КИЇВ І МОСКВА ЗБИРАЮТЬСЯ ДРУЖИТИ ПО-НОВОМУ

Сьогодні вже мало хто сумнівається в тому, що настав новий етап українсько-російських відносин. Слідом за політиками, з їхніми високими і малозрозумілими для обивателя рішеннями, до складного процесу відновлення колишніх зв’язків підключилася «друга лінія» — так звані «лідери думок» — ті, хто працюватиме, насамперед, із масовою свідомістю, налаштовуючи її на родинну хвилю. Ті, хто допомагатиме виробленню конкретних рішень у конкретних сферах зіткнення двох держав. Роботу їх буде, швидше за все, не видно, але без неї неможливий спільний бізнес, розвиток співробітництва в різних сферах — від гуманітарної до питань економіки і зовнішньої політики.

Саме до такої роботи можна віднести українсько-російський «круглий стіл» експертів «Росія й Україна: у пошуках нового алгоритму взаємовідносин», що відбувся минулого тижня в Москві й був організований Фондом «Російський суспільно-політичний центр» і Українським центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова. На зустрічі, що зібрала провідних російських і українських учених, експертів і політиків, був представлений спільний випуск журналу «Політика», присвячений російсько-українським взаємовідносинам.

Дипломати, що не оминули увагою цю подію (в роботі «круглого столу» брав участь і посол України в Росії Микола Білоблоцький), відзначали пожвавлення українсько-російського діалогу, що стає, за їхніми оцінками, все конструктивнішим.

Особливо символічним здається вихід на новий виток дружби Києва й Москви в той момент, коли починається саміт СНД і відбуваються останні приготування до формалізації об’єднання ГУУАМ. Можна дискутувати, чи є шанси впіймати новий вітер у повислі вітрила СНД і чи є можливість реанімувати значення ще не народженого, але вже напівзруйнованого ГУУАМ, проте перевірена часом традиційна дієвість двосторонніх відносин все ж бере гору над багатонаціональними побудовами, якими б феєричними вони не видавалися. Щонайменше, на території колишнього...

Нова ідеологія відносин: у чеканні нових символів

Учасники «круглого столу» відзначили основні принципи, на яких мають будуватися відносини Росії й України на новому етапі.

Підкреслювалося, що ці відносини носять довгостроковий характер. Обидві сторони повинні уникати, можливо, однохвилинних вигідних для них рішень, виходячи зі слабкості позицій іншої сторони — чи то внутрішньополітичні ускладнення або період виборчих кампаній. Оскільки потім такі рішення у будь-якому випадку не спрацьовують.

Президент Фонду «РОПЦ» Олексій Салмін висловив думку, що рівень російсько-українських відносин повинен визначатися не тільки солідною юридичною базою й інтенсивністю зустрічей президентів двох країн, а й ефективністю реалізації спільних рішень.

Відносини України і Росії на цьому етапі повинні будуватися на довгострокову перспективу, не мають залежати тільки від вищих керівників, їхньої зміни, на них не повинні негативно впливати тактичні провали, наголосив президент Центру Разумкова Анатолій Гриценко. На думку експерта, ці відносини повинні максимально поширюватися на всі рівні: міжпарламентські зв’язки, зв’язки промислових кіл, бізнес-структур, між регіонами, особливо через досить велику самостійність регіонів у Росії. У розвитку відносин значна роль належить установленню зв’язків на рівні неурядових громадських організацій двох держав. Поки що, відповідно до наведених у презентованому журналі даних соціологічного опитування, і бізнес, і громадські організації впливають на українсько-російські відносини вельми слабко. Одна із спроб підняти їхній рівень — ця зустріч, можливість подальших контактів на неурядовому рівні.

Говорилося про те, що, налагоджуючи довгострокові відносини на перспективу, ми повинні все менше вживати такі слова, як «братерство», і не боятися перекладати їх у грошовий вираз. Шлюб по любові — це чудово, але шлюбний контракт не зашкодить, особливо у випадку виникнення конфліктної ситуації.

Всі, хто брав участь у дискусії, відзначали: не потрібно боятися того, що Росія й Україна мають різні вагові категорії. Є приклади ще більш нерівноправних у цьому сенсі відносин, проте стабільних. Якщо Україна, грубо кажучи, втричі менша за різними показниками, ніж Росія, то окремі показники, приміром, Канади і США різняться в десятки разів. Проте, це не заважає двом країнам бути стратегічними партнерами.

Що стосується нового алгоритму взаємовідносин, директор міжнародних програм Центру Разумкова Валерій Чалий вбачає їх для початку в практичній реалізації досягнутих домовленостей на вищому рівні. На думку експерта, потрібно піти від зациклення на невирішених питаннях — багато які з них важливі, але все одно другорядні — і зосередитися на тому, де нині швидко можна одержати прорив, відчутний для народів двох країн. А це пов’язано із створенням робочих місць, спільним виходом на ринки третіх країн, із підняттям із руїн тих підприємств, що лежать по обидва боки кордону, із взаємною підтримкою в рамках міжнародних організацій і об’єднанням зусиль для протистояння загальним викликам — нелегальній міграції, транзиту наркотиків — тому, що є одним із бар’єрів інтеграції України і Росії до Європи і створює перешкоди при розширенні Шенгенської зони.

Учасники зустрічі відзначали, що навколо українсько-російських відносин є багато паразитування, причому з двох сторін і в економічній, і в політичній сферах. Крім того, безліч прикладів зайвого втручання з боку третіх країн, що не завжди на користь і Росії, й Україні, і двостороннім відносинам у цілому. Розуміючи, що ми завжди будемо сусідами, потрібно ці спроби відтинати незалежно від того, з якого боку вони виходять.

На «круглому столі» відзначалося, що сьогодні понад 80% населення України вважають відносини з Росією пріоритетними. Але ця цифра не повинна вводити в оману: за нею стоять, з одного боку, люди, що розуміють важливість партнерських відносин на перспективу і необхідність їхнього поглиблення, з іншого — ті, хто розуміє їхню важливість, але в значенні стратегічної залежності.

Підкреслювалося, що тісна взаємодія Росії й України не повинна бути перешкодою для розвитку відносин з іншими країнами, міжнародними організаціями. Адже не є таємницею, що Україна може мало що запозичити в Росії в плані розвитку демократії й громадянського суспільства.

На думку головного редактора журналу «Політична думка» Олександра Дергачова, розвиток третього сектора в Росії зараз набагато слабкіший, ніж в Україні, він виявився практично непотрібним новій російській керівній команді.

Інша справа — сфера економіки, де взаємні інтереси можуть дати вагомий результат. На думку народного депутата Ігоря Кирюшина, якщо Росія хоче бачити Україну союзником — необхідно закінчити торговельні війни. А можливості входження російського капіталу в Україну не тільки існують, цей процес уже активно розвивається.

Про важливість розвитку ділових зв’язків підприємницьких кіл Росії й України говорили і директор торгово-промислової палати Московської області Володимир Литвинцев, і керівник представництва РСПП в Україні Антон Коропенко.

Представники апарату РНБО України також висловили конкретні пропозиції, спрямовані на активізацію, насамперед, економічного співробітництва.

Попри те що більшість експертів висловлюють думку, ніби Україна й Росія повинні зробити базою своїх відносин насамперед економічну сферу. Однак розмови про те, що економіка має бути позбавлена політики, правильні лише почасти. У Білокамінній уже готові до певних жертв. Приміром, усе частіше можна почути від російських політиків і експертів, що період імперського ставлення Москви до «малоросів» минає.

Хоча багато хто в Росії дотепер незадоволений підписанням великого договору з Україною. Найбільш прямо позицію цих кіл висловив відомий Києву директор Інституту країн СНД Костянтин Затулін. Він сказав, що, перед тим, як підписувати договір, потрібно було чітко донести до української сторони дві речі — домогтися визнання статусу російської мови як державної і виборності регіональних керівників в Україні. Він підкреслив: Росія може бути зацікавлена в сильній і стабільній Україні тільки за однієї умови — якщо Україна проводитиме проросійську політику.

Подолання головного бар’єра

Коли великий друг усіх німців Михайло Горбачов благословив об’єднання Німеччини, ніхто не очікував, що слідом за гучною ейфорією зносу Берлінської стіни піде найважче для сучасної Німеччини десятиріччя — знищення психологічної стіни в головах самих німців.

Приблизно така проблема (якщо ще не більш гігантська) стоїть на шляху між двома слов’янськими народами: українцями та росіянами. Сьогодні і політики, і вчені, що займаються цим завданням, цілком усвідомили, що абсолютно недостатньо несамовито вигукнути: «Час збирати каміння!» Масова свідомість змінилася, вона стала грубішою і недовірливішою. Можливо, саме тому деякі російські аналітики намагаються вирішити проблему через зміну якщо не статусу російської мови, то, як мінімум, ставлення до неї.

Так, головний науковий співробітник Інституту міжнародних економічних і політичних досліджень Російської академії наук Олександр Ципко вважає, що саме культурно-історичний аспект необхідно зробити пріоритетним у розвитку українсько-російських відносин. Не відкидаючи української самоідентичності і підтверджуючи, що реінтеграція України Росією сьогодні не є цілком реальною і, більш того, містить певну небезпеку самоідентичності України, вчений висуває ідею переосмислення наших коренів, підпорядкувавши їй українсько-російські взаємовідносини. Щоправда, в української сторони через це виникає ряд питань. Приміром, якщо українська журналістика й українська громадськість активно підживлюються новинами з північного сходу і якщо близько 80% видань в Україні — російською мовою, то хто ще, крім Віктора Черномирдіна, береться вивчити українську?

До речі, по приїзді до України як новий російський посол Віктор Черномирдін підкреслив, що прибув до Києва для надання українсько-російським відносинам динамізму, а у відносинах двох країн «не повинно бути ні старших, ні молодших».

Про безпеку й оборону

Вельми цікавою була теза виступу президента Фонду «Політика» В’ячеслава Никонова про те, що питання співробітництва України з НАТО на сьогодні не є настільки гострим, як це подають деякі російські експерти і політики. В першу чергу через те, що в України немає жодних шансів вступити до цього альянсу.

Водночас депутат Держдуми Володимир Рижков підкреслив, що питання про суверенітет України закрите, а Росія й Україна повинні рухатися синхронно в Європу. Ця модна сьогодні теза викликала чимало запитань української сторони.

Про справи оборонні на зустрічі говорилося менше. Проте їх не можна оминути, оскільки вони тісно переплетені з політикою й економікою, а українська оборонка, на яку Київ завжди покладав особливі надії, на 40% пов’язана з російською.

Цього року виявилися ліквідованими прориви в створенні спільних підрозділів. І хоча поки що такими успіхами можуть похвалитися лише флоти, очевидно, не за горами поява й інших видів спільної військової активності.

А ще оборонка може стати сферою №1 для розвитку реального партнерства. Поки що, на жаль, проект Ан-70 залишається єдиним «добровільним» проектом і єдиним зародком великого співробітництва.

Більш того, сьогодні зафіксовані такі глибокі тенденції відторгнення партнерства в чутливих сферах, що перебороти їх, мабуть, не легше, ніж психологічні проблеми. Мова про те, що протягом кількох років обидві держави рухаються до замикань циклів. На зміну українському ракетоносію «Зеніт» створюються РН «Ангара». А Україна нещодавно оголосила про розробку сімейства легких носіїв «Маяк», причому в партнерстві з одним із західних інвесторів.

А от відомий російський експерт директор Центру аналізу стратегій і технологій Руслан Пухов переконаний в існуванні значних перспектив розвитку українсько-російського військово-технічного співробітництва. На його думку, «об’єктивно існують напрямки ВТС, де Росія й Україна не зможуть одне без одного, а спільна робота на грецькому ринку стала першим прецедентом, коли дві країни успішно працюють на одному ринку». Водночас Р.Пухов відзначив існування й негативних чинників, зокрема, неготовність ні України, ні РФ розраховуватися коштами. Крім того, за його словами, у Росії «багато хто вважає Україну більш слабким партнером через більшу залежність від зовнішніх чинників на світовій арені».

***

На «круглому столі» було висловлено багато оцінок, іноді суперечливих. Проте обговорення було толерантним, не відчувалося відносин старший-молодший брат і була спроба сконцентруватися на конкретних пропозиціях.

Що ж, можливо, справді прийшов час збирати каміння. І, очевидно, успіх або неуспіх цього складного заходу залежатиме, насамперед, від ступеня делікатності, обережності і послідовності тих, хто, будучи щиро переконаним у важливості поглиблення українсько-російського партнерства, візьметься за цю невдячну роботу.