Куди поведе ООН людина з «залізними руками в оксамитових рукавицях»?

Є багато символіки в тому, що номінування міністра закордонних справ Республіки Корея Пан Гі Муна на посаду генерального секретаря ООН відбулося того самого дня, коли КНДР здійснила перше ядерне випробування. Ця друга подія затьмарила першу, і вибори нового генсека пройшли швидко. Усі конкуренти корейця взяли самовідвід. До кінця місяця кандидатуру 62-річного кар’єрного дипломата буде винесено для затвердження на Генеральній Асамблеї ООН. У кулуарах оонівського хмарочоса кажуть, що саме заява Пхеньяна про свої плани провести ядерне випробування та сам експериментальний вибух частково визначили остаточний вибір п’яти постійних членів Ради Безпеки ООН. Пан Гі Мун чимало років займається північнокорейською проблематикою, активно брав участь у шестисторонніх переговорах, на яких обговорювалися проблеми ядерної програми КНДР. Удома він прославився своєю прихильністю до так званої «світосяйної політики» — курсу на зміцнення довіри між Сеулом і Пхеньяном, і на цій основі — до гарантування безпеки в регіоні в цілому. Саме в ці дні його багаторічні зусилля, здається, зазнають краху. Тому, приймаючи звістку про своє номінування на генсека ООН, він сказав: «Це мав би бути щасливий момент у моєму житті, але я зустрічаю його з каменем на серці». Пхеньян підклав велику свиню одноплеміннику з Півдня, проте драматичні події на Корейському півострові для нового генсека створюють додаткові можливості.

Пан Гі Мун уже давно став фаворитом перегонів за посаду керівника ООН, і для цього є кілька пояснень. Відповідно до неписаного правила ротації регіонів планети, восьмий генсек має бути саме представником Азії. Останнього разу представник цього континенту керував організацією з 1961-го по 1971 рік, а далі у почесному кріслі побували європеєць, американець, араб, африканець. Щоправда, цього разу була спроба в цей стрункий ряд включити Центральну Європу як окремий регіон, який ніколи не мав можливості керувати в ООН. Проте єдиного кандидата-жінку — президента Латвії Вайру Віке-Фрайберг залишили за бортом уже в перших турах голосування, та й колишній президент Польщі Александр Квасьнєвський, котрий, за деякими даними, хотів номінуватися, не виставив свою кандидатуру.

Але й серед азіатських претендентів боротьба була не на жарт. Пан Гі Мун виявився кандидатурою найбільш компромісною для двох найбільших держав сучасного світу — США та Китаю. У останній момент його підтримала й Японія. Вашингтон бачить у корейському дипломаті свого однодумця в питаннях міжнародної політики, а Пекін, кажуть, погодився на корейця лише заради того, аби генсеком не став індус Шаші Тарур. Японці хочуть отримати місце постійного члена Радбезу, і бачать у цьому, мабуть, головне завдання генсека-азіата.

Для інших членів Радбезу таких аргументів було недостатньо, тому говорять, що Сеул вичавив максимум із своєї дипломатії, аби заручитися підтримкою тих країн Африки (приміром, Республіки Конго), із якими в Кореї взагалі ніколи серйозних відносин не було. Підозрюють, оголошені Сеулом програми допомоги Танзанії на 4 млн. дол. США і пакет інвестицій для Африки на 100 млн., а також подарунок цінного піаніно для Перу, важливі візити до Греції — усе це заходи на отримання додаткових голосів у Радбезі, де перелічені країни займають нині місця непостійних членів. Радбез фактично визначив вибір Генасамблеї, коли останніх чотирьох генсеків призначали консенсусом і без голосування. Проте навіть тепер Пан Гі Мун залишається «темною конячкою», про котру дипломати, які працюють в ООН, а також експерти мають дуже суперечливі думки. Але така вже загадкова азіатська натура. Європейці малюють його людиною слабкою, нерішучою. Зазначають, що він ніколи публічно не висловлював своїх поглядів на світові проблеми (цей пан узагалі не полюбляє спілкуватися з пресою). Пророкують, він буде цілковитою протилежністю імпозантному Кофі Аннану, котрий вже у перший свій п’ятирічний термін отримав Нобелівську премію, а до кінця другого дедалі критичніше й незалежніше від позицій великих держав (і, насамперед, США) висловлювався про світові проблеми та виразки сучасного світу. Якби не корупційний скандал із його сином і порушення в програмі «Нафта в обмін на продовольство» для Іраку, а також інші дрібніші неприємності з персоналом ООН, Аннан міг би піти на спочинок із високо піднятою головою. Проте його ініціативу з реформування ООН так і не було втілено в життя, він був зв’язаний по руках і ногах, коли від ООН і Радбезу організації чекали рішучих дій або захисту. У Пан Гі Муна харизми ще менше, і вже нині багато хто в Європі та США вважає: реформа організації — щось вище від його можливостей. Є також думка, що він не суперечитиме США, коли Вашингтону знадобиться терміново прийняти жорстку резолюцію в надзвичайних обставинах. І в цьому плані нинішня корейська криза може стати першою перевіркою на міцність для майбутнього генсека. Адже як у міністра закордонних справ Кореї саме в нього на руках усі козирі, аби знайти в ООН таке рішення в цій ситуації, яке влаштовувало б усіх і лежало б у річищі «світосяйної політики», а не було лише оформленою у вигляді резолюції Радбезу позицією США.

У тому, що він здатний на це, переконані більшість знайомих із ним особисто корейців. За 33 місяці перебування на міністерській посаді він не раз переконував Пхеньян сісти за стіл переговорів з американцями. І не його провина, що переговори опинилися в глухому куті. У себе на батьківщині глава зовнішньополітичного відомства має також репутацію дуже виваженого політика. Дехто звинувачує його в м’якотілості, проте підлеглі в МЗС називають свого шефа «людяним». Сам Пан Гі Мун в одному з останніх інтерв’ю пояснив це так: «У Азії скромність і смиренність завжди вважалися чеснотою, а м’якість у поводженні ніколи не варто трактувати як відсутність рішучості та здатності до лідерства... На перший погляд я можу видатися комусь тихонею, проте в мені є внутрішня сила, яку я завжди застосовую в потрібний момент. Я завжди був дуже рішучим». Колеги кажуть і про його феноменальну працездатність. Графік його звичайного робочого дня в міністерстві розписаний інтервалами по п’ять хвилин. У кожен із них він устигає вирішити певне питання чи зробити якусь справу. «Я не пам’ятаю випадку, коли б він вибивався з графіка», — сказав в інтерв’ю прес-секретар МЗС Кореї Ко Кі Сок. Дехто говорить про нього ще й так: «Він ніколи не дозволяє собі не зробити те, що запланував». Саме такий стиль роботи Пан Гі Мун намагатиметься запровадити в апараті ООН. За його словами, «ООН повинна менше говорити й більше робити, менше витрачати й більше віддавати». Можливо, якщо йому попервах вдасться бодай це, то він змінить думку про себе в більшості людей, котрі поки погано знають його. І цим закладе підвалини для реформ, таких необхідних Об’єднаним Націям.