Кредо дипломата

Коли ми здобули незалежність, світ дізнався, що є така держава Україна. Коли Геннадія Удовенка обрали головою ГА ООН,
світ зрозумів, що незалежна Україна — це назавжди.

В’ячеслав Чорновіл

22 червня з нагоди 90-річчя від дня народження другого міністра закордонних справ незалежної України Геннадія Йосиповича Удовенка вся дипломатія згадує професійний внесок у розбудову дипломатичної служби і вшановує значення цієї багатогранної особистості. 

Для мене, директора академії, яка з честю носить його ім’я, — це подвійна відповідальність, бо ми продовжуємо й розвиваємо справу, яку колись розпочав Геннадій Йосипович, створюючи Дипломатичну академію України при МЗС.

Його формула «трьох «П» — професіоналізм, порядність, патріотизм — завжди зустрічає мене на роботі, вона є життєвим кредо української дипломатії і враховує всі необхідні для успішного дипломата якості.

Геннадій Удовенко увійшов у історію України не тільки як політик, державний діяч, а насамперед як видатний дипломат. Він уміло поєднував у собі характерні риси політика, стратега й оратора, що звертається до публіки емоційно та надзвичайно цікаво. Промови, які він переважно писав і редагував сам, були, на перший погляд, простими, але насправді показували всю велич автора, його ерудованість і відчуття аудиторії. А вміння тримати слухачів було його козирем. Таким запам’ятався для мене, 26-річного слухача Дипломатичної академії України, як дипломат і один із батьків-засновників української дипломатичної служби.

Фото надане автором

Аналізуючи події минулого й сьогодення, розумієш, що така людина формувалася в доволі складних умовах, зважаючи на виклики XX століття. Серед них глобалізація, завершення створення політичних, економічних, правових моделей життя людства. А процеси взаємодії між ними перетворювали кожного в цій міжнародній системі на важливий робочий елемент. Як і українець Геннадій Удовенко, що з 1965 року не просто вважався, а був справжнім міжнародним чиновником, працюючи в секретаріаті Організації Об’єднаних Націй у Женеві. Як згадував Геннадій Йосипович: «Це були шість років спілкування, комунікації з представниками різних країн, багато різноманітних міжнародних подій, заходів і проєктів». 

Усе це дало змогу навести такі необхідні для дипломата контакти і здобути неоціненний досвід, що в майбутньому дозволив йому претендувати на високі посади як удома, так і в структурах ООН. Професіоналізм Удовенка гартувався і впродовж 1970-х років. Він долучався до організації міжнародних зустрічей та консультацій із різноманітних питань: апартеїду, народонаселення, економіки, торгівлі, продовольства, рівності жінок та інших не менш важливих питань порядку денного міжнародної дипломатії. У 1980-х до цього переліку додалося питання палестинської автономії, але найбільшим викликом для дипломата стала Чорнобильська катастрофа. «Для нас це питання — одне з найголовніших, бо Чорнобильська трагедія — це невщухаючий біль українського народу», — говорив тодішній постійний представник УРСР при ООН. Він підкреслив, що для того, аби зрозуміти її масштаби й усвідомити наслідки, необхідно змінити багато уявлень про людський біль. Уже тоді Геннадій Удовенко зазначав, що Чорнобиль вплинув не тільки на стан здоров'я мільйонів людей, а й на політичну ситуацію у країні, маючи на увазі Радянський Союз.

Фото надане автором

Його слова виявилися пророчими. 16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, що проголосила «державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах». Ці події Геннадієм Йосиповичем були сприйняті так: «У 1990 році мене запрошували в Конгрес на слухання. Я часто зустрічався й дискутував щодо майбутнього України з тодішнім заступником держсекретаря США Стробом Телботом. Юридичним знаряддям у такій діяльності до проголошення незалежності була Декларація про державний суверенітет. Достатньо було того, що вона проголосила верховенство Конституції УРСР над Конституцією СРСР». 

З відновленням Незалежності України в серпні 1991 року українська дипломатія і особисто Геннадій Удовенко як важлива її частина розпочали копітку працю над міжнародним визнанням України у світі.

У 1992 році для налагодження двосторонньої співпраці між Україною та Польщею Геннадія Удовенка призначили Надзвичайним і Повноважним послом України у Польщі. Це були насичені два роки праці, п’ять візитів найвищого рівня (показово для дипломатії), які визначили нову модель двосторонніх відносин, а українського дипломата перетворили на архітектора цих відносин.

У 1994 році другим міністром закордонних справ України став Геннадій Йосипович Удовенко. Це був період не менших викликів, аніж ті, які переживає Україна зараз. Робота міністром зводилася до таких пріоритетів: «Головне завдання зовнішньої політики України — захист національних інтересів. Потрібно створювати імідж України як геополітичної держави, котра має величезні економічна та політичні перспективи… Ухвалюючи рішення про той чи той політичний крок на міжнародній арені, насамперед маємо запитати себе: а що це дасть Україні? Чи принесе це користь державі? Якщо принесе, то яку саме?». Ці слова — справді дороговказ не тільки для МЗС, а й для всіх державних органів. 

Фото надане автором

Дев'яності роки минулого століття були періодом неймовірного міжнародного напруження. Тому робота в МЗС України просто кипіла. Всі, хто працював тоді в центральному апараті чи ЗДУ, розуміли: вони творять історію, історію незалежної України. Так, за каденції Геннадія Удовенка як міністра було укладено понад 200 угод з іншими державами і міжнародними організаціями. Вивірення та юридичне оформлення текстів угод були справжньою боротьбою без правил; тривалі й виснажливі переговори дозволили як здобути визнання, так і утвердитися Україні суверенною державою. 

Виклики у двосторонніх переговорах із Російською Федерацією, важкі переговори щодо гарантії безпеки України з боку ядерних держав, посилення регіональної співпраці та рух у бік Європейського Союзу — все це відбувалося під шаленим тиском зовнішніх і внутрішніх гравців, які ставили за мету завадити планам здійснитися. І лише професіоналізм, патріотизм та порядність дозволяли цьому процесові поступово рухатися вперед. 

Дипломатична академія України імені Геннадія Удовенка при МЗС/facebook

Вершиною дипломатичної кар’єри для Г. Удовенка стало обрання його президентом 52 сесії Генеральної асамблеї ООН. Спільно з генеральним секретарем ООН Кофі Аннаном вони провели ключові реформи в Організації, а 52 сесія увійшла в історію як «сесія реформ». Це привернуло увагу не лише до тодішнього міністра закордонних справ України, а й до країни загалом. 

Бажання змінити країну, внести в розбудову України найкращі світові практики примушувало Геннадія Удовенка дедалі більше дивитися в напрямі політичної кар’єри парламентарія. Його патріотизм, репутація, і професійність дозволили цьому статися. Але внутрішня політика не була для нього чимось новим, бо, як він любив казати: «Зовнішня політика — це продовження політики внутрішньої». 

У Верховній Раді України його обрали головою комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Серед проблем, яким Геннадій Йосипович приділив найбільше уваги, продовжували бути зовнішня політика, питання національних менших; особливо активно він займався відновленням прав депортованих народів (кримських татар), питаннями мови, визнанням Україною та країнами світу Голодомору 1932–1933 років як геноциду, соціальними, релігійними та іншим темами. Він долучався й намагався допомогти скрізь, де тільки міг. 

«Наш народ протестує не проти мови і не проти державності, а проти хаосу, що в цій державі відбувається, проти падіння життєвого рівня, безробіття, розкрадання, корупції та беззаконня. Якщо держава зуміє побороти всі ці негативи й забезпечити народу гідний цивілізованої людини рівень життя, то всі, навіть, найзапекліші сьогодні антидержавники стануть найщирішими українськими патріотами, і питання, чи треба знати громадянинові України українську мову, — відпаде саме собою. Отже, слід найперше сконсолідувати зусилля для розв'язання економічних питань, пам’ятати, що Україна — це наша спільна Батьківщина, з якої ми нікуди не поїдемо і яку, крім нас, ніхто впорядковувати не буде, бо ми — її господарі. Чим швидше ми це усвідомимо, тим швидше станемо краще жити», — так казав про внутрішні справи Геннадій Йосипович Удовенко. І він мав рацію.

Фото надане автором

Підсумовуючи, варто зазначити: «символ, фактор» Удовенка полягає в тому, що він був професіоналом з великої літери, одним із найкращих дипломатів світу, патріотом і порядною людиною. Сьогодні ми живемо в цифровому світі, в добу діджиталізації, але його формула трьох «П» — патріотизм, порядність і професіоналізм — має завжди жити в серці кожного українського дипломата та держслужбовця, має допомагати нам і надалі розбудовувати сильну, незалежну Україну. 

Геннадію Йосиповичу, дякуємо Вам за те, що ділилися з нами своєю мудрістю і запалювали в нас очі для роботи на благо України!