Кордон із Польщею буде нарешті пішохідним

18 років - стільки довелося чекати відкриття на кордоні з Польщею другого після Шегинь пункту пропуску (ПП), доступного для пішоходів і велосипедистів.

1 липня 2015 р. пішохідно-велосипедний коридор урочисто відкрили на переході Долгобичув-Угринів, що на півночі Львівської області. Коридор запрацював як експериментальний - офіційно лише до 31 грудня, але вже після першого місяця його функціонування люблінський воєвода заявив: експеримент успішний, потреба в пішохідних пунктах пропуску справді є.

Очільник Люблінського воєводства Войцех Вільк визнав те, про що вже давно говорили активісти громадського руху за відкриття пунктів пропуску такого типу, - пішохідний рух на кордоні виправдовує себе, і будь-які його обмеження безпідставні. Доцільність збереження пішохідного коридора в Долгобичуві-Угринові як постійного та відкриття їх на інших автомобільних ПП визнала як польська, так і українська сторона. І хоча на те, щоб привести кордон у відповідність до сучасних стандартів потрібно ще чимало часу, можливо, саме 2015 рік виявиться переломним у тривалому прощанні з "совком" та процесі "європеїзації" західних кордонів України. Напевно про це можна буде сказати тільки за умови, що досягнутих нині домовленостей справді дотримуватимуться. А це наразі не очевидно.

Сталінські стандарти закритості в часи євроінтеграції

Сумно, але факт - "совкова" звичка приховувати інформацію про кордон від громадськості досі не змінилася. Не йдеться про щось, що пов'язане з обороною і безпекою польської та української держави чи позначене грифом "цілком таємно". У таких випадках усе зрозуміло. Однак питання облаштування пунктів пропуску, плани польської і української держав щодо інвестицій у їх будівництво, реформування процесу організації пропуску пасажирів до такої категорії не належать.

Підпорядковані МВС Польщі і України структури наче вогню бояться громадських консультацій, які вже стали стандартом у ледь не всіх інших відомствах, принаймні у Польщі. Приміром, у тому ж таки міністерстві економіки чи міністерстві інфраструктури такі слухання влаштовують, і чимдалі ці відомства стають іще більш відкритими для громадян. З віце-прем'єром - міністром економіки Янушом Пєхоцинським пересічний поляк чи й українець може зв'язатися хоча б у Фейсбуці, і їхню думку, якщо вона слушна, врахують. Хоча польські чиновники дуже часто ставляться до обов'язку організовувати громадські слухання суто формально - наприклад, дають оголошення про них так, щоб їх ніхто не помітив. Проте тільки два польські відомства цілковито нехтують громадською думкою і не дають громадянам навіть формальної можливості вплинути на ухвалювані ними рішення. Це - МВС і ще більшою мірою - МЗС Польщі.

Таке враження, що ці міністерства - такий собі острів "совка" в океані євросоюзівського сьогодення. Понурі функціонери в уніформах прикордонної сторожі, всевладні директори департаментів МЗС, чимало з яких - з минулим у комуністичних спецслужбах. Цим офіцерам і директорам жодні громадські слухання ні до чого. Можливо, й через це ситуація на кордоні і з візами - така, яка вона нині є. Хто пробував відкрити польську шенген-візу або постояв кілька годин на автомобільному ПП, знає, про що йдеться.

Саме закритість структур МВС і МЗС від громадськості і є відповіддю на запитання, чому таких очевидних висновків, про які йтиметься нижче, чиновники дійшли тільки тепер. А тим часом про потребу відкрити пішохідні пункти пропуску та запровадити спільний польсько-український паспортний і митний контроль активісти говорили ще на початку 90-х…

Про що домовилися польські й українські чиновники

Інформацію про домовленості і плани, про які - нижче, ви марно шукатимете на веб-сторінках польського й українського міністерств внутрішніх справ. І це попри те, що в Польщі такі документи мали би оприлюднювати в державному Бюлетені публічної інформації.

Тож спробуємо стисло описати найвагоміші домовленості підпорядкованих МВС структур Польщі і України в питаннях, пов'язаних із реформуванням спільного кордону.

По-перше, в усіх пунктах пропуску буде нарешті запроваджено спільний польсько-український контроль. Наразі він функціонує на ПП Кросценко-Смільниця, Зосин-Устилуг, Будомєж-Грушів та Долгобичув-Угринів. На черзі - ПП Медика-Шегині, Корчова-Краківець, Гребенне-Рава-Руська і Дорогуск-Ягодин. Для цього потрібно провести їх реконструкцію, яка триватиме щонайменше кілька років і на що потрібні кошти, яких у держбюджетах Польщі і України найближчими роками точно не буде.

По-друге, усі нові пункти пропуску мають бути облаштовані за принципом: одна держава (Польща або Україна) будує пункт пропуску цілковито на своїй території, де й здійснюватиметься спільний польсько-український контроль. Також в усіх нових ПП обов'язково має бути передбачено термінал і коридор для пішоходів (саме так поляки запроектували новий ПП Мальговіце-Нижанковичі поблизу Перемишля, який має запрацювати в 2017 р.). Останні три ПП (Будомєж, Долгобичув і Мальговіце) будували поляки, тому, згідно з напівофіційними (бо ніде офіційно не опубліковані) домовленостями, наступні пункти пропуску має будувати Україна. Тобто питання відкриття давно потрібних ПП Збереж-Адамчуки, Крилів-Кречів і Смольник-Боберка (або інших замість них) - цілком у компетенції України, яка на засадах паритету повинна тепер побудувати їх повністю на своїй території, за свої гроші (або позичені чи подаровані, наприклад, з фондів ЄС), включно з приміщеннями для пунктів польських митної та прикордонної служб та обов'язковими пішохідно-велосипедними коридорами.

По-третє, приблизно половина польського 100-мільйонного (в євро) кредиту для України має бути спрямована на приведення українських пунктів пропуску та під'їзних доріг у відповідність до європейських стандартів. Тут і знаходимо відповідь на запитання, де незаможна Україна, яка протистоїть російській агресії, візьме кошти на відкриття пішохідного коридора в Раві-Руській чи облаштування нового пункту пропуску Збереже-Адамчуки повністю власними силами на власній території.

Усе це можливо, якщо перестануть красти. Ось кілька цифр. Зі 100 млн євро польського кредиту на прикордонну інфраструктуру має піти приблизно половина. Це 200 млн злотих (перерахунок на злоті доцільний, бо виконавцями мають бути здебільшого польські фірми - це одна з умов надання кредиту). Будівництво української частини пішохідної інфраструктури ПП Рава-Руська коштує приблизно 3 млн злотих. Увесь новий автомобільно-пішохідний ПП Збереже-Адамчуки - це 20-30 млн злотих. Будівництво й модернізація під'їзних доріг до всіх наявних і планованих ПП з українського боку на відстань 5-10 км від кордону коштуватиме приблизно 100 млн. Отже, коштів з польського кредиту має вистачити і на під'їзні дороги, і на Збереже-Адамчуки, і на те, щоб пристосувати Раву-Руську і ще два автомобільні ПП для пішохідного руху та запровадження спільного польсько-українського контролю. І ще залишиться приблизно
50 млн на "дрібні видатки".

До речі, окрім польського кредиту Україна ще може розраховувати на фінансову підтримку фонду ЄС "Польща-Білорусь-Україна" і на держбюджет України. Відтак можемо говорити вже не про 200, а про 500 млн злотих, або 125 млн євро, які Україна може використати на поліпшення прикордонної інфраструктури тільки в 2015–2017 рр. Непогана сума, у п'ять разів більша, ніж на ці ж роки виділила сама Польща для інвестицій у будівництво на своєму східному кордоні (максимум 100 млн злотих на всі разом узяті об'єкти на кордоні з Росією, Білоруссю і Україною). Тож аргумент, що "в Україні війна і немає коштів" не спрацьовує - якщо, звісно, за ці гроші не побудують якогось нового Межигір'я, якщо поляки дотримають своєї обіцянки надати кредит, а Україна, взявши його, використає гроші за цільовим призначенням - на облаштування згаданих ПП.

І, по-четверте: за попередніми домовленостями, тимчасовий поки що (до 31 грудня 2015 р.) пішохідний коридор на пункті пропуску Долгобичув-Угринів надалі діятиме постійно, а наступні пішохідні коридори буде відкрито на ПП Рава-Руська-Гребенне, Зосин-Устилуг і Дорогуск-Ягодин. Про це вже офіційно заявив люблінський воєвода Войцех Вільк, а Державна прикордонна служба України підтвердила, що ідею підтримує, якщо, звісно, знайдуться гроші. Про те, що знайдуться (польський кредит і єврофонди), ішлося вище.

І останнє: уряд Яценюка нарешті визнав, що Митна служба України корумпована і потребує радикального реформування. У цьому зв'язку нібито планується доручити управління митницею британцям. Що з того вийде і чи не залишиться все тільки декларацією - говорити зарано. На початку президентства Ющенка також обіцяли, що боротимуться з корупцією, і всі в ті наміри вірили. В кожному разі - добре, що щось хоча б планується. Повіримо, що після створення нової патрульної служби таки візьмуться за реформування митної і прикордонної служб.

"Італійський страйк" польських митників

Усе викладене вище звучить вельми оптимістично. Але, з огляду на темпи, з якими відкривають нові пункти пропуску, оптимізму меншає. Останній пішохідний пункт пропуску, до відкритого цьогоріч 1 липня на ПП Долгобичув-Угринів, відкрили далекого 1997 року (Медика-Шегині). Новий автомобільний ПП відкрили 2002-го (Кросценко-Смільниця), а після того наступні - аж 2013-го (Будомєж-Грушів) і 2014-го (автомобільна частина ПП Долгобичув-Угринів). А ще в 2009 р. поляки обіцяли до Євро 2012 відкрити вісім нових пунктів пропуску - а відкрили тільки два, Будомєж і Долгобичув, і то після чемпіонату.

Про потребу запровадити спільні польсько-українські перевірки йшлося ще в часи раннього Ющенка. Та реальний графік відкриття чергових пунктів пропуску має такий вигляд: Мальговіце-Нижанковичі - 2017, Збереже-Адамчуки - 2018–2020 (якщо Україна його побудує), наступний ПП - уже аж після 2020-го, а то й, можливо, після 2025 р. Нагадаємо, що відповідно до європейських стандартів, пункти пропуску мають бути розташовані через кожні 15 км (нині - через кожні 60 км). З такими темпами досягнемо європейського стандарту спільного з Польщею кордону, ймовірно, між 2200-м і 2285 р.

Але ж, скажете, поляки й українці домовилися. Вище йшлося, про що саме, - і виглядає це дуже оптимістично. Все правда. Та нинішня "совкова" практика замовчування структурами польського й українського МВС і МЗС всіх рішень і домовленостей щодо розвитку прикордонної інфраструктури може всі ці плани звести нанівець. "Ну домовилися про спільні контроль та пішохідні переходи - і що?.. Це ж була неофіційна зустріч, немає офіційних стенограм", - скажуть чиновники, якщо плани так і залишаться планами. Або, що більш вірогідно, нічого не скажуть. Навіть у неофіційній розмові. Все, не було жодних домовленостей, усе вигадали (як це трапилося 2009 р. з державною програмою уряду Дональда Туска щодо будівництва восьми нових ПП до Євро 2012, про яку зараз не знайдете і згадки на польських офіційних урядових сторінках - лише архівні відгуки в ЗМІ).

Зрештою, приводів побоюватися більше. Кожен, хто часто подорожує автомобілем до Польщі знає, що в Медиці-Шегинях, Корчовій-Краківці, Гребенному-Раві-Руській та Дорогуску-Ягодині стояти доведеться 3–4 години або й більше. Це пов'язано, з одного боку, з корупційними механізмами, з іншого - з контрабандою цигарок, з якою поляки насправді не борються, та з нібито навмисно повільним обслуговуванням подорожніх польськими прикордонниками і митниками. Приїжджаєш на кордон, наче й немає черги, перед тобою буквально п'ять автомобілів - а стоїш дві години. Польські прикордонник і митник перевіряють твою машину півгодини, при цьому не те що ретельно не оглядають її, а просто беруть паспорт і десь зникають на 20 хвилин. В автобусах теж подібна ситуація: автобус приїжджає на кордон першим, а однаково доводиться чекати годину, поки польський прикордонник узагалі прийде і візьме паспорти. Наступну годину - поки їх поверне. І ще наступну - поки прийде митник, щоб провести митний огляд, який відбувається набагато швидше, ніж його чекаєш.

Коли сидиш уже четверту годину в машині чи автобусі на кордоні, заходиш в Інтернет, а там на державному сайті granica.gov.pl - інформація про те, що час очікування на перетин кордону на вашому пункті пропуску саме в цей момент становить нуль годин нуль хвилин. Або, рідше, 1–2 години. І це не помилка, а стандартна фальсифікація. І такі звіти передаються у варшавську централу, і керівники МВС та митної і прикордонної служб у ці дані вірять - бо самі вони ніколи не були incognito на кордоні, громадських слухань не визнають, тож звідки їм знати, що ці офіційні дані - просто брехня?

Саме через такий постійний "італійський страйк" на автомобільних пунктах пропуску порятунком для багатьох є можливість перетнути кордон пішки. Поляки з Кракова чи Вроцлава вже давно зрозуміли, що їхати в Україну на машині - собі дорожче. Краще поїздом до Перемишля, потім маршруткою до кордону, перетнути кордон пішки (буквально за 5 хв), і далі - маршрутка Шегині-Львів. Можливо, не вельми комфортно, але набагато швидше, ніж їхати автомобілем, автобусом чи потягом. І до того ж дешевше. Аналогічна схема запрацювала тепер і на ПП Долгобичув-Угринів і запрацює на ПП Гребенне-Рава-Руська, коли там відкриють пішохідний перехід. Це може відбутися в
2016 р. Якщо, звісно, гроші з польського кредиту для України підуть за призначенням, а ухвалені рішення не залишаться тільки на папері.