Китай дозрів до супердержави

26 березня, 2010, 18:53 Роздрукувати Bипуск № 12, 26 березня-2 квiтня 2010р.
Відправити
Відправити

В останні місяці світ із побоюванням стежить за наростаючим китайсько-американським протистоянням...

В останні місяці світ із побоюванням стежить за наростаючим китайсько-американським протистоянням. Те похолодання у відносинах двох країн, на яке ще на початку зими звернули увагу фахівці, сьогодні, з настанням весни, перетворюється на повномасштабну холодну війну. На перший погляд нічого надзвичайного не відбувається. Відносини Пекіна і Вашингтона протягом останніх десятиліть переживали подібні злети і падіння не раз, за відлигами постійно траплялися заморозки. Але сьогодні цю, здавалося б, звичну ситуацію, принципово відрізняє те, що конфлікт Китаю і США, схоже, уперше починає виходити за рамки двосторонніх відносин.

Зважаючи на зростання ролі Піднебесної в сучасному світі, її глобальне значення, сьогодні уперше виявляється те, про що так довго говорили: Пекін пробує себе в глобальній грі, на яку довго не наважувався. Причому відразу ж заявляючи: правила в цій грі у новому столітті визначатиме він. Законодавці геополітичної моди США, які вже старіють і скуті безліччю проблем, усвідомили це, напевне, раніше за інших. Але поки що не знайшли ефективних інструментів стримування або нейтралізації цього китайського ривка. Старі заходи вже не дійові, нових методів ще не вироблено, а відступати не можна.

Криза дала Китаю шанс

Можна сказати, що саме Захід і порушив спокій дрімаючого гіганта, і тепер не знає, як приборкати цю силу, спрямувати її у вигідне для себе русло. Нинішня адміністрація США протягом усього минулого року тільки й робила, що намагалася «приручити» Китай, відтягнути назовні неминучий викид накопиченої в його надрах сили. У цьому Бараку Обамі допоміг чинник глобальної економічної кризи, давши змогу дещо відкласти настання моменту остаточного пробудження Китаю. Але криза зробила цю країну ще сильнішою, і сьогодні Пекін готовий з іще більшою енергією вирішувати ті завдання, які перед ним ставлять проблеми власного внутрішнього розвитку і глобальної ситуації.

На нинішньому етапі кризи стає очевидно, що не тільки економічна, фінансова, але й політична архітектура сучасного світу дала збій. Країни світу продемонстрували неспроможність діяти разом у подоланні спільних загроз, котрі, як у випадку з фінансовою кризою, позначилися на чималій частині всього людства. Китай, де проживає його шоста частина, вирішив діяти самостійно, вважаючи, що чекати, коли за ним підтягнуться інші, означає загибель для країни.

Контр-адмірал Ян І, старший експерт Інституту стратегічних досліджень Університету національної оборони в Пекіні, вважає, що Китай опинився на передовій глобальної боротьби з кризою з волі обставин. «У нинішній ситуації ми зрозуміли, що краще бути активними і взяти ініціативу на себе», — каже він. В міру поглиблення кризи, китайська влада чіткіше почала усвідомлювати площини, у яких містяться національні інтереси країни, і напрями, з яких виходять або потенційно можуть виходити загрози. Кілька прикладів.

Орієнтований на експорт китайський виробничий сектор виявився найбільш незахищеним перед кризовими явищами через падіння світового споживання, насамперед у США. Змусити американців витрачати більше Пекін не в змозі, зате китайці примудрилися за короткий термін переорієнтувати частину своїх експортних потоків на нові ринки, яких найменше зачепив цей спад, а надлишки товару, що не пішов за кордон, реалізувати усередині країни. Чим, до речі, розв’язали проблему стимулювання внутрішнього споживання з метою збереження стабільно високих темпів економічного зростання.

Водночас значні фінансові стимули з підтримання економіки в умовах кризи були реалізовані в Китаї через конкретні проекти підтримки і розвитку реального сектору економіки, великі проекти в інфраструктурному будівництві, тоді як, наприклад, у Європі і США набагато більші суми витрачали на позички фінансовому сектору. Нинішнього року КНР продовжить політику стимулювання і навіть розширить її за рахунок соціальних програм, інвестицій у науку та інновації.

Китай бачить, що решта світу іде у дещо іншому напрямі — накопичуючи борги і проїдаючи кредити. Ці відмінності особливо виявилися під час роботи «великої двадцятки». Пообіцявши країнам, що динамічно розвиваються, таким як Китай, більше повноважень у вирішенні глобальних питань, там ніхто, напевне, не збирався докладати зусиль для того, щоб сучасна глобальна архітектура стала змінюватися для виконання Піднебесною такої місії. Голова КНР Ху Цзіньтао разом із лідерами «двадцятки» минулорічного квітня домовлявся про те, що Китай допоможе світовій економіці вийти з кризи. Проте він попереджав, що величезні валютні резерви не стануть глибокою кишенею, з якої охоплені кризою країни черпатимуть необхідні резерви і кредити. Так воно й сталося: свої кошти Пекін витратив на себе.

КНР була готова дати МВФ 100 млрд. дол., але тільки в обмін на рішення членів фонду про те, що роль Китаю та інших країн, що розвиваються, в ухваленні рішень щодо глобальних економічних питань буде важливішою. Ця пропозиція не пройшла. У результаті суму внеску в антикризовий резерв МВФ було зменшено Пекіном удвічі. Минулого літа КНР домовлялася зі Сполученими Штатами про стратегічне партнерство в торгово-економічній сфері. Американцям було важливо зберегти Китай як головного кредитора і водночас змусити Пекін перейти до м’якшої політики валютного регулювання. Китай зі свого боку прагнув дістати досить широкий доступ для своїх товарів на ринки США, підсилити свою присутність в економіці Америки шляхом поглинання здешевілих через кризу американських компаній, але вже восени наштовхнувся на жорсткий протекціонізм США. Проте Пекін не перестав кредитувати США, і на цей час володіє борговими зобов’язаннями американського уряду майже на один трильйон доларів і резервами у понад два трильйони доларів.

Китай у другій половині 2009 року застосував нову тактику та особливо активізував проникнення свого капіталу на ринки Європи, Америки, країн Азії й Африки, скуповуючи стратегічно важливі або перспективні для розвитку самого Китаю підприємства — гірничодобувні і високотехнологічні.

До кінця минулого року Китай реально відчув, що його антикризова стратегія виявилася ефективнішою, ніж у багатьох інших країн, які весь цей час дотримувалися рекомендацій світових фінансових структур. Стисло результат першого року боротьби з кризою в Китаї можна охарактеризувати такими фактами. Зростання ВВП — 8,7% у 2009 році і плани не знижувати темпи зростання в нинішньому. За розмірами номінального ВВП Китай вийшов на друге місце у світі після США. Випередивши Німеччину, він став найбільшим у світі експортером своїх товарів.

Для лідерів Китаю успіх таких економічних стимулів — основа для зміцнення соціальної і політичної стабільності. Відсутність цих складових — основна загроза для країни з численним населенням у період кризи. Проте Китай хотів би також конвертувати ці свої реальні економічні успіхи в інші сфери — це і військова могутність, науковий потенціал, політичні дивіденди і міжнародний престиж.

Про що мовчать лідери, але мріють полковники

Однак виявилося, що за рік кризи структура глобальних політичних відносин змінилася незначно. Простору для реалізації Китаєм своїх зрослих амбіцій та претензій на лідерство у світі не стало більше. За деякими параметрами, навпаки, можна навіть констатувати звуження цього поля для гри за умов того, що конкуренція між країнами, яким потрібно виживати в період кризи, тільки загострюється. На Заході звернули увагу, що неможливість конвертації успіху останніх китайських досягнень «зовні» призводить до того, що вони вигадливим чином починають впливати на внутрішню ситуацію в країні. Тут активізувалися сили, які виступають за те, щоб Китай нарешті перестав позиціонувати себе слабким і явив світові свою реальну силу та міць.

Виразниками цих ідей стали, серед іншого, військові, які в останні місяці дістали від влади карт-бланш — більш-менш вільно висловлювати свої думки в газетах, на телебаченні й навіть у книжках. Так, одна з таких робіт під ємною назвою «Китайська мрія» вийшла з-під пера полковника Лю Мінфу, професора згадуваного вище Університету національної оборони. «Стати глобальним лідером — це одвічна мрія Китаю. Щоб цього домогтися, потрібно мати найпотужнішу економіку у світі, доповнену відповідною військовою міццю», — пише він. На думку Лю Мінфу, потрібно буде 90 років, щоб Китай став беззаперечним світовим лідером, випередивши США за ВВП у найближчі 30 років, за військовою міццю — за 60, за середньодушовим доходом — до кінця століття: «У XXI столітті настала черга для Китаю стати світовим лідером».

Полковник Лю не самотній у таких судженнях. Подібні висловлення лягають на благодатний грунт культивованих у Китаї патріотичних настроїв. Влада часом побоюється цих ура-патріотів, закликаючи їх триматися в тіні. Ті зі свого боку критикують владу за нерішучість. Утім, активних прихильників китайської експансії не так багато, але їхній вплив водночас зі зміцненням економічної моці постійно зростає.

Проведені в Пекіні китайськими журналістами дослідження свідчать: приблизно 80% опитаних хочуть, щоб Китай став супердержавою із сильною армією. Тим часом лише половина вважає, що про ці плани варто вже сьогодні говорити публічно. Керівництво Китаю поділяє, швидше, останню думку про те, що не слід поспішати, і продовжує суворо дотримуватися вказівок патріарха китайських реформ Ден Сяопіна «до часу вдавати із себе слабких».

Водночас, навіть попри таку тактику, в останні місяці стало очевидно, що шила в мішку не сховаєш і що Пекін узяв на озброєння новий курс: став протискувати свої інтереси більш рішуче та цілеспрямовано. Саме ця політика призвела до його зіткнення з інтересами США. Ще минулого літа Китай у відповідь на заклики девальвувати юань, які стали традиційними у Вашингтоні, несподівано відповів вимогою до влади США посилити фінансову дисципліну у себе в країні. Китай як володар великих запасів доларів і американських боргів не зацікавлений у тому, щоб економіка США почувалася кепсько. Інакше, натякнули в Пекіні, виникнуть «сумніви у потребі володіння великими американськими борговими зобов’язаннями».

Те, у якій манері це було сказано, насторожило американців. Політики у Вашингтоні назвали такі заяви Пекіна «борговим тероризмом». Перед Сполученими Штатами постало питання, наскільки така тісна інтеграція з Китаєм відповідає інтересам і національній безпеці країни. У листопаді ця проблема для американської адміністрації видавалася ще більш гострою й злободенною. Напередодні свого візиту до Пекіна Барак Обама дуже хотів, щоб ця поїздка стала свідченням і результатом певних успіхів його нової китайської політики. Обама став першим американським лідером, який відвідав Китай у перший рік свого президентства. Він явно вірив, що країни з таким рівнем взаємодії можуть вирішити протиріччя. Але цього зробити не вдалося.

Спостерігачі кажуть, що в ході всього візиту президент США відчував певну ніяковість у спілкуванні з китайськими співрозмовниками. У Пекіні явно не діяли його старанно відрепетирувані жести й широка усмішка. Від голови КНР Ху Цзіньтао віяло холодом і стриманістю. Китайська сторона щоразу намагалася принизити роль Обами, підкреслити, що той приїхав швидше в ролі прохача. А за підсумками візиту офіційні ЗМІ КНР писали: «Однополярний світ, яким США насолоджувалися після закінчення холодної війни, добіг кінця, а нова ера, коли Китаю і США доведеться дивитися в обличчя глобальним викликам разом, тільки починається». Барак Обама мало заперечував і навіть віддав належне Китаю в боротьбі з кризою. Проте саме після цього візиту відносини двох країн набули зовсім іншого звучання.

США і Китай зіштовхнулися наступного разу на кліматичному саміті в Копенгагені у грудні. Вже в новому році Вашингтон перейшов від оборони до наступу, намагаючись змусити Пекін розкрити свої карти. Барак Обама оголосив про бажання виконати стару обіцянку свого попередника на президентському посту Джорджа Буша (від якої той утримався, аби не псувати відносини з Китаєм): продати Тайваню американських озброєнь на
6,4 млрд. дол. Останнім каменем у китайський город стала особиста зустріч американського президента з тибетським духовним лідером у вигнанні Далай-ламою 14-м. Одночасно Вашингтон відновив масовану критику Пекіна за недотримання прав людини та утиски свободи слова.

Усі ці кроки були розпочаті з такою швидкістю, що створюється враження, ніби Обама хоче одним махом перекреслити цілий рік напрацювань своєї власної політики стосовно КНР. Китай гнівно відреагував на дії США, які прямо зачіпають його національні інтереси. Втім, гнів Пекіна був, швидше, награним, вважають у США. Адже там і раніше чітко розуміли, що Вашингтон не відмовиться допомагати Тайбею, і що зустріч із Далай-ламою відбудеться рано чи пізно. А ось чого в США не очікували, то це заходів Китаю у відповідь. Поки що це рішення заморозити військові контакти. Проте Пекін погрожує в майбутньому санкціями, зокрема проти тих американських компаній, які візьмуть участь у реалізації поставок зброї на Тайвань.

Можливо, з боку Вашингтона масована спроба «атакувати» Пекін відразу з кількох болючих для нього напрямів була лише розвідкою боєм. Про це свідчить той факт, що американська сторона вже у березні сама розпочала спробу нормалізувати відносини. Пекін відвідала делегація в складі заступника держсекретаря Джеймса Стейнберга і старшого радника Білого дому Джеффрі Байдера. Дипломатам була доручена дуже делікатна місія: переконати китайців зняти напруженість, яка виникла у відносинах, зокрема шляхом організації візиту Ху Цзіньтао до Сполучених Штатів для участі в міжнародному саміті з ядерної безпеки, який пройде у Вашингтоні 12—13 квітня.

За повідомленнями китайської й американської преси, дипломати держдепу під час усіх переговорів відчували жорсткий тиск китайської сторони в питанні Тайваню. Від США вимагали відмовитися від виконання обіцяних поставок зброї. У більш широкому трактуванні цих слів американці вловили, що Пекін далі не бажає миритися з ситуацією, коли США демонстративно намагаються діяти всупереч його інтересам.

Тим часом КНР робить спробу повернути гру проти США. Адже якщо приховані мотиви дій Китаю не настільки помітні, публічність, із якою Білий дім пішов на загострення відносин, на руку китайцям. Пекін поклав на Вашингтон відповідальність за погіршення двосторонніх відносин і чекає на сатисфакцію. Якщо раніше це сходило з рук Штатам, то, вочевидь, тепер у Китаю є сила і впевненість у тому, що йому вдасться протистояти таким провокаціям. В іншому разі можлива й серія дипломатичних демаршів, які в результаті можуть призвести, наприклад, до відмови голови КНР Ху Цзіньтао від візиту до США. Тоді Пекіну та Вашингтону навряд чи вдасться уникнути періоду певного похолодання у відносинах.

Та справа, певне, обмежиться не лише цим. Ще наприкінці минулого року лобісти, близькі до офіційних кіл у Вашингтоні, радили своїм знайомим бізнесменам, котрі працюють у Китаї і з Китаєм, до квітня максимально скоротити свою активність, не робити значних вкладень у китайську економіку. З’явилася інформація, що і влада КНР наприкінці лютого ухвалила секретну директиву для своїх компаній вивести китайські інвестиції з найбільш ризикованих фінансових інструментів у США й обмежитися лише купівлею держоблігацій. У Пекіні впевнені — від протистояння більше постраждає американська економіка, оскільки китайський вплив на неї більш відчутний, ніж американської на китайську. Але на берегах Потомаку, схоже, не мають наміру відступати, вбачаючи в дешевому експорті з Китаю головну загрозу для відродження американської економіки та причину безробіття. У конгресі США більш як сотня законодавців зажадали від адміністрації Барака Обами запровадити санкції проти Пекіна та китайських товарів (передбачається 25% мито на весь імпорт), поскаржитися на валютну і торговельну політику Китаю в СОТ і МВФ. На думку американських експертів і політиків, курс китайського юаня до долара має бути як мінімум на 40% вищий, щоб у торгівлі зі США не накопичувалося від’ємне сальдо. У Пекіні не згодні з цим і кажуть, що за підсумками березня самі отримають дефіцит у зовнішній торгівлі і тому в Піднебесній не збираються змінювати курс юаня.

Зараз у Вашингтоні чекають 15 квітня: цього дня американський мінфін має оприлюднити доповідь, у якій Китай може бути оголошений «валютним маніпулятором». Ця заява може стати підставою для запровадження всіх перелічених вище санкцій. А нинішній конфлікт може стати «першим пострілом» у реальній боротьбі за лідерство між США і Китаєм.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК