Корейський півострів: довгий шлях до миру

У п'ятницю, 27 квітня, відбувся саміт лідерів Північної та Південної Кореї.

У спільній декларації лідери двох країн "урочисто засвідчили, що на Корейському півострові більше ніколи не буде війни, а відкривається нова епоха миру". Також вони підтвердили прагнення до повної денуклеаризації півострова та зменшення напруги шляхом скорочення звичайного озброєння в демілітаризованій зоні на кордоні двох країн. Це третя міжкорейська зустріч на рівні найвищих офіційних осіб після одинадцятирічної перерви. Цьогорічна закладає підвалини для історичних перемовин між Північною Кореєю і США, що заплановані на кінець травня - початок червня цього року. Саме від їхнього успіху залежить не тільки можливість підписання мирного договору між двома Кореями, які з 1953 року перебувають у стані війни, а й подальший розвиток подій у Східноазійському регіоні.

Здається, Північна Корея і Південна Корея ще ніколи не були настільки близькі до примирення, як сьогодні, принаймні про це свідчать події останніх кількох місяців і декларації лідерів двох країн. Однак рух до мирного розв'язання корейської проблеми вийшов далеко за межі двосторонніх відносин не тільки тому, що на території Південної Кореї з часів громадянської війни базується американський військовий контингент, а й через загрозу використання ядерної зброї Північною Кореєю, розробку якої вона завершила торік. Тож головною темою перемовин стала денуклеаризація КНДР як запорука можливості підписання майбутнього мирного договору та офіційного закінчення війни між Кореями. Однак Південна Корея не самостійна в ухваленні рішення стосовно підписання договору. Понад те, вона навіть не є підписантом єдиної Угоди про припинення вогню між Південною Кореєю і Північною від 27 липня 1953 р. Адже тодішній президент Рі Син Ман відмовився ставити підпис під документом, наполягаючи на продовженні воєнних дій, тому підписантом з боку Республіки Корея виступив головнокомандувач Об'єднаних військ американський генерал Вільям К.Гаррісон, а з боку КНДР - генерал Корейської народної армії і командир Китайських народних добровольців Нам Іль. Отже, Південна Корея не є прямою стороною Угоди про припинення вогню, тому її заміна на нову вимагає присутності інших підписантів. На нинішньому саміті на президента Муна покладається відповідальна місія формування позитивних умов для майбутньої зустрічі Дональда Трампа і Кім Чен Ина з метою досягнення ними домовленості про денуклеаризацію Корейського півострова. Таким чином, міжкорейський мирний договір прямо пов'язаний з успішністю перемовин США - КНДР і згоди США на нього.

Крихкий оптимізм стосовно успішності перемовин із Пхеньяном з боку південнокорейських та американських офіційних осіб, зважаючи на порушення домовленостей у минулому і непередбачуваність КНДР, залишає за завісою деталі перемовин підготовчих груп, а також існування умов, які виставляють сторони одна одній. Так, якщо ще в 2016 р. Північна Корея вимагала виведення американського військового контингенту з території Півдня як передумову нормалізації відносин та початку процесу денуклеаризації, то нині, за словами президента Муна, питання про американську військову присутність не порушується, а йдеться лише про припинення ворожнечі стосовно КНДР та надання їй гарантій безпеки. Також поки що важко передбачити, наскільки жорсткої лінії поведінки під час перемовин триматиметься президент Трамп (враховуючи той факт, що його радниками на північнокорейському напрямку є два "яструби" - прибічники жорсткого ставлення до Пхеньяна - радник з питань національної безпеки Джон Болтон і держсекретар Майк Помпео) і як він сприйме, припустимо, неможливість швидкої і повної денуклеаризації КНДР. Адже згідно з висловленим під час зустрічі з французьким президентом Еммануелем Макроном баченням, під денуклеаризацією Трамп розуміє саме "звільнення від ядерної зброї".

Загалом, американський істеблішмент, маючи тривалий досвід перемовин з КНДР стосовно її ядерної програми, озвучує глибокий скептицизм щодо справжніх намірів Пхеньяна у питанні денуклеаризації. Так зійшлося, що пропозиція Кім Чен Ина стосовно перемовин з Дональдом Трампом з'явилася після запровадження чергових наджорстких санкцій проти Північної Кореї, до яких долучився навіть Китай - головний торговельний партнер країни. Тож у США та їхніх союзників переважає думка, що Кім Чен Ин, втягуючись у переговорний процес, намагається домогтися послаблення санкційного тиску. Пол Вулфовіц, екс-заступник міністра оборони США, який брав участь у переговорах з КНДР на початку 2000-х, висловив застереження стосовно повторення помилок, допущених у переговорах з Іраном, та передчасного зняття санкцій з Північної Кореї в обмін на обіцянки якихось дій у майбутньому. Також днями Дональду Трампу на своїй сторінці в Твіттері довелося заперечувати звинувачення одного з видань у тому, що США йдуть на поступки Північній Кореї і що скидається на те, ніби остання матиме більшу користь від майбутніх переговорів, ніж усі інші. Трамп наголосив, що з боку США не було жодних поступок, на відміну від Північної Кореї, яка днями оголосила про замороження ядерних і ракетних випробувань і закриття головного випробувального полігону.

Це рішення Північної Кореї вітали лідери сусідніх країн, серед яких і Китай - ще одна зі сторін-підписантів Угоди про припинення вогню. Попри те, що Китай не є безпосереднім учасником запланованих найближчим часом переговорів, його залученість у розв'язання корейської проблеми є безсумнівною. Наприкінці березня Кім Чен Ин несподівано здійснив свій перший з часу вступу на посаду закордонний візит саме до Китаю, що в дипломатичному розрізі вказує на пріоритетність у виборі союзників. Традиційно Китай завжди вважався країною, що має значний вплив на Північну Корею, однак ядерні амбіції Пхеньяна посилили напругу в двосторонніх відносинах і заморозили на тривалий час діалог на рівні лідерів країн. Однак нинішній візит Кіма продемонстрував, що Китай і Північна Корея розуміють необхідність та взаємну вигоду від їхнього союзу. Попри особисту неприхильність Сі Цзіньпіна до його корейського колеги, про яку неодноразово йшлося у пресі, північнокорейський лідер був прийнятий на найвищому рівні і, заручившись підтримкою Сі Цзіньпіна, посилив свої позиції в майбутніх переговорах із Трампом. Лідер Китаю, своєю чергою, відновив свій вплив на розвиток ситуації на Корейському півострові після того, як дипломатична активність Сеула, Пхеньяна і Вашингтона відсунула його на узбіччя переговорного процесу. Крім того, за результатами візиту було озвучено позицію сторін про підтримку мирного врегулювання ситуації на корейському півострові. У розпал торішньої кризи Китай був противником застосування військової сили проти Північної Кореї, тому під час візиту Кіма вкотре було наголошено, що Китай підтримуватиме міцні відносини з КНДР, незважаючи на зміни в міжнародній та регіональній ситуації. І цьому є логічне пояснення. Китай як ніхто інший зацікавлений у сприянні миру та стабільності біля своїх кордонів, а також у збереженні свого впливу в регіоні, зважаючи на посилення його лідерських амбіцій у світі. Підтримка Китаю важлива для режиму Кіма в разі провалу переговорів із Трампом, як і в просуванні власної версії та термінів денуклеаризації. Адже більшість експертів схиляється до думки, що Північна Корея не має наміру повністю відмовитися від ядерної зброї.

Попри санкційний тиск, Кім Чен Ин не схожий на загнаного в глухий кут - навпаки, його вихід на міжнародну арену вказує на існування певних цілей, які переслідує північнокорейський лідер. 20 квітня у Пхеньяні відбувся 3-й пленум ЦК Робітничої партії Кореї, на якому не тільки підсумували результати п'ятирічної роботи, а й оголосили про стратегію економічного розвитку країни, що дістала назву "Соціалістичне економічне будівництво" і базується на науково-технічному розвитку держави. Реалізація ядерної програми як запорука національної безпеки та захисту лягла в основу Національної безпекової стратегії країни (так званої Лінії Пхьонджін) від 31 березня 2013 р., що базувалася на одночасному економічному будівництві та ядерному озброєнні. До цього, у 2012 р., до преамбули Конституції КНДР було внесено зміни, які підкреслювали ядерний статус держави. Під керівництвом Кім Чен Ина північнокорейська військова індустрія зосередилася на виробництві стратегічної зброї. Крім того, було проведено серйозні ротації серед керівництва військо-промислового комплексу на користь фахівців у галузі військової інженерії, досліджень та розробок у військовій сфері. Для реалізації ядерної програми була потрібна нова генерація управлінців, і вона прийшла і тепер складає близьке коло людей північнокорейського лідера - без сумніву, завдяки успішності ядерної програми.

Попри великі фінансові вливання у військову сферу, економіка КНДР, за даними минулих років, демонструвала зростання. Основний внесок у розвиток ВВП зробили промислові та гірничо-видобувні галузі, які торік потрапили під санкції. З 2012 р. уряд Кім Чен Ина здійснює економічні реформи, що їх деякі експерти порівнюють з реформами Ден Сяопіна кінця 70-х рр., зокрема й в аграрному секторі. Однак подальші економічні зрушення можливі тільки за допомоги інвестицій та іноземного капіталу.

Якщо раніше головними загрозами для режиму Кімів були зовнішні чинники та внутрішня опозиція, то тепер північнокорейський лідер повинен дбати про економічні зрушення, щоб запобігти вибухам народного невдоволення. А вихід з більш ніж семирічної ізоляції Кім Чен Ина свідчить про початок "нової ери" у відносинах світу і Північної Кореї. Та чи стане вона "новою ерою миру", зрозуміємо вже найближчим часом.