі. На утримання всієї цієї армії доводиться витрачати з бюджету міноборони майже 1,5 млрд. шекелів на рік. «План розмежування», безумовно, теж має свою ціну, але ці витрати не можна порівняти з вигодами, які отримає підірвана інтифадою економіка Ізраїлю.

План Аріеля Шарона поки спрацьовує, і сприймається в усьому світі з великою наснагою. Оптимізм викликали запевнення офіційного Єрусалима не розширювати вже існуючі поселення на Західному березі ріки Йордан. Однак минулого тижня, всупереч усім попереднім обіцянкам, прем’єр-міністр розпорядився оголосити тендер на будівництво не тисячі, а саме 1001 одиниці нового житла на територіях, відповідно до вже існуючого проекту, котрий припадає пилом в архівах. Політична стратегія Шарона зрозуміла — по суті, він позначає й зміцнює кордони Ізраїлю. З цих кордонів виключається Газа, зате в них залишаються чималі поселенські анклави Іудеї та Самарії. Можна лише здогадуватися, з якої причини прем’єр так різко поміняв свої плани й що означає магічна цифра 1001? З приводу цифри відразу виникає асоціація з відомою східною казкаркою Шахерезадою, котра рівно стільки ночей запудрювала мізки бідолашному султанові. У ролі казкаря цього разу виступає Аріель Шарон, а в ролі слухачів — чи то Вашингтон, чи то Європа, а, швидше за все, громадяни власної країни. Втім, ізраїльтяни вже давно не вірять у казки, для них близькосхідні ночі здаються занадто темними.

Обставини, що змусили Шарона відновити будівництво на спірних територіях, можна назвати психологічною атакою в боротьбі за крісло прем’єра. Його власна правляча партія «Лікуд» уже неодноразово демонструвала своєму голові, що вона категорично проти плану евакуації поселень. Тому, щоб піддобрити своїх же колег, Шарон вирішив змінити тактику та стратегію. Проект терміново доопрацювали, узгодили з Вашингтоном і визнали таким, що відповідає договору зі США. І відразу вибухнув неабиякий скандал із боку опозиційної партії «Авода» на чолі з «голубом миру» Шимоном Пересом — вона, хоч як парадоксально, активно підтримує план Шарона. Коаліційний уряд так і не склався, а казка Шарона «про 1001 ніч» остаточно посварила «правих» і «лівих». У результаті Аріель Шарон знову опинився між молотом і ковадлом, а поспішність рішень, якими він хотів догодити і нашим, і вашим, не дала очікуваного результату.

Прем’єрське крісло ще більше похитнулося під автором «плану розмежування» після теракту, котрий стався в Ізраїлі 31 серпня. У центрі міста Беєр-Шева терористи-смертники одночасно підірвали два рейсові автобуси. У результаті 16 чоловік загинули і сто одержали поранення різного ступеня тяжкості. До цього трагічного інциденту Ізраїль отримав невеликий перепочинок — вибухи в автобусах не гриміли з 22 лютого цього року. Південні ворота Ізраїлю до сьогодні залишалися відносно тихим місцем, куди вкрай рідко проникали терористи. Бойовики різко змінили свій маршрут і пішки безперешкодно пройшли з боку Хеврона, де відсутні загороджувальні споруди.

Теракт у Беєр-Шеві напередодні «одностороннього розмежування» — стандартний маневр терористів для зриву будь-яких мирних ініціатив. З іншого боку, противники плану Шарона одержали потужний козир, щоб узяти під сумнів правильність прийнятого рішення щодо виходу з Гази. Прискорений графік евакуації поселень вони називають «утечею під вогнем», яка жодним чином не зупинить терор. Окрім того, більшість поселенців і їхніх захисників упевнені: бойовики лише розправлять крила у звільненій Газі, й окрилені успіхом активізують свою терористичну діяльність проти Ізраїлю. Але, попри шквал обвинувачень, Аріель Шарон продовжує йти до наміченої мети. Першою і негайною реакцією на теракт у Беєр-Шеві була його заява про те, що це речі не взаємозалежні, і він виконає взяті на себе зобов’язання до кінця.

Тривалий час армія й поліція ніяк не могли домовитися, хто відповідатиме за наслідки демонтажу поселень і форпостів. Іншими словами, хто з них готовий до виконання завдання «з депортації поселенців у рамках плану розмежування». Днями таке рішення нарешті прийняли. У результаті сторони дійшли компромісу: ЦАХАЛ забезпечуватиме загальне керівництво процесом евакуації, у той час як підрозділи прикордонної поліції приймуть основний «вогонь» на себе.

А крайніми в усій цій ситуації залишаються поселенці. На виселення уряд щедрою рукою виділив кожній сім’ї по 300 тис. доларів. Але ідеологія й облаштований побут виявилися сильнішими від обіцяних благ. Розставання зі своїм будинком і особливою атмосферою у поселеннях дуже болісне, і по-людськи цих мешканців зрозуміти можна. Що цікаво, за останні роки поселення добряче «обрусіли». Статистика стверджує, що на сьогодні тут мешкають до 30% колишніх вихідців із країн СНД. Говорити, що їхніми жителями є лише «в’язані кипи», як називають в Ізраїлі релігійних євреїв, украй необачно. Багато поселенців живуть там аж ніяк не з сіоністських спонукань. Просто комфортно жити на природі, де немає наркоманів та карних злочинців, де можна не зачиняти на ніч двері й увечері зайти на вогник у будь-який будинок. До того ж поселення знаходяться не на краю світу, навіть за ізраїльськими мірками відстані до великих міст невеликі (20—30 хвилин їзди), а деякі й зовсім можна вважати спальними районами Єрусалима. З чого випливає висновок — жителям поселень зовсім не хочеться потрапити в ешелон до дисциплінованих добровольців. І слід сказати, вони серйозно налаштовані «йти на барикади», про що свідчить багатотисячна акція протесту, організована поселенським рухом наприкінці липня.

Такі видовищні заходи бувають в Ізраїлі не дуже часто. 150 тисяч противників «плану Шарона», дружно взялися за руки й вишикувались у «живий ланцюг» завдовжки 100 км — від сектора Газа до Стіни плачу в Єрусалимі. Для доставки демонстрантів на місця було задіяно 800 автобусів, тисячі поліцейських і добровільних охоронців; над автотрасою, вздовж якої зміївся «живий ланцюг», висіли вертольоти, а на самому шосе були безнадійні пробки. Завершилася грандіозна акція тихо-мирно біля воріт Святого міста співом гімну Ізраїлю «Ха-Тіква».

Щоправда, святковий феєрверк на честь цього заходу виявився не таким вже й мирним. У той самий час, коли тисячі поселенців протестували проти виходу Ізраїлю з Гази, палестинські бойовики «відсалютували» по одному з поселень мінометними снарядами. Останнім часом явно простежується певна тенденція, на зразок ланцюгової реакції — що ретельніше ЦАХАЛ зачищає територію Гази перед своїм виходом, то активніша діяльність бойовиків проти жителів поселень і прикордонного міста Сдерот. Два місяці тому ЦАХАЛ розпочав операцію із запобігання ракетним обстрілам, увівши війська в північні райони Гази. Перед ізраїльською армією було поставлено завдання — створити сектор безпеки, що віддалить пускові установки «Касамів» від зеленої межі. Проте «Касами» сиплються на голови жителів Сдерота як із рогу достатку, а знищені ЦАХАЛом палестинські бойові плацдарми плодяться з небуття, і кінця цьому замкнутому колу не видно.

Попри постійну загрозу з боку войовничих сусідів, небажання залишати насиджені місця виражається не лише протестами, а й конкретними цифрами. Більш як 80% жителів єврейських поселень, що підлягають ліквідації, відмовилися від призначених їм грошових компенсацій. Люди, по суті, свідомо позбавляють себе можливості облаштувати своє життя в якомусь іншому кутку Ізраїлю, відрізаючи собі шляхи до відступу.

Події в країні напередодні години Х наближаються до певної критичної точки, після якої може розпочатися некерована ланцюгова реакція. «План розмежування» опинився під перехресним вогнем, але в цій війні навряд чи будуть переможці...