Крихкість технологічної цивілізації

Спалах інфекційної хвороби COVID-19 унаочнив усю хиткість сучасної технологічної цивілізації. Буквально через кілька тижнів після оголошення Всесвітньою організацією охорони здоров'я пандемії та вжиття активних заходів багатьма національними урядами, спрямованих, зокрема, на збільшення соціальної відстані між людьми, ми повною мірою відчули крихкість нинішніх соціальних конструкцій.

Український біолог і теоретик біології Віталій Кордюм ще 2001 року прогнозував у майбутньому нелінійний розвиток подій, спричинений несподіваними спалахами інфекційних хвороб, викликаних вірусами. Нещодавня історія цілком підтверджує слушність такого прогнозу. Про це свідчать спалахи SARS у 2002–2003 роках, MERS - у 2015-му, Еболи - у 2014–2016 роках і, зрештою, теперішня пандемія COVID-19, кінця якій поки що не видно.

Можна передбачити, що біосфера й надалі відповідатиме ноосфері з використанням наявних природних механізмів, перш за все вірусів. І така відповідь буде йти з наростаючою силою.

Водночас досвід протидії нинішньому спалаху коронавірусної інфекції показав, що в принципі ніхто - жодна країна, міжнародна організація, окрема людина чи людство в цілому - фактично не був готовий до належного реагування на пандемію.

Так, 3–6 грудня 2019 року в Женеві відбулася щорічна зустріч держав - учасниць Конвенції про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення (КБТЗ), членом якої є й Україна. На заході обговорювалися шляхи подальшого зміцнення КБТЗ, забезпечення її національної імплементації та універсалізації, поглиблення міжнародної співпраці, у тому числі в контексті надання технічної допомоги державам-учасницям для виявлення та боротьби із загрозами пандемічного характеру, а також використання результатів біологічних досліджень у мирних цілях. Типовим для заходів по лінії КБТЗ у Женеві є проведення на їхніх полях так званих додаткових семінарів на актуальні теми в галузі біобезпеки.

Один із таких заходів, що проводився під час тієї зустрічі Центром з питань безпеки у галузі здоров'я Університету Джонса Гопкінса (США), був присвячений підбиттю підсумків семінару щодо реагування на віртуальну коронавірусну пандемію. Цікавими є результати цього семінару: ще 2019 року було продемонстровано, що, незважаючи на міжнародні зусилля та певний досвід у цьому питанні, світове співтовариство все ще не готове до адекватної протидії таким викликам, як пандемія. Відповідно, було зроблено висновок про необхідність подальшої спільної роботи країн на цьому напрямі у рамках як КБТЗ, так і інших відповідних міжнародних платформ.

Якою мірою світове співтовариство готове реагувати на серйозні безпекові виклики сьогодення, зокрема, на спалахи інфекційних хвороб у вигляді епідемій, пандемій, а також на інші біозагрози?

Не можна говорити, що світова спільнота аж зовсім нічого не робила для підвищення рівня готовності. Відповідні програми розроблялися в рамках таких профільних організацій, як Всесвітня організація охорони здоров'я, Всесвітня організація охорони здоров'я тварин (МЕБ), інших міжнародних організацій та ініціатив.

Водночас, з огляду на глобалізацію світових процесів, проблема управління біобезпекою і протидії поширенню спалахів інфекційних хвороб набуває транснаціонального та глобального характеру, а отже, потребує переходу від розрізнених зусиль у межах окремих держав і міжнародних форматів до механізмів глобального управління у цій сфері.

Протягом останніх десятиліть ми стали свідками збільшення кількості ініціатив, що стосуються проблематики нерозповсюдження та заборони біологічної зброї, а також протидії природним спалахам інфекційних хвороб. Цей процес є багатовимірним і багаторівневим передусім тому, що стосується походження зазначених ініціатив і включає міжнародний рівень, рівень національних держав, неурядових організацій, державно-приватне партнерство тощо.

Подивимося на міжнародний рівень. На додаток до вже існуючих міжнародних інструментів, таких як Конвенція про заборону біологічної та токсинної зброї 1972 року або Картахенський протокол про біобезпеку 2000 року, протягом останніх двох десятиліть висувалася низка додаткових пропозицій щодо укладення міжнародних договорів у галузі біобезпеки.

Серед таких ініціатив варто згадати: додатковий верифікаційний протокол до Конвенції про заборону біологічної та токсинної зброї; договір щодо криміналізації розробки та використання біологічної зброї; договір, що запроваджує міжнародний режим стандартів у галузі біобезпеки та біологічних досліджень; юридично зобов'язуючий режим, що запроваджує нагляд за небезпечними біологічними дослідженнями; заходи щодо контролю біохімічної зброї тощо.

На відміну від попереднього підходу, що передбачав укладення формальних договорів, держави частіше віддавали перевагу започаткуванню партнерських ініціатив у галузі біобезпеки, які не були б юридично зобов'язуючими. Зусилля на цьому напрямі були спорадичними і, як приклад, включали запровадження режиму контролю за товарами, що можуть бути використані при створенні біологічної та хімічної зброї ("Австралійська група").

Протягом останніх двох десятиліть збільшилася кількість прикладів партнерства у галузі нерозповсюдження біологічної зброї та запобігання поширенню інфекційних хвороб, що не базуються на юридично зобов'язуючих механізмах. Зокрема, США використовували партнерську модель для просування міжурядової співпраці з біобезпеки в рамках таких механізмів, як Глобальний порядок денний з безпеки здоров'я, Ініціатива "групи семи" "Глобальне партнерство проти розповсюдження зброї та матеріалів масового знищення", Ініціатива з безпеки у галузі нерозповсюдження, Надзвичайний план по боротьбі із захворюваннями на ВІЛ/СНІД, а також Глобальне партнерство з пандемічного грипу.

Іншими прикладами нових підходів до управління галуззю охорони здоров'я є Глобальний фонд по боротьбі зі СНІДом, туберкульозом і малярією, кампанії по боротьбі з малярією та туберкульозом, Глобальна мережа попередження та реагування, проєкти щодо попередження та реагування на спалахи інфекційних хвороб, ініційовані в рамках міжурядових організацій (Світовий банк, АТЕС, "група семи") тощо.

Держави також запровадили юридичні зобов'язання у галузі біобезпеки, серед яких слід згадати ухвалення Конвенції про боротьбу з бомбовим тероризмом, яка, серед іншого, містить вимогу щодо криміналізації застосування біологічної зброї. Резолюції РБ ООН 1373 і 1540 заклали нові юридичні зобов'язання для держав - членів ООН. Міжнародні медико-санітарні правила 2005 року також створюють відповідні міжнародні правила.

Проте збільшення кількості ініціатив, суб'єктів і фінансових ресурсів у галузі нерозповсюдження біозброї та глобального здоров'я протягом останнього десятиліття призвело до такої ситуації, коли подальше їх множення може спричинити розкоординованість, а отже, завдати шкоди реальній готовності світової спільноти реагувати на глобальні виклики та загрози у галузі біобезпеки.

Спорадичні ж зусилля щодо комплексного розгляду питань біобезпеки в рамках глобальних платформ поки що не привели до суттєвого просування вперед. От і на першому за всю історію існування Ради Безпеки ООН засіданні, присвяченому розгляду питання реагування на пандемію, яке відбулося 10 квітня 2020 року, члени РБ ООН не змогли домовитися, чи варто органу, до сфери компетенції якого входять міжнародний мир і безпека, вживати якихось заходів у зв'язку з пандемією.

Наявність же Глобального плану ООН щодо гуманітарного реагування на пандемію COVID-19 свідчить радше про певні можливості нинішньої глобальної системи якоюсь мірою реагувати, аніж вживати ефективних регулюючих заходів на попередження подібних біозагроз. Ну а відмова адміністрації Трампа від сплати внеску до бюджету ВООЗ, який становить майже п'яту частину від загального бюджету цієї організації, ставить під сумнів можливість повноцінного виконання вже існуючих відповідних програм.

На сьогодні бракує "парасолькової" концепції, яка інтегрувала б усі ініціативи, що походять чи то від національних урядів, чи то від наукового співтовариства або неурядового сектору. І теперішня пандемія COVID-19 підтверджує нагальність цього завдання. Для того щоб рухатися далі у напрямі забезпечення глобальної біобезпеки, світ повинен визнати, що політика у галузі біобезпеки потребує глобальної, комплексної оцінки біоризиків та управління у сфері зменшення біологічної загрози.

Таким чином, актуалізується необхідність запровадити концепцію глобального управління у галузі біобезпеки. У цьому контексті американські дослідники Д.Фідлер і Л.Гостін запропонували так звану концепцію Глобального управління у галузі біобезпеки. Глобальне управління включає діяльність на національному, міжнародному та глобальному рівнях.

Хоча поняття "глобальне управління" може трактуватися по-різному, його принципова відмінність від міжнародного управління полягає в залученні недержавних акторів. Іншими словами, міжнародне управління є управлінням державами та серед держав, тоді як глобальне управління включає не лише держави, а й недержавних акторів, таких як неурядові організації, мультинаціональні корпорації, філантропічні організації (на кшталт фондів Рокфеллера та Гейтса), а також державно-приватне партнерство (як Глобальний фонд по боротьбі зі СНІДом, туберкульозом і малярією) тощо.

Вплив глобалізації на біобезпеку потребує запровадження механізмів глобального управління у цій галузі, яке, окрім координації національних і міжнародних зусиль, включало б також управління поза національними урядами та звичайними формами міжурядової взаємодії. Сучасні виклики у галузі біобезпеки вимагають зміщення двох галузей вироблення політики (заборони біологічної зброї та охорони громадського здоров'я) у напрямку глобального управління. Для досягнення сталої біобезпеки у XXI столітті необхідно розбудувати механізми глобального управління у зазначеній галузі.

Однак навіть з урахуванням усіх негативних наслідків пандемії COVID-19, насамперед сумної статистики щодо загиблих від неї, маємо слабку втіху з того факту, що це лише коронавірус, а не інфекція на кшталт Еболи з летальністю при окремих спалахах до 90%.

Нинішнє поширення коронавірусу є трагедією, але й шансом. Шансом для людства зробити комплексні висновки та створити під егідою ООН або незалежно від цього органу універсальну глобальну платформу для всеохоплюючого розгляду питань біобезпеки та вирішення нагальних проблем у цій галузі.

Погляди, висловлені у цій статті, відображають виключно точку зору автора і не можуть тлумачитись як офіційна позиція Міністерства закордонних справ України.