Китай сдає тест на миролюбство

Китай не підтримує агресії Росії проти України, щоразу наголошуючи, що виступає за незалежність і цілісність нашої країни, невтручання та мирний діалог.

Але водночас він не засуджує Кремль, не вважаючи його винуватцем усього, що відбувається. У Пекіні бачать "українську кризу" лише як один з "епізодів" глобальної боротьби США (і Заходу в цілому) за збереження своєї гегемонії. А якщо ця боротьба має всесвітній характер, то Китай мусить тримати порох сухим і готуватися до "активної оборони" та протидії загрозам своїм державним інтересам. Ця фраза з'явилася в опублікованому минулого тижня новітньому звіті "Біла книга з національної оборони КНР", де відзначено зміну характеру військово-політичної обстановки у світі, - посилення боротьби за стратегічне домінування, збільшення кількості "гарячих точок", а також зростання загрози тероризму та екстремізму. Укладачі звіту стверджують, що безпеці Азійсько-тихоокеанського регіону і далі загрожують гегемонізм і застосування політики сили. Зокрема, загострення територіальних суперечок, що їх провокують окремі країни та їхні союзники. Основну увагу Китай приділяє суперечкам щодо розмежування морських просторів у Південно-Китайському морі та зміцнення свого флоту. Однак на цьому тлі непомітним залишається інший конфлікт, що вже набирає обертів на південних сухопутних кордонах Китаю, - на території М'янми.

За що М'янма бомбить Китай?

На території Китаю рвуться бомби й снаряди. У березні літак ВПС М'янми випадково скинув бомбу на територію Китаю, а ввечері 14 травня ненавмисного обстрілу артилерією сусіда зазнали кілька китайських прикордонних сіл. У результаті інцидентів є вбиті й десятки поранених китайських громадян, але провідні світові і навіть китайські ЗМІ залишають конфлікт без уваги.

Активні бойові дії розгортаються у прикордонній смузі на території М'янми між регулярною армією цієї країни та повстанцями з різних етнічних груп, серед яких є й етнічні китайці. У результаті близько 100 тис. жителів М'янми вирішили шукати притулку у Китаї, а в китайському Інтернеті поширюються заклики до керівництва в Пекіні "дати гідну відповідь" сусіду, якщо обстріли повторяться.

Та, на диво, офіційний Китай досить стримано реагує на обстріли своєї території. Спочатку висловлював протести дипломатичними каналами і тільки через деякий час усе-таки вирішив спрямувати до кордонів із М'янмою війська, щоб запобігти поширенню конфлікту на свою територію.

Нинішньому спалаху збройного протистояння у М'янмі передували кілька років перемир'я, яке було укладено на початку 2012 р. і фактично поклало край громадянській війні, що тривала 60 років. Однак 9 лютого ц.р., у день державного свята "Дня союзу", повстанці з угруповання "Армія національного демократичного альянсу М'янми" несподівано напали на урядові війська в місті Лукан, адміністративному центрі району Кокан у штаті Шан, прикордонному з КНР. Конфлікт швидко поширився на сусідній штат Качин, де серйозні сутички вдалося припинити лише два роки тому за активного миротворчого посередництва Китаю. На даний момент, за офіційними даними, новий спалах конфлікту забрав життя кількох сотень людей по обидва боки.

Однак сьогодні цей конфлікт загрожує посварити Рангун і Пекін. Як стало відомо, лідером повстанського угруповання в Кокані є Пен Цзяшен - етнічний китаєць, який кілька років тому мав вплив у регіоні, але потім програв у боротьбі місцевих кланів і зник з поля зору. Деякі джерела звинувачують Китай у тому, що Пен кілька років переховувався на китайській території і тепер повернувся. Китайські ЗМІ стверджують, що Пен ховався в лісах М'янми і кілька років готувався до реваншу, зібравши та озброївши власну тисячну армію.

Відразу після вилазки 9 лютого Пен виступив із закликом до китайської нації "згадати про свою єдність і спільне коріння", урятувати одноплемінників і допомагати повстанцям фінансами. За повідомленнями військових джерел М'янми, повстанці Качина і Шана сьогодні озброєні краще, ніж раніше (причому іноді зброєю, яку вироблено в Китаї), мають навіть засоби ППО. Військові також не виключають участі на боці повстанців китайських найманців і практично переконані в тому, що необхідні для продовження бойових дій ресурси - паливо, медикаменти, продовольство - повстанці отримують з території Китаю.

Офіційний Пекін категорично спростовує всі ці звинувачення. Але, за даними з незалежних китайських ЗМІ, у підігріванні війни можуть бути зацікавлені китайські чиновники місцевого рівня в провінції Юньнань, яка межує з М'янмою. Вважають, що вони "прикривають" контрабандні поставки з М'янми корисних копалин, цінних порід дерева та наркотиків. Так, зокрема, тільки контрабандна торгівля нефритом на кордоні М'янми і Китаю оцінювалася станом на 2011 р. у 8 млрд дол. Прибутки контрабандистів почали падати в умовах перемир'я. І це також може бути однією з причин активізації бойовиків, тим паче що Пен Цзяшен раніше безпосередньо був причетний до контрабандної торгівлі. Також у китайську пресу просочилася інформація про те, що ще 2009 р. корумповані кадрові китайські військові допомагали повстанцям (імовірно, без офіційного схвалення Пекіна) і передавали їм секретну інформацію про пересування урядових військ М'янми.

При цьому Китай не розглядає проблеми Кокану як територіальну суперечку, хоча народності, які населяють його, близькі до китайців. Пекін не ставить під сумнів договір 1897 р., за яким цими територіями Цинська імперія поступилася Британській. Після розвалу останньої численні етнічні групи на території Бірми (так раніше називалася М'янма) почали боротьбу за незалежність, і Китай, а також інші країни відігравали в цій боротьбі не останню роль.

Тим часом слід згадати, що з кінця 80-х саме Китай став основним (а по суті єдиним) закордонним партнером і союзником для військової хунти, яка захопила владу в Рангуні. У результаті Китай отримав практично необмежені можливості для своєї економічної експансії у М'янмі, що виражалася насамперед у розвідуванні та експлуатації природних ресурсів, а пізніше - у великих інфраструктурних проектах, які стали сьогодні частиною глобальної китайської ініціативи зі створення "Шовкового шляху".

Однак ситуація почала змінюватися в останні кілька років, коли влада М'янми вирішила проводити демократичні реформи і відкриватися для зовнішнього світу. Торік дійшло до нормалізації відносин Рангуна і Вашингтона. Наприкінці 2014 р. М'янму вперше відвідав президент США Барак Обама, що стало сигналом до початку експансії західного капіталу в цю країну.

Одночасно почалися проблеми з кількома старими китайськими проектами у М'янмі, які влада цієї країни вважала або несвоєчасними, або протизаконними, бо вони (наприклад, видобування корисних копалин і вирубування цінних порід деревини) завдавали шкоди довкіллю. Деякі з них були припинені.

Для Пекіна така поведінка сусіда спочатку було шоком, сигналом до того, що Китай надалі не може діяти у М'янмі на власний розсуд. Пекін змушений знаходити нові методи утримання М'янми в орбіті свого впливу, і саме із цим, на думку деяких західних ЗМІ, і може бути пов'язана активізація бойових дій на півночі країни. Водночас китайські ЗМІ зазначають, що третя сторона (мають на увазі США) намагається втягнути Китай у внутрішньополітичний конфлікт у сусідній країні.

Ситуація навколо М'янми, на перший погляд, схожа на українську. Але, по суті, вона не є такою, оскільки Китай не поводиться так агресивно, як Росія, для утримання своєї зони впливу, і в цьому принципова відмінність. Пекін використовуватиме іншу тактику, щоб через локальний конфлікт не додавати протиріч у свої непрості відносини з Рангуном і Вашингтоном.

Чому Кокан не стане Кримом

"Немає підстав порівнювати Кокан із Кримом", - пише китайський таблоїд Global Times. "Хто так вважає - або нерозумний, або має приховані мотиви. Для Китаю завжди пріоритетом буде мир на кордонах", - зазначає видання, а що ж до внутрішньополітичних конфліктів в інших країнах, то Пекін виступає за розв'язання проблем шляхом переговорів, ідеться в редакційній статті.

Пекін дістав урок і зробив висновки з імпульсивних дій Росії проти України, за які Кремль тепер платить дорогу ціну. Втручання Китаю у конфлікт у М'янмі навіть заради інтересів тисяч одноплемінників, які живуть там, було б його великою стратегічною поразкою і зірвало б набагато більш значні китайські плани стосовно майбутнього цієї країни.

У довгострокових планах Пекіна М'янма розглядається як один з ключових транзитних коридорів для постачання енергоносіїв (нафти і газу) у південно-західні провінції Китаю. Спостерігачі зазначили, що бої на кордоні з Китаєм розпочалися через тиждень після того, як Китай на початку лютого здійснив перше перекачування 300 тис. т нафти нафтопроводом із М'янманського порту К'яукпх'ю на узбережжі Бенгальської затоки в Куньмін (пров. Юньнань, КНР). Завдяки цій артерії Китай може обходитися без проведення своїх танкерів з нафтою з Близького Сходу через Малаккську протоку. Усього через магістральний нафтопровід М'янма-Китай може надходити до 8% нафти, що споживається в Китаї.

Одночасно у планах Пекіна залишається будівництво через територію М'янми швидкісної залізниці - частини магістралі, яка зв'яже КНР із Бангладеш та Індією, а також країнами Південно-Східної Азії аж до Сінгапура.

Звісно, для Пекіна немає сенсу ставити під загрозу зриву всі ці мегапроекти, але у сил, які протистоять Китаю, є велика спокуса спровокувати Піднебесну на конфронтацію. Всупереч цим припущенням, діючи стратегічно, Китай, очевидно, спроможний знову виступити посередником у переговорах між повстанцями та урядом М'янми (як це було 2012 р.), якщо ескалація конфлікту дійде до того, що він загрожуватиме китайським інтересам у регіоні.

Приміряючи на себе одяг миротворця глобального масштабу, Пекін добре вивчив помилки путінської Росії і не збирається використовувати у відносинах із сусідами сумний російський досвід.