Команданте тримає паузу

Фідель Кастро Рус уміє заінтригувати. Попри те що ось уже півтора року він знаходиться в лікарні, обов’язки глави держави виконує його молодший брат Рауль Кастро, 81-річний команданте не поспішає покидати політичний олімп. Минулої неділі його знову обрали в кубинський парламент — Національну асамблею народної влади. За список кандидатів, до якого входив і лідер Куби, проголосувало близько 91% виборців. Участь у парламенті дозволяє Кастро й надалі претендувати на керівні посади на Острові Свободи: відповідно до місцевого законодавства посідати найвищу державну посаду — глави Державної ради — можуть тільки ті, хто став депутатом.

Через місяць, коли парламент збереться на своє перше засідання, 614 членів Національної асамблеї мають обрати вищі виконавчі органи країни. З моменту перемоги революції Фідель Кастро — незмінний лідер Куби. Але чи Кастро й далі очолюватиме Держраду чи, наслідуючи Ден Сяопіна, 24 лютого передасть владу своєму наступникові й залишиться національним лідером країни, з тіні контролюючи дії свого наступника? Що ж, команданте уміло тримає паузу, примушуючи весь світ губитися в здогадах щодо своїх подальших планів.

У середині грудня він із лікарні написав, що був прив’язаний до влади, але життя змінило його погляди: «Мій основний обов’язок — не триматися за свої повноваження, тим більше не закривати шлях молодшим, а ділитися досвідом й ідеями, скромна цінність яких полягає у винятковому часі, в який мені довелося жити». Але ще десять років тому колумбійський письменник Габріель Гарсіа Маркес сказав, що найменше можна уявити Фіделя Кастро, котрий спокійно доживає свій вік у ліжку. Не випадково в тому ж торішньому листі лідер Куби заявив, що навіть у старості можна залишатися значимою людиною, і навів як приклад архітектора міста Бразиліа Оскара Німейєра, який відзначив нещодавно сторіччя.

Поки ж аналітики серед можливих наступників команданте першим називають 76-річного Рауля Кастро, віце-президента й міністра оборони. Як виконуючий обов’язки глави дер­жави молодший брат зарекомендував себе прагматиком із хорошими організаторськими здібностями. Деякі західні експерти навіть думають, що з остаточним затвердженням Рауля Кастро при владі той поступово почне згортати «кубинський соціалізм». До того ж він продемонстрував, що може контролювати ситуацію в країні. За ті півтора року, що Фідель Кастро провів у лікарні, стан справ на Кубі був достатньо стабільним. Проте не слід забувати, що на Острові Свободи багато незадоволених диктаторським режимом Кастро: при тому, що на Кубі розвинена система охорони здоров’я, рівень життя там дуже низький.

Цілком можливо, що наступником Кастро буде зовсім не його молодший брат: Рауль тільки на п’ять років молодший за Фіделя. Тому серед інших кандидатів називають 56-річного віце-президента Куби Карлоса Лахе й 42-річного міністра закордонних справ Феліпе Переса Рохе. Деякі експерти, беручи до уваги відносну молодість претендентів, навіть думають, що вони є основними учасниками змагання на одержання ролі глави держави. У кожному разі головна вимога Фіделя до свого наступника полягатиме в тому, щоб той і далі зберіг існуючий політичний режим, де керівна роль належить Комуністичній партії Куби. З урахуванням цього, видається очевидним, що неминуча політична лібералізація режиму буде відбуватися поступово. Остаточний же відхід Куби від системи, створеної Фіделем Кастро, на думку аналітиків, можливий тільки після смерті команданте.

А його наступникові передусім доведеться вирішувати економічні питання. Після розпаду Радянського Союзу, який довгі роки був фінансовим спонсором Острова Свободи, Куба опинилася у важкій економічній ситуації. Щоб вижити, режим Кастро мусив піти на певну лібералізацію, провівши в дев’яності роки деякі економічні реформи. Кубинські власті ввели повний госпрозрахунок на підприємствах, скасували директивне планування в економіці, почали активно залучати іноземні інвестиції, лібералізували ходіння валюти. Проте основні проблеми залишилися. І їх розв’язати неможливо без проведення політичним керівництвом острова подальших реформ. Насамперед у сільському господарстві — основі кубинської економіки.

На сьогодні обсяги виробництва продуктів харчування постійно знижуються й, за даними німецької газети Frankfurter Rundschau, Куба вимушена імпортувати дві третини продовольства. Це коштує країні, яка хронічно відчуває нестачу валюти, 1,6 млрд. дол. щорічно. Щоб стався якісний стрибок у сільськогосподарському секторі, експерти думають, що Гавані треба заохочувати приватну ініціативу. Втім, для нормального розвитку кубинської економіки влада не повинна стримувати приватну ініціативу в сфері послуг і промисловості. Адже Куба, згідно з оцінками фахівців, за запасами нікелю посідає друге місце у світі. До речі, Рауль Кастро, який почав привселюдну дискусію про економічні проблеми країни, вже пообіцяв провести структурні реформи в сільському господарстві.

Великою підмогою для розвитку економіки мають стати іноземні інвестиції, насамперед американські. Проте перешкоджають цьому економічні й політичні санкції, які Вашингтон увів проти Куби 1961 року. Їхнє застосування стосується, зокрема, й особисто Фіделя Кастро. Так, у Сполучених Штатах із 1996 року діє закон Хелмса-Бертона, відповідно до якого американський уряд не може нормалізувати політико-економічні відносини з Кубою доти, поки при владі на острові залишається хоча б один із братів Кастро.

Примітно, що ще влітку 2007 року американська адміністрація обнародувала план зміни режиму на Кубі. Відповідно до нього, через два тижні після смерті Фіделя Кастро на острів направлять гуманітарну допомогу й надішлють фахівців для організації вільних виборів. Крім того, американці мають намір виділити перехідному урядові Куби 80 млн. дол. Поки ж у Вашингтоні продовжують критикувати режим Кастро, вважаючи його виплодком пекла. Очевидно, що гострота висловів американських політиків найближчим часом тільки посилиться. Адже в Сполучених Штатах — передвиборний період. І кандидати на президентську посаду від республіканців і демократів боротимуться за голоси кубинських емігрантів, кількість яких щорічно поповнюється за рахунок сотень утікачів з Острова Свободи. А вони займають непримиренну позицію щодо режиму Кастро.

За розвитком ситуації на Кубі уважно стежать не тільки в Сполучених Штатах, а й у країнах Латинської Америки, де сильні позиції лівого руху. Для багатьох латиноамериканців Фідель Кастро не просто незаперечний авторитет. Поряд із Че Геварою Кастро — символ революції в Латинській Америці, конкістадор свободи. Не випадково ліворадикальний президент Венесуели Уго Чавес щосили експлуатує образ Фіделя Кастро, не марнуючи жодної нагоди продемонструвати на екранах телевізорів свою дружбу з команданте. Втім, ця дружба для Фіделя, Куби й кубинців небезкорислива: Чавес економічно підтримує цю країну. Нещодавно він, наприклад, прийняв рішення наповнювати венесуельською нафтою кубинський нафтопереробний завод у Сьєнфуегосі, який припинив роботу з часів розпаду Радянського Союзу. Очевидно, що з відходом Кастро для Латинської Америки завершиться ціла епоха. Яка, своєю чергою, стане початком епохи Уго Чавеса.