Кумівство, не сумісне з посадою

14 жовтня державний секретар оборони Великобританії Ліам Фокс подав у відставку через порушення посадових інструкцій, оскільки використовував як радника свого близького друга, не маючи на те формального права. У листі на ім’я прем’єр-міністра він написав: «Я неодноразово повторював, що національні інтереси завжди повинні бути вище особистих. Тепер я маю відповідати заявленим стандартам. Тому я вирішив, з глибоким жалем, піти у відставку з посади, якою надзвичайно пишався».

З початку жовтня скандал стрімко набирав обертів, вийшов гучним і небезпечним, бо стосувався міністра оборони - однієї з ключових фігур у країні. Крім того, коаліційний уряд консерваторів і ліберальних демократів, вимушено створений у травні 2010 року, дуже пишався малою кількістю персональних скандалів. До Фокса відставка трапилася один раз, коли головний секретар Казначейства (перший заступник міністра фінансів) ліберальний демократ Девід Лоуз змушений був залишити свою посаду через нечесно отримані зі скарбниці 40 тисяч фунтів. Сам же прем’єр-міністр Девід Кемерон досить негативно ставиться до перетрушування кабінету. Він вважає, що багато політичних втрат його попередників були пов’язані з регулярними і часто невдалими кадровими перестановками.

За нинішніми українськими мірками підгрунтя відставки міністра оборони геть незначне. Ліам Фокс і Адам Верріті познайомилися багато років тому, коли перший виступав з лекцією­ в університеті Единбурга, де другий на той час навчався. 16-річна різниця у віці не стала перешкодою їхній дружбі. Настільки міцній, що згодом, у 2002-2003 роках, Верріті навіть проживав якийсь час у службовій лондонській квартирі члена парламенту Фокса. Свою першу компанію Верріті реєструє за адресою цієї ж квартири. 2005 року на своє весілля Фокс запрошує свідком друга Верріті. По життю вони рухаються разом. Коли Ліам Фокс у тіньовому кабінеті міністрів стає міністром охорони здоров’я, Адам Верріті створює профільну компанію. Коли старший друг стає міністром оборони - молодший відкриває компанію у сфері оборонної діяльності. Протягом останніх десяти років Верріті відкривав кілька консалтингових фірм, де співвласником виступав Фокс.

Прем’єр-міністр Кемерон спочатку навіть думки не припускав, що може втратити одного з найвідданіших членів кабінету. Він рішуче заступився за Фокса, але водночас призначив внутрішнє розслідування в оборонному відомстві. Цікаво, що розслідування не просто мало встановити характер відносин і роль Верріті при міністрі Фоксі, а й також відповісти на запитання, чи не становить діяльність друга міністра загрозу безпеці країни.

Журналісти впоралися з розслідуванням набагато швидше, ніж внутрішні й офіційні комісії, разом узяті. Виявилося, що за неповні півтора року міністр 18 разів включав бізнесмена Адама Верріті до складу офіційних делегацій міністерства оборони для поїздок за кордон без офіційного на те допуску. The Times повідала про те, що поїздки Верріті оплачувала його ж власна компанія Pargav Ltd, рахунки якої наповнювалися внесками спонсорів. Тільки за останній рік було перераховано 150 тисяч фунтів стерлінгів. Журналісти припустили, що фінансова щедрість спонсорів швидше за все була викликана безперешкодним доступом Верріті до Фокса. Кажуть, у середовищі лобістів, які бажають отримати доступ до міністра оборони, саме ця людина вважалася «потрібною». Принагідно The Daily Mail накопала ще й чотири спільні розкішні відпустки, які друг міністра навряд чи оплачував самотужки. Стараннями журналістів різних видань досьє Фокса розпухало з кожним днем.

Сам Ліам Фокс спочатку заявляв, що друг, супроводжуючи його в закордонних поїздках, ніколи не зустрічався з високопоставленими політиками і тим більше не брав участі у відповідальних переговорах. Але журналістам потрапив до рук відеозапис зустрічі Фокса і Верріті з президентом Шрі Ланки. Запис багаторазово крутили по всіх телеканалах. У це самий час на сторінках The Times з’явився весь перелік «державної» діяльності нелегального радника. Виявилося, Верріті брав участь у переговорах не тільки щодо конфлікту в Шрі Ланці, а й стосовно погроз з боку Ірану та забезпечення безпеки Ізраїлю, на рівних він був з перемовниками в питаннях двосторонніх відносин Великобританії з Росією і США. А його консалтингова компанія працювала над тим, щоб пом’якшити сприйняття різких випадів міністра Фокса.

Слід зауважити, що Ліам Фокс належав до войовничих політиків, так званих яструбів. У 2003 році Фокс, член парламенту від Партії консерваторів, перебуваючи в опозиції до правлячих лейбористів, голосував, проте, за вторгнення в Ірак. На його рахунку також голосування проти інтеграції в Євросоюз, проти рівності прав представників сексуальних меншин, за виборність палати лордів. На посаді міністра оборони він залишався послідовним прибічником присутності британських військ в Афганістані.

Фокс категорично заперечував, що його дружнє ставлення до Верріті приносило комусь із них фінансову вигоду. Однак виступаючи в парламенті, міністр змушений був визнати, що його часті контакти з другом, який має інтереси у сфері оборони, «можуть навести на думку про зловживання службовим становищем». The Daily Telegraph, традиційно близька до партії Торі, повідомила, що зарплату Верріті отримував з парламентського бюджету як «співробітник інформаційно-аналітичного відділу». Друзі Верріті, у свою чергу, намагалися розповісти журналістам, що давній друг допомагав міністрові тільки «з почуття дружби й патріотизму».

Разом з тим стало відомо, що Скотленд-Ярд має намір почати розслідування діяльності бізнесмена Адама Верріті, оскільки підозрює його в обмані кількох своїх партнерів (а він є директором або секретарем у семи компаніях). Представляючись радником міністра, він отримав низку вигідних конт­рактів. Ініціатором розслідування виступив член парламентської меншості з лейбористської партії Джон Манн. З опозиції в поліцію також надійшла вимога перевірити главу військового відомства на предмет отримання неоподатковуваних коштів з фонду, створеного Верріті. На поверхню спливла ще одна зустріч, у червні 2011-го, коли Фокс і Верріті в Дубаї обговорювали з трьома бізнесменами покупку британською армією системи шифрування телефонних розмов.

У якийсь момент Ліам Фокс відчув, що навислі над ним хмари навряд чи вдасться розігнати. Тим паче що щоденна поява нових викриттів неправомірної діяльності міністра загрожувала непередбачуваним майбутнім. Фоксу стало відомо, що секретар кабінету міністрів Гас О’доннелл, який очолював офіційне розслідування, має намір написати у висновках, що Ліам Фокс серйозно порушив міністерський кодекс поведінки. Не чекаючи офіційної «кончини», Фокс зателефонував прем’єр-міністру й повідомив про відставку. Кажуть, Кемерон новиною був ошелешений. По-перше, він не випадково призначив розслідування, бо сподівався, що Фокс за цей час зуміє виправдатися. По-друге, як написала The Daily Mail, «не хотів віддавати міністерський скальп на розтерзання журналістам». І, по-третє, він знав, що праве крило його рідної партії реагуватиме вкрай негативно на відставку міністра оборони. Але нічого не вдієш. У відповідному листі другу Ліаму він написав, що дуже шкодує про його звільнення.

Міністри Великобританії, як правило, подають у відставку внаслідок гучних скандалів і публічних розглядів, грунтованих на журналістських розслідуваннях. Причому коли йдеться про викриття влади в неправомірних або незаконних діях, ЗМІ не діляться на «своїх» і «чужих», «лівих» і «правих». Журналісти в такі моменти одностайно стають «сторожовими псами демократії», офіційно - четвертою владою, яка стоїть на сторожі інтересів суспільства.

Зважаючи на все, порівняно молодий британський уряд Кемерона продовжить традицію змушених відставок. Хоча б тому, що в цій країні слово «репутація» має вагу.