Культура узаконеної корупції відходить у минуле

Американські неоконсерватори, які, здавалося б, нещодавно безроздільно домінували на політичному олімпі в США та диктували умови світові, нині здають свої позиції за всіма фронтами. Їхній відступ і перехід до оборони розпочалися ще торік після корупційних скандалів і поразки республіканців на виборах до Конгресу. Однак сьогодні боротьба триває і йде за останні бастіони, де обкопані «неокони» почуваються цілком затишно. Програють вони тепер банально, адже «алгоритм» цієї поразки був запущений ще в ті роки, коли команді Буша в США, здавалося, нічого не загрожує. Тепер їхні минулі діяння, які раніше вкладалися в узвичаєні норми поведінки американського істеблішменту, викликають обурення з боку американського суспільства та представників іноземних держав.

Ця боротьба фактично вже вийшла за межі Америки, дедалі частіше перетворюючись на глобальний процес протидії США, й відбивається вона тепер і на міжнародних відносинах. Слід згадати, як на початку року адміністрація Буша втратила свою людину в ООН — посла Джона Болтона. Сьогодні хмари нависли над ще одним колишнім соратником Буша, а нині головою Світового банку Полем Вульфовіцем.

Він одна з найодіозніших постатей і, як кажуть у США, один із ідеологів консервативної ідеї, яку впроваджував десятиліттями. Вінцем його діяльності на посту заступника міністра оборони США було скинення Саддама Хусейна з поста президента Іраку, і 2005 року за свою працю і не без сприяння Білого дому він був призначений на нову посаду в найважливішій економічній інституції планети — Світовому банку. Ще тоді це призначення здавалося дивним, проте все відразу ставало на свої місця, якщо взяти до уваги, що вплив у Світовому банку прямо пропорційний частці вкладів. І без згоди Білого дому навряд чи сюди міг потрапити хтось інший. Отже, почасти праві ті, хто чи то жартома, чи то всерйоз називають банк ще одним федеральним агентством США. Щоправда, на відміну від Пентагону, він діє не на театрі бойових дій, а, як писала одна американська газета, на «сцені театру абсурду», яким є нинішня глобальна економіка.

Вульфовіц саме та людина, яка потрібна була Вашингтону, щоб розібратися в дуже непрозорих і заплутаних механізмах кредитування іноземних держав і щоб контролювати потоки, які часом потрапляють не в ті руки, в які хотів би Вашингтон. Так, торік банк зупинив фінансування нафтових проектів у Чаді, прибутки від яких йшли не на соціальні потреби, а на зміцнення армії. Якось кенійський король влаштував у Нью-Йорку вечірку, за яку виклав готівкою понад 200 тис. дол. Світовий банк заморозив програми в цій країні, вважаючи, що має докази про корупцію. Індія з тієї ж причини позбавилася мільярдного кредиту на розвиток охорони здоров’я. А Вульфовіц отримав право карати й милувати національні уряди на свій розсуд і на цій підставі поступово знижувати витрати на програми допомоги найбіднішим країнам.

Останні, проте, дуже неоднозначно поставилися до «антикорупційних» процесів, ініційованих Вульфовіцем. Вони вважали це лише прикриттям для втручання у справи інших держав, тоді, коли співробітники самого банку загрузли в корупції, і фактично самі створили «глобальну культуру корумпованих відносин», коли, наприклад, великі кредити найбіднішим країнам йшли на оплату послуг виключно великих транснаціональних компаній і в рідкісних випадках «підживлювали» національні економіки. Визначення фірм — одержувачів контрактів від СБ також не прозоре. Понад те, корупцію у країнах-позичальниках насаджує сам банк, ускладнюючи надання кредитів безліччю умов, серед яких зниження зарплат держчиновникам, які найчастіше компенсують втрати нечесним шляхом. Нині, за даними самого банку, у процесі розгляду спеціального департаменту з корупції знаходяться більш як 1500 справ, пов’язаних із різними порушеннями під час здійснення проектів банку за кордоном. Проте мало хто підозрював, що до корупційного скандалу потрапить сам великий борець із корупцією — власною персоною Поль Вульфовіц.

Третього квітня у внутрішній мережі банку асоціацією співробітників цієї установи було поширено електронне повідомлення, де йшлося про те, що Вульфовіц улітку 2005 року в час свого призначення на посаду глави Світового банку надав зайву підтримку співробітниці цієї установи — офіцеру зі зв’язків з громадськістю відділу Близького Сходу Світового банку Шахе Різе — 52-річній американці лівійського походження (жінці, яку вважають щонайменше діловим партнером Вульфовіца, а то і його близькою подругою). Справа, як свідчать документи, виглядала так. Ще в червні 2005 року Вульфовіц перед тим, як погодитися обійняти посаду, зізнався у особистих стосунках із нею і обіцяв утримуватися від рішень, які надавали б цій жінці переваги перед іншими співробітниками банку, як того вимагає статут організації. Проте комітету з етики СБ слів було замало, і він, щоб уникнути «конфлікту інтересів» запропонував перевести Різу з банку на іншу роботу. Вульфовіц швидко знайшов колезі місце уповноваженої Світового банку при Держдепартаменті США. Проте оформив переведення так, що за своє несподіване переміщення зі СБ (якого Шаха Різа, до речі, не хотіла) вона мала б одержати грошову компенсацію, як то кажуть, за вищим розрядом. Завдяки Вульфовіцу зарплату жінці було встановлено розміром у 193 тис. дол. на рік (її виплачував Світовий банк), що, як пізніше з’ясувалося, на 7 тис. дол. більше, ніж у Держсекретаря США Кондолізи Райс. (Є також дані, що за підсумками першого року роботи на новій посаді вона отримала всього близько 200 тис. дол. чистого доходу.) Понад те, з’ясувалося, що ще 2003 року Шаха Різа як співробітниця банку одержала один із контрактів Пентагона з вивчення потреб нового іракського уряду в перші місяці після війни, і тут, як вважають, також наявний факт корупції з боку Вульфовіца — тоді заступника міністра оборони.

Цю ситуацію тепер навперебій обговорюють американські ЗМІ, і з не меншим азартом також преса Європи та африканських країн. Вирок останніх однозначний: Вульфовіц має піти з посади. Він дискредитував себе. Цей аргумент підхоплюють європейці, які най­ближчими днями мають вирішити, чи надсилати мільярди доларів на рахунки Світового банку на програми допомоги найбіднішим країнам. Вульфовіц активно виступав за те, щоб нинішнього року цей фонд був збільшений до 25 млрд. дол., і щоб європейська частка в ньому зросла до 40%. Нині, як пише європейська преса, уряди багатьох країн ЄС дуже скептично ставляться до цих ініціатив, а недоброзичливці Вульфовіца хочуть напряму використати скандал навколо директора банку для того, щоб на пні їх зарубати. «Питання у тому, чи зможе Світовий банк подолати труднощі, що виникли, щоб одержати додаткове фінансування», — сказав міністр економічного співробітництва та розвитку Німеччини Хайдемарі Вечорек-Цоїль. Інші мають намір напряму торгуватися зі Сполученими Штатами за голову Вульфовіца, висунувши вимоги щодо кредитування Світового банку адміністрації Буша безпосередньо. Водночас американський президент на поточному тижні підтвердив свою повну довіру чинному главі СБ. «Оцінка діяльності Світового банку та його керівників має грунтуватися на фактах, їх потрібно судити за справедливістю та з урахуванням забезпечення довгострокової ефективності роботи цієї організації», — заявив представник Джорджа Буша Тоні Фратто в четвер. Саме цього дня на своє засідання у Вашингтоні зібралася рада директорів банку, що складається з представників найбільших країн-кредиторів, а також тих, які представляють усіх членів. Ці 24 чоловіки мали сказати своє вирішальне слово в справі Вульфовіца, виходячи з інтересів банку та його співробітників, які фактично розкололися на дві частини в своєму ставленні до керівника та його дій. Щоправда, практично нікого не залишив байдужим той факт, що був порушений головний постулат статуту банку — жодних привілеїв співробітникам на основі особистих взаємовідносин.

Але рада директорів Світового банку несподівано для усіх відклала прийняття рішення про долю глави банку Пола Вульфовіца: розслідування з його справи буде тривати. Та поки що Вульфовіц залишається головою банку.

Здається, політична підтримка цієї людини з боку адміністрації США сьогодні ще досі означає більше, ніж ділова респектабельність міжнародної фінансової організації.