Куди приїде нелегал? Росія затягує з підписанням угоди про реадмісію

Борис Тарасюк до цього часу так і не здійснив своєї першої робочої поїздки до Москви. Сьогодні цьому перешкоджає відсутність двох угод — про реадмісію та спрощений порядок перетинання кордону жителями прикордонних регіонів. У Києві наполягають на тому, що поїздка глави українського зовнішньополітичного відомства до російської столиці відбудеться тоді й тільки тоді, коли росіяни будуть готові підписати ці два документи: візит глави українського зовнішньополітичного відомства має принести практичні результати, а не абстрактні домовленості. Й якщо угода щодо механізму спрощеного порядку перетинання кордону жителями прикордонних регіонів уже фактично готова з російської сторони, то проект документа про реадмісію ще далекий від завершення...

У такій позиції українського МЗС можна угледіти невиправдану жорсткість, яка привносить конфронтацію й зайву нервозність у двосторонні відносини, і без того обтяжені низкою проблем. Прихильники політики «вмиротворення Росії» можуть навіть закинути Борисові Тарасюку та його заступникам невміння встановити діалог зі своїми російськими партнерами. З іншого боку, не можна не погодитися з тими, хто вважає, що не в національних інтересах України здійснювати численні безрезультатні візити й відтягувати вирішення проблеми, що тягарем лягає на плечі українських платників податків. Звичайно, така тактика українського МЗС не додає любові до Бориса Івановича в кремлівських кабінетах, але вона може принести результати.

Тим більше що росіяни в принципі готові підписати угоду: текст документа про реадмісію (повернення, приймання і транзит осіб, що незаконно перебувають на території України та Росії) був підготовлений українськими та російськими дипломатами ще в травні, під час консульських консультацій представників зовнішньополітичних відомств двох країн. Важливо, що підготовлена угода має повноцінний характер. Вона поширюється на всі категорії іноземців та осіб без громадянства, що порушили законодавство з перетинання кордону й перебування на території держави. А це означає: якщо в Україні затримають нелегального мігранта і виявлять вагомі докази того, що він прибув до нашої країни з Російської Федерації, його повернуть у Росію, оплативши йому дорогу.

Але щоб угода була готова до підписання, проект документа має пройти внутрішньодержавну процедуру погодження з усіма зацікавленими міністерствами та відомствами. І якщо з української сторони проблем не було (текст погодили ще в травні—червні), то в росіян справа стала: проект ось уже четвертий місяць блукає інстанціями російських міністерств і відомств. Російські чиновники говорять, що процедура погодження може затягтися на три—чотири місяці. Насправді ж процес «вивчення проекту угоди» правоохоронними органами, міграційною та прикордонною службами Росії може затриматися на невизначений час. Оскільки річ тут не тільки в московській бюрократії, про яку багато пишеться.

Наприклад, близько 80% від загальної кількості нелегальних мігрантів, котрі опиняються в Україні, потрапляють до нашої країни через українсько-російський кордон, що нині залишається «зеленим». За відсутності угоди про реадмісію Росія зовсім не зобов’язана приймати назад цих нелегалів, навіть якщо є вагомі докази, що вони прибули в Україну саме звідти. І якщо врахувати, що Київ заради лібералізації візового режиму з Європейським Союзом уже в найближчі місяці підпише з Брюсселем угоду про реадмісію, то без такої самої угоди з Москвою нашій країні загрожує незавидна доля «санітарної зони», де перебуватимуть нелегали, яких повернули з країн ЄС і які прибули з Росії.

Така ситуація цілком улаштовує Кремль: Росія не має угод про реадмісію з країнами Центральної та Південно-Східної Азії — основними постачальниками нелегальних мігрантів. (Ідеться насамперед про Індію, Шрі-Ланку, Китай, Казахстан. Із останньою країною, наприклад, Росія має загальний кордон протяжністю 7 тис. км, через який нелегали транзитом масово прямують у Європу.) І беремося стверджувати: малоймовірно, що росіянам удасться найближчим часом підписати ці документи з Делі, Коломбо, Пекіном і Астаною.

Побоювання Москви стосовно того, щоб самій не стати «санітарною зоною», робить її незговірливою на переговорах із Києвом з реадмісії. На які, до речі, росіяни й так погодилися в грудні 2003-го лише через обставини, що склалися. По-перше, свою роль зіграв Європейський Союз, котрий із подачі Києва поставив однією з умов лібералізації візового режиму для російських громадян укладання Росією угоди про реадмісію з Україною. По-друге, українські дипломати скористалися прецедентом, коли Москва в контексті вирішення питання про транзит до Калінінградської області підписала угоду про реадмісію з Вільнюсом. Власне кажучи, саме російсько-литовський документ і взяли за основу, готуючи українсько-російський варіант.

Після того, як у травні нинішнього року було підготовлено текст українсько-російської угоди про реадмісію, найбільші суперечки викликає стаття 4 цього документа. Саме в ній ідеться про приймання і передачу громадян третіх держав та осіб без громадянства. Зауважимо, що тривалий час росіяни взагалі заперечували проти того, щоб в угоді йшлося про громадян третіх країн, закликаючи українців підписати «усічений» документ, який би передбачав лише повернення і приймання громадян України та Росії. А щодо приймання та передачі нелегалів, то це буде «предметом додаткової угоди».

Саме це й не влаштовує Україну. І її позицію зрозуміти можна. Як показує практика, за формулою «предмет додаткової угоди» стоїть непевність: підготовка цього документа може тягнутися кілька років. Що, в свою чергу, знецінює українсько-російську угоду про реадмісію, оскільки вона не діятиме повною мірою.

Тепер українські та російські дипломати ламають списи з приводу того, коли буде введено в дію статтю 4. Щоб вийти з непростої ситуації, українська дипломатія пропонує компромісний варіант: зафіксувати в тексті документа, що положення статті 4 наберуть чинності через деякий час після підписання угоди про реадмісію. Для початку українці пропонують, щоб це було 1 січня 2007 року. Але, виходячи з зацікавленості Києва в повноцінній угоді, можна припустити, що українське зовнішньополітичне відомство не буде проти, якщо це буде й 2008-й. Головне, щоб термін набрання чинності статтею був точно зафіксований в угоді про реадмісію. Саме про це й вестимуться переговори на чергових консульських консультаціях, запланованих на кінець вересня.

Від того, наскільки успішними виявляться результати консультацій, залежить не тільки візит до Москви Бориса Тарасюка. На цьому українсько-російському документі зав’язано надто багато всього. По-перше, не слід забувати про взаємозв’язок між підписанням угоди про реадмісію з Європейським Союзом та укладанням аналогічного документа з Росією. Цей взаємозв’язок зафіксовано в постанові Верховної Ради, ухваленій ще 17 січня 2002 року. Зважаючи на серйозні побоювання в українському суспільстві щодо того, що Україна може стати «санітарною зоною» для нелегалів, можна впевнено прогнозувати, що без повноцінної українсько-російської угоди ратифікація українсько-євросоюзівського документа відбуватиметься дуже бурхливо.

По-друге, від того, наскільки успішними будуть українсько-російські переговори, залежить і те, коли саме Україна підпише угоду про реадмісію з Білорусією. Для Києва це надзвичайно важливо, оскільки в силу специфічних відносин Мінська та Москви російсько-білоруський кордон практично не охороняється. Власне кажучи, підготовлений текст українсько-білоруської угоди про реадмісію припадає на полицях пилом уже з 1998 року, оскільки Мінськ наразі не має наміру його підписувати. Спочатку білоруське керівництво пов’язувало підписання цієї угоди із набранням чинності договором про українсько-білоруський кордон. А пізніше Мінськ чітко дав Києву зрозуміти, що пов’язує підписання угоди про реадмісію з тим, наскільки успішно Україна вирішить питання з Росією.