Коли закінчиться коронавірус

Наприкінці дев’ятого місяця після втечі вірусу з Уханя людство нарешті всерйоз замислилося над тим, що буде далі, після COVID-19. Власне, говорили на цю тему й раніше, але чим далі від початку пандемії, тим більше досвіду й даних, і, якщо не зважати на незначні відхилення, вони кажуть про таке.

По-перше, коронавірус показав, практично, тотальну безпорадність урядів і еліт у тому, що стосується адекватного реагування на не найсуворішу загрозу. За рівнем смертності, коронавірус упевнено займає рядок у кінці першої десятки причин смерті (в Україні за сім місяців, включно з жорстким карантином, на дорогах загинуло більше, ніж померло від COVID-19), а за економічними збитками — порівнянний зі світовою війною середнього ступеня тяжкості. Хіба що Швеція, Японія, може ще дві-три країни зберегли витримку і відносний спокій, решта — тест провалили.

І ось що цікаво. Повсюди, навіть у найбільш дисциплінованих і розвинених державах, проходили багатотисячні демонстрації проти карантину та обмежувальних заходів, але жодного разу й ніде не було чути прохань до влади запровадити їх. Уряди діяли ніби самі собою, навмання й наосліп, народи — самі собою, і ВООЗ не допомагала, навіть навпаки — постійно плутала показання і змінювала рекомендації. Наука, рівнем розвитку якої так пишалися у США й Китаї, в Німеччині та Ізраїлі, у Франції і Великій Британії, так досі й не змогла однозначно відповісти на питання ні про те, звідки вірус узявся, ні про те, як поширюється та що з ним робити. І сьогодні в одних авторитетних світових ЗМІ можна прочитати, що літати в літаку (якщо в масці) — безпечно, а в інших — що є конкретні випадки зараження саме в літаках, із зазначенням місця та часу події. Ніхто так і не пояснив, що таке хвороба без симптомів і як вірус уживається зі своїм носієм, та ще й заражає оточення, якщо в організмі носія не розмножується. Добре, що емпіричним шляхом установили протоколи лікування, скасували найдурніші заборони на кшталт прогулянок у парках і виявили реально ефективні елементи захисту у вигляді масок. Важливо, що скоро з’являться вакцини. Ось тільки вірус мутує, і, швидше за все, з ним доведеться жити, як із грипом, — уже назавжди. Маски теж назавжди?

По-друге, стала очевидною просто жахлива роль соціальних мереж, ЗМІ та засобів комунікації в поширенні паніки, неправдивої й спеціально підготовленої таргетованої інформації. Просто неможливо втриматися від теорій змови, коли на тлі тотального зростання безробіття та масового зубожіння кілька корпорацій різко наростили прибутки й капіталізацію, а економіка стала нагадувати листковий пиріг, у якому верхній шар — фондовий ринок, де 10% населення володіють 90% акцій, — почувається чудово, а нижній шар — середній клас і наймані працівники — вимушені різко зменшувати витрати у зв’язку з втратою роботи або банкрутством працедавців. Тільки за два місяці від початку пандемії статки 25 найбагатших американців зросли на 255 млрд дол. на тлі 40 млн співвітчизників, які втратили роботу. Робляться висновки про те, що Доу Джонс уже не є показником здоров’я економіки США. Тоді що є? Китай, де все почалося, за результатами року виявиться, швидше за все, єдиною країною світу, котра підіб’є підсумок пандемії з плюсом в економічному розвитку.

До чого тут ЗМІ, запитаєте ви? А до того, що правильно подана інформація дозволяє приховати чутливі факти, обґрунтувати і обсяги друкування грошей, і способи їх розподілу, і те, на що витрачаються державні ресурси. Адже погодьтеся — легко знайти у ФБ або на телеграм-каналах розповіді тих, хто заразився й тяжко переніс COVID-19, із закликами захищатися та берегтися. Але, практично, в жодній із таких розповідей не трапляється зізнання, як же заразилася сама ця людина. Позитивні випадки виліковування людей навіть у найбільш уразливій групі — у віці за 90 — не дуже цікаві й не обговорюються. Так влаштована психіка — запам’ятовуються жахливі страждання і трагічні історії, а не точні дані, як знизити ризик зараження і підвищити шанс одужання, якщо все ж таки коронавірус потрапив до організму. Поради про вживання величезних доз вітаміну С ви прочитаєте у Фейсбуці невідомо від кого, а як щодо фахівців? На жаль, на пальцях однієї руки можна перелічити журналістів, які ставлять правильні запитання й аналізують відповіді з позиції критичного мислення. Хайп розуму не товариш.

Урешті-решт, навіть нобелівським лауреатам із економіки стало очевидно, що світова економіка не повернеться в доковідний стан. Винна в цьому не тільки пандемія, винні й політичні процеси, які вона прискорила в найбільших агрегаціях — США, Китаї та ЄС. Несподівано виявилося, що створені в золоте століття глобалізації логістичні ланцюжки або не ефективні, або перервані з політичних міркувань, а в низці випадків — із міркувань безпеки. Ганебний для розвинених країн дефіцит туалетного паперу, простих медичних масок та костюмів із одночасним паралельним профіцитом автомобілів, дорогого одягу та побутової техніки призвів до глобального переформатування структур споживання.

У недавньому звіті Morgan Stanley йдеться, що у 2020 році американці нагромадили рекордні 13,5 трлн дол. понад звичайні накопичення, яких не хочуть витрачати через невпевненість у завтрашньому дні. Це серйозна проблема для економіки США, основу розвитку якої становить внутрішній обіг товарів і послуг. Крім того, вільний капіталізм породив міжнародні монополії досить несподіваної властивості. Нині у США неможливо купити велосипеди, які багатьом знадобилися б замість відвідування фітнес-клубів, і низку інших товарів «китайської» прописки, що вже казати про медичні товари, рідкісноземельні метали й телекомунікаційне обладнання для 5G.

Ряд країн заявили про виведення з Китаю своїх підприємств, інші дійшли висновку про необхідність диверсифікувати виробництво критично важливої продукції. Абсолютно незрозуміло, що станеться, коли з’явиться виготовлена за всіма правилами вакцина. Очевидно, що спочатку виникне її дефіцит, отож будуть немислимі ціни, з’являться підробки, піде в діло промисловий шпіонаж. Можливий і найгірший варіант — прийняте на страху рішення про обов’язкову вакцинацію. Воно може не тільки остаточно добити й так дуже обмежені міждержавні контакти, а й створити величезну напругу між «багатими», у яких є кошти на вакцину, та «бідними», у яких цих коштів немає. На тлі безпрецедентного зростання психічних захворювань у зв’язку з пандемією в такій ситуації можна чекати чого завгодно.

Попри всю складність ситуації, не слід забувати, що пандемія — не єдина проблема, з якою має справу міжнародна спільнота. Екологія — одна з інших, дисфункційність міжнародних інституцій та організацій — друга. Соціальне дистанціювання дуже небезпечне не тільки всередині окремих спільнот, а й між самими цими спільнотами. Діти повинні ходити до школи, щоб учитися жити в суспільстві, молодь повинна зустрічатися, щоб створювати сім’ї, вчені — обмінюватися досвідом, дипломати — шукати відповіді на загрози міждержавних конфліктів. Нічого цього не можна робити онлайн. Наважуся сказати: коронавірус не є найнасущнішою проблемою сучасності. Його таким зробили.

Катастрофічні зміни клімату, втрата довіри та зростання агресії між народами й урядами, між державами та їх об’єднаннями, небачене зростання майнової нерівності, нехтування нормами міжнародного права — все це значно важливіше. Конфлікт на межі війни між Туреччиною і Грецією, більш ніж дивне вето Кіпру на санкції ЄС проти кривавого режиму Лукашенка, зростання напруженості в Південно-Китайському морі — тільки останні приклади того, чим зайняті уражені коронавірусом країни.

Однак, як відомо, песиміст у кожній можливості бачить проблему, а оптиміст у кожній проблемі — можливість. Здається цілком обґрунтованим очікування, що найбільш промислово розвинені країни вже найближчим часом почнуть шукати нові моделі інвестування та оптимізації виробництв. Наприклад, цілком логічною здається модель побудови стратегічних відносин між державами за принципом країна-інвестор — країна-виробник, у якій завдяки логістичним перевагам або дешевизні робочої сили інвестор розміщує виробництво певних видів продукції як для власного споживання, так і для експорту в треті країни.

Наприклад, Україна, що має режим вільної (хоча й не дуже) торгівлі з ЄС, і Японія, яка торік теж підписала економічну угоду з ЄС, могли б укласти угоду про вільну торгівлю та інвестиції з перенесенням в Україну тих виробництв, які орієнтовані на ринок ЄС і не підпадають під квотні обмеження. Своєю чергою, Україні важливо мати стабільний вихід на ринки аграрної продукції поза обмеженим квотами ринком ЄС, і японські транснаціональні корпорації чудово знають, як досягти цієї мети. У постковідному світі така модель цілком може стати повсюдною реальністю, зважаючи на крайню напругу, що виникла навколо Китаю як головної промислової бази світу. Партнером України може бути й не Японія, а, скажімо, Німеччина, яка нарешті стала прозрівати щодо Росії у зв’язку з отруєнням Навального. Проте і в цьому випадку нам доведеться розвивати сприятливі торгові режими, включно з режимом вільної торгівлі, з країнами Південно-Східної Азії, куди поступово зміщується фокус світової політики та економіки.

Певна річ, у світовій економіці відбуватимуться й інші процеси, у тому числі в монетарній сфері (ось недавно Китай оголосив про випуск державного біткоїна, FinCEN — про витікання документів, а SWIFT — про впровадження новітніх технологій), і штучного інтелекту вже не спинити.

Однак залишається дедалі менше сумнівів, що, незалежно від результатів виборів у США, світова економічна й політична інфраструктури ввійшли в період трансформацій. І відповідь на найпопулярніше запитання — коли ж і чим скінчиться історія з коронавірусом — виникає ніби сама собою. Вона скінчиться тоді, коли ми зрозуміємо, що простими та/або косметичними заходами часу назад уже не повернути. Потрібні системні трансформації, нові моделі взаємодії — у сферах як економіки, так і безпеки. І важливо бути їх частиною, а не сторонніми спостерігачами.