Контури постковідного світу

19 листопада, 2020, 13:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Нова торгова угода перетягує економічний центр тяжіння до Азії та посилює вплив Китаю в регіоні.

Контури постковідного світу
© pixabay/philippsaal

П'ятнадцять країн Азійсько-Тихоокеанського регіону підписали угоду про найбільшу у світі зону вільної торгівлі — Всебічне регіональне економічне партнерство (ВРЕП). На неї припадає 30% світового ВВП й одна третина світового населення.

Ця угода передбачає лібералізацію торгівлі та інвестицій шляхом поступового зниження тарифів, а також запровадження спільних правил щодо державних закупівель, конкурентної політики та електронної торгівлі. Тоді як десять держав-членів АСЕАН, Австралія, Нова Зеландія, Південна Корея, Китай і Японія сподіваються, що ВРЕП сприятиме подоланню негативних наслідків пандемії COVID-19 для їхніх економік і допоможе регіонові стати в авангарді світової економіки під час та після епідемії, — західні експерти вбачають у цьому кроці втрату Сполученими Штатами традиційних домінуючих позицій в Азійсько-Тихоокеанському регіоні на користь Китаю.

Свого часу ВРЕП розглядалося як відповідь на Транстихоокеанське партнерство (з участю Австралії, Нової Зеландії, Малайзії, Брунею, Японії, Сінгапуру, В'єтнаму, Канади, Чилі, Мексики, Перу), в якому домінували США, але куди не були запрошені Китай та деякі інші азійські країни. Це викликало побоювання в найбільшої регіональної організації АСЕАН, що така азійська економічна інтеграція уповільнить розвиток країн, які залишилися за її межами, й маргіналізує саму організацію. Тож у 2012 році АСЕАН ініціювала переговори про Всебічне регіональне економічне партнерство з Китаєм, Японією, Південною Кореєю, Австралією, Новою Зеландією та Індією як партнерами по діалогу, які мали двосторонні торгівельні угоди з організацією.

Фактично ВРЕП спирається на вже чинні угоди про вільну торгівлю між своїми учасниками, консолідувавши їх в одне ціле. Однак відзначимо його особливість: це перша торгівельна угода за межами СОТ, яка об'єднала Китай, Японію та Південну Корею. Останні два десятиліття ці країни неодноразово говорили про намір укласти тристоронню торгівельну угоду, але історична спадщина колоніальних років та незабуті взаємні образи заважали його реалізувати.

Крім того, на відміну від Транстихоокеанського партнерства (нині — Всебічна і прогресивна угода про Транстихоокеанське партнерство), яке характеризується глибокою інтеграцією та високим рівнем лібералізації, а також передбачає положення про трудові й екологічні стандарти, Всебічне регіональне економічне партнерство враховує різні етапи економічного розвитку азійських країн і має на меті задовольнити індивідуальні потреби та проблеми кожної з них, паралельно сприяючи економічній інтеграції й лібералізації, реалізовуючи таким чином на практиці основний принцип діяльності АСЕАН: багатство різноманітності. Саме таку різноманітність, яка дозволила країнам із різним рівнем економічного й технологічного розвитку, а також — почасти — непростими взаємовідносинами  об'єднатися під гаслом спільного економічного успіху та процвітання у ВРЕП, багато лідерів регіону розглядають як шлях до зміцнення регіонального миру та безпеки.

Так, наприклад, очікується, що ця угода може стати кроком до деескалації напруження між Австралією і Китаєм: після закликів першої провести розслідування витоків коронавірусу Пекін наказав зупинити імпорт австралійської продукції — вугілля, ячменю, вина, що боляче вдарило по економіці країни. Такі дії тепер будуть обмежуватися затвердженими правилами, які забороняють використовувати торгівлю як стратегічний важіль впливу. Для Японії ж ВРЕП підкреслює прагматичні зусилля збалансувати свою сильну позицію в галузі безпеки (через Індо-Тихоокеанську стратегію) зі стабільними двосторонніми відносинами з Китаєм.

Ключовою перевагою угоди вважається скасування тарифів на близько 92% товарів, що продаються в межах держав-учасниць, покращення доступу до ринку товарів та послуг у регіоні, надання бізнесу можливостей інвестувати в інші країни ВРЕП без необхідності відповідати умовним вимогам щодо ефективності. Крім того, угода передбачає конструктивні особливості, які спеціально спрямовані на підтримку глобальних ланцюгів створення вартості, в чому полягає її реальна цінність для всього регіону.

Положення регіональної кумуляції дозволить компаніям включати використання сировини і деталей із будь-якої країни, яка входить до блоку, а також претендувати на пільгові тарифи, що посилить можливості для диверсифікації ланцюгів поставок у регіоні, тоді як глобальні ланцюги руйнуються через геополітичні й технологічні проблеми. Крім того, передбачається консолідація виробництва в країнах-учасницях, що приведе до економії часу та коштів; полегшення експорту через скорочення часу розмитнення товарів; розмитнення протягом шести годин після прибуття експрес-вантажів і товарів швидкого псування; зменшення інформаційної асиметрії та полегшення документообігу. Для споживачів — зросте асортимент товарів через посилення конкуренції на ринку з одночасною економією витрат через усунення тарифів на більшість їх.

Якщо розглядати переваги від угоди в рамках окремих країн, то очікується, що Камбоджа, Таїланд, В'єтнам збільшать обсяги ВВП та експорту. В секторальному плані — виграють будівельна галузь Таїланду, харчова промисловість Сінгапуру, Малайзії, Нової Зеландії, Австралії, виробничий сектор Лаосу, телекомунікаційна, текстильна та взуттєва галузі В'єтнаму. Збільшення складних ланцюгів поставок у межах блоку сприятиме розвиткові електронного сектора Південної Кореї, а доступ до великих економік дасть новий поштовх розвитку освітнього сектора Нової Зеландії та Австралії.

Тим часом багато експертів дотримуються думки, що Китай як найпотужніша світова торгівельна держава може виграти від угоди найбільше, як у галузі виробництва, так і у сфері послуг, зважаючи на великі експортні та імпортні можливості країни. У глибшому — геополітичному й геоекономічному масштабі, вони розцінюють Всебічне регіональне економічне партнерство як можливість для Пекіна встановити правила торгівлі, збільшуючи свій економічний потенціал та вплив у регіоні, а також закріпити власні регіональні амбіції в рамках ініціативи «Один пояс, один шлях». Своєю чергою, офіційні особи країни заявляють: «підписання угоди — це перемога багатосторонньої та вільної торгівлі» (відданість якій вони останнім часом активно декларують), що відкриває країнам-учасницям блоку більший доступ до великого і ємного китайського ринку.

Однак Індію така перспектива не привабила: після участі у 28 з 31 раунду переговорів у листопаді минулого року країна відмовилася від підписання угоди через занепокоєння з приводу торгівельного дисбалансу (з 11 із 15 країн ВРЕП у неї був торгівельний дефіцит) та небезпеку засилля дешевого імпорту з Китаю, перед яким можуть не встояти індійські виробники. На думку керівництва країни, нерівний торгівельний потік поставить під загрозу мільйони промислових підприємств і призведе до втрати робочих місць місцевими робітниками: індійські текстильна, сільськогосподарська та молочна галузі, в яких працюють сотні мільйонів працівників, вважаються найбільш уразливими до імпорту з Китаю та інших країн ВРЕП.

Потужна опозиція з боку Конгресу, який виступив на захист чутливих галузей, примусила прем'єр-міністра Моді вийти з тривалих переговорів, а цьогорічні сутички на індійсько-китайському кордоні поблизу Ладакху породили ще більший опір всередині індійського суспільства стосовно блоку, в якому провідне місце посідає Китай. При цьому Японія, Австралія та Нова Зеландія всіляко лобіюють повернення Індії, передбачивши спрощену процедуру її приєднання до угоди, насамперед щоб збалансувати в її межах вплив Китаю.

Є припущення, що Індія натомість може долучитися до конкуруючої Всебічної і прогресивної угоди про Транстихоокеанське партнерство, в яку трансформувалося Транстихоокеанське партнерство (ТТП) після виходу з нього Сполучених Штатів у 2017 році, особливо якщо останні надумають знову приєднатися до цієї угоди.

На відміну від Дональда Трампа — категоричного противника участі в інтеграційних економічних процесах, Джо Байден припускає можливість повернення до угоди про ТТП. Проте новообраному президентові США доведеться долати опір американського суспільства, налаштованого попередником проти Транстихоокеанського партнерства під приводом загрози втрати робочих місць у США. На тлі економічної кризи, спричиненої пандемією COVID-19, яка мільйони людей у країні залишила без роботи, Байден буде змушений шукати досить переконливі аргументи для противників вільної торгівлі, яких у США чимало, аби почати писати, як він свого часу висловився, «правила дорожнього руху на ХХІ століття щодо торгівлі», розуміючи: інакше їх напише Китай. Як і виробляти власний підхід до «стратегічного конкурента», що вже почав вибудовувати контури посткоронавірусного світу.

 

Більше статей Наталії Бутирської читайте тут.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК