ЛАКЕН: ЗАДУМ І ДІЙСНІСТЬ

Кожний саміт Європейського Союзу прагне стати ключовим у його розвитку і визначальним для його майбутнього. Звичайно, саміт самітом, та будь-яка головуюча в ЄС країна хоче вписати в європейську історію своє національне місто як місце проведення чергового форуму, який прославився небувалими результатами. Цього разу Бельгія, закінчуючи свої півроку на посту голови ЄС, щосили намагалася додати саміту в Лакені глобальне значення. Деякі ЗМІ поспішили навіть повідомити, що в цьому передмісті Брюселя Євросоюз відкрив нову главу своєї історії.

Справді, Лакенська декларація, підписана главами 15 держав — членів ЄС, свідчила, що Євросоюз перебуває на «роздоріжжі», яке у той самий час є «визначальним етапом» його існування. Проте «великі» дебати про майбутнє ЄС спочатку поставили перед європейськими лідерами неприємні питання щодо їх відданості реформам, а вирішення практичних питань узагалі перейшло в тональність, яка межувала зі сваркою. Словом, реалізм того, що відбувалося, витиснув романтику задумів.

Отже, головним результатом саміту ЄС, який відбувся минулого уїк-енду, було рішення про створення спеціального Конвенту, який покликаний до 2004 року підготувати конституцію ЄС. У підписаній з цієї нагоди декларації про майбутнє Європи визначено мету на найближчі два роки — максимально скоротити відстань між громадянами, що зневірилися стосовно ЄС, і його керівними інститутами. Останніх закликали бути у своїй діяльності демократичнішими, прозорішими і ефективнішими, оскільки громадяни на теренах ЄС «відчувають, що питання вирішуються часто поза їхнім баченням, і хочуть ширшого контролю». Гі Верховстат, бельгійський прем’єр-міністр і хазяїн саміту, підкреслив, що дебати стосовно декларації розпочнуться в Європі без будь-яких табу.

До Конвенту ввійдуть 102 чоловіки, які представляють всі органи Євросоюзу. Під головуванням колишнього французького президента Валері Жіскар д’Естена вони думатимуть, як поліпшити інститути Європейського Союзу і розроблятимуть практичну методику підготовки збільшення ЄС — спочатку з 15 до 25 держав-членів, а потім і більше.

Підписавшись під Лакенською декларацією, лідери країн ЄС погодилися з формулюванням, що чотири основних договори Євросоюзу могли б у довгостроковій перспективі сформувати основу конституції. З тексту, приміром, стало абсолютно очевидно, що не всі політичні ініціативи національних столиць мають погоджуватися в Брюсселі. Євросоюзу, у свою чергу, необхідно утримуватися від втручання в кожне, особливо регіонального значення, питання: вони мають стати прерогативою діяльності обраних представників від країн чи регіонів. Кажуть, навіть скептики залишилися задоволені. Утворюваний Конвент зможе зміцнити владу національних урядів, оскільки буде більш представницьким, ніж раніше які-небудь збори для обговорення існування і розвитку Євросоюзу. Саме в цьому реальне значення Лакена.

Водночас зрозуміло, що Лакенська декларація покладе початок дебатам із питань, які, приміром, для Британії завжди супроводжувалися складнощами. Щоправда, прем’єр-міністр Великобританії Тоні Блер поспішив назвати саміт перемогою британського підходу до Європи, оскільки підсумкові документи відкрито виключають можливість створення федеративної супердержави. Однак вони не виключають можливості написання конституції ЄС, чи можливості прямих загальноєвропейських виборів президента Європейської комісії (зараз він обирається лідерами країн — членів ЄС), або здійснення принципу голосування більшістю з багатьох чутливих питань. Саме ці вимоги є ключовими в програмі інтеграціоністського лобі в ЄС. Як пристосовуватиметься до них член ЄС — Об’єднане Королівство, яке не має власної конституції, поки що ніхто не береться пророкувати.

Бельгійський прем’єр, який виступає диригентом саміту, намагався зменшити тон надмірного федералізму, яким був просочений початковий варіант Лакенської декларації. Та й остаточний текст не дав відповіді на життєво важливі питання: про поділ влади між Брюсселем і державами — членами ЄС, про роль європарламенту і національних парламентів, про голосування більшістю.

На цьому конструктивна частина саміту, так би мовити, себе вичерпала. Хитка гармонія взагалі випарувалася, коли на порядку денному постало питання про розподіл дюжини нових агентств ЄС. Від цього моменту полотно «уїк-енд у Лакені» набуло рис жорстокого реалізму, оскільки зображувало незвично відразливу картину функціонування Євросоюзу (за неписаними домовленостями, усі залаштункові тертя не виносилися на сцену). На саміті були оприлюднені навіть найнеприємніші репліки в дебатах європейських лідерів. Хоча, мабуть, це вже кроки до максимальної відкритості, обіцяної громадянам ЄС.

Яблуком розбрату стало питання поділу між країнами зрослого списку спеціалізованих агентств ЄС, що, по суті, означало створення нових робочих місць і приплив фінансування. В остаточному підсумку європейським лідерам так і не вдалося поділити їх месцезнаходження на теренах Євросоюзу.

Іскра суперечки спалахнула, коли стало відомо, що Бельгія як голова ЄС, запропонувала розмістити в Гельсінкі Агентство з безпеки харчових продуктів. «Ніколи! » — голосно заперечував італійський прем’єр Сільвіо Берлусконі, оскільки лобіював італійське місто Парму, батьківщину знаменитого копченого окосту. «Парма асоціюється з гарною кухнею, яка фінам навіть не відома», — збуджено протестував італієць. Бельгійський прем’єр Верховстат, який веде суботнє вечірнє засідання, парирував: «Гастрономічна принадність регіону не є аргументом для розміщення там агентства ЄС».

Колеги стали вгамовувати Берлусконі, якій розбушувався. «Я люблю Парму, — звернувся до Берлусконі німецький канцлер Герхард Шрьодер, — але вам ніколи не вдасться досягти результату, якщо ви сперечатиметеся у такий спосіб». Французький президент Жак Ширак примирливо згадав, що Ліль також хотів би отримати «харчове» агентство, але змирився, мовляв, із недостатньою підтримкою. При цьому Ширак раптом забув, що Франція одержала більше за всіх — чотири агентства і при цьому відмовилася віддати Португалії Агентство з безпеки на морі.

Лідери держав узагалі були дуже незадоволені тим, що Бельгія запропонувала Франції чотири нових агентства, попри те, що французи уже виграли президентство в Конвенті. Багато хто вважав, що молодший кандидат, хороший комунікатор, був би вдалішим вибором для возз’єднання зневірених європейців із їх нелюбимими інститутами, що віддалилися. У цьому сенсі завдання голови Конвенту — не з легких. Насправді ті уряди, які хотіли б бачити на чолі Конвенту нинішнього прем’єр-міністра Нідерландів Віма Кока, не насмілилися говорити про це вголос через страх не отримати розквартирування нових агентств.

Австрійський канцлер Вольфганг Шюссель був незадоволений, що Австрії нічого не дісталося при поділі цього пирога. Горан Перссон, прем’єр-міністр високотехнологічної Швеції, скаржився, що Агентство з інформаційних технологій тепер в Іспанії. Багато хто претендував на поліцейський коледж, у тому числі й Британія, однак він так і не дістався нікому. Зрештою, терпіння головуючого Верховстата вичерпалося, він сухо і чітко підбив підсумок — «на цьому все» — і закрив саміт. Залишивши Іспанії на її наступні президентські півроку в ЄС розмотувати весь клубок негараздів і непорозумінь.