«Тепер діалог ускладниться», — так прокоментував депутат Європарламенту від Німеччини Майкл Галер санкції, впроваджені щодо нього Китаєм 22 березня. Він та ще дев'ять громадян Європейського Союзу, а також кілька інститутів і установ (Комітет з питань політики та безпеки ЄС, підкомітет Європарламенту з прав людини та Інститут китайських досліджень Mercator з Німеччини) вперше опинилися в санкційному списку Пекіна. Ці дії стали відповіддю Піднебесної на раніше запущені санкції Євросоюзу, скоординовані зі США, Канадою та Великою Британією, стосовно чотирьох китайських чиновників і організацій, викритих в обмеженні прав людини. 

Майкл Галер обґрунтував протикитайські санкції ЄС «необхідністю пролити світло на події, що відбуваються в Сіньцзяні», маючи на увазі створені китайською владою у своїй західній провінції центри професійної освіти для місцевого населення, розцінені євроатлантичним експертним середовищем як трудові табори. Європейцям, котрі втрапили за критику політики Пекіна щодо уйгурів під санкції у відповідь, а також їхнім родичам відмовлять у праві в'їжджати на територію материкового Китаю, Гонконгу й Макао. Діяльність компаній і організацій, пов'язаних із ними, буде обмежено.

Підготовка арсеналу санкцій

Тривалий час Китай неохоче користувався санкційними заходами для покарання своїх кривдників. Він епізодично вигострював їх на економіках невеликих країн із явною асиметрією на користь Китаю. Можливості отримувати доступ до китайських ринків збуту, а також залучати бажані інвестиції часто ставилися в залежність, у тому числі, від позиції цих країн стосовно Тайваню. 

Ретельно обираючи цілі й прораховуючи ефект, у Пекіні не прагнули застосовувати санкції у відповідь на кожен потенційний конфлікт. Перевагу завжди віддавали заходам економічного характеру, які завдавали фінансових втрат і шкоди у сферах, де Китай мав особливі національні інтереси. Певна частина обмежень могла перебувати в тіні, мати неформальний характер і виявлятися в ускладненні процедур торгівлі, розміщення інвестицій або перетинання кордону для осіб із країн, які потрапили до чорного списку Пекіна.

Питання, до яких Китай завжди демонстрував підвищену чутливість, — територіальна цілісність та національна безпека. Спектр їх охоплення був досить широкий: від поставок зброї на Тайвань або претензій на спірні острови до підтримки опальних дисидентів або релігійних сект.

Загальне переважання економічних заходів над санкціями іншого роду можна пояснити історичним досвідом Китаю, коли сусідні народи потрапляли в орбіту його впливу не в результаті військових завоювань, а будучи спокушеними вигідними комерційними та культурними обмінами. Вони також дозволяють переносити тягар втрат на нерезидентів, стимулювати національне виробництво і забезпечувати зростання добробуту громадян, на якому базується легітимність нинішньої моделі управління країною.

Зміцнення власної оборони

Зі зростанням та експансією КНР єдиною країною, здатною санкціями завдавати їй відчутних втрат, залишаються тільки Сполучені Штати. Ефект їхнього тиску на російську економіку у 2014–2019 роках, яка скотилася в затяжну стагнацію, переконав китайських лідерів у їх вагомості, а розгорнута Трампом атака на торгівлю — у близькості й неминучості. Тому в Піднебесній стали готуватися до протисанкційної оборони. У стратегічному плані, було взято курс на зміцнення самодостатності китайської економіки, для переходу до якої затяжними переговорами щодо Фази-1 торгової угоди вигравався час. У тактичному плані, вжито заходів, які підвищують її гнучкість і резистентність.

Віднедавна центральну роль у китайському захисті відведено системі Блокувальних правил — нормативному актові Міністерства комерції, спрямованому на протидію необґрунтованому екстериторіальному застосуванню іноземного законодавства. Керуючись ним, орган зможе забороняти своїм резидентам виконувати іноземне санкційне законодавство. Якщо діловий партнер продовжуватиме його дотримуватись, то китайські фізичні і юридичні особи зможуть стягувати з нього збитки в судовому порядку. Певну частину втрат уряд теж може компенсувати їм за результатами «правдивого» розслідування.

Такий підхід Китай запозичив у Європейського Союзу, який запустив окремий Блокувальний статут для захисту своїх компаній, котрі співпрацюють з Іраном, що перебуває під американськими санкціями. Розвивати власну співпрацю з Тегераном усупереч санкціям Пекін зовсім не боїться: 26 березня країни підписали угоду про стратегічне партнерство на 25 років, що розширює економічні та дипломатичні зв'язки, які забезпечують гарантовані поставки нафти. Точні деталі угоди невідомі, але очевидно, що вона посилить позиції Ірану, а з ним — і непрямий вплив Піднебесної на його ядерну угоду з Вашингтоном. Компанії КНР, що ризикують потрапити під американські санкції, будуть, за європейським зразком, захищені нормами китайських Блокувальних правил, сформульованих широко й нечітко. Спираючись на них, китайські чиновники одержать цілком легальні інструменти для підтримки китайського бізнесу в боротьбі з іноземними конкурентами.

Мистецтво оперативного маневрування

Саме зменшити кількість таких інструментів у розпорядженні китайців давно прагне великий європейський бізнес. Щоб вирівняти умови конкуренції на китайських ринках, Євросоюз тривалий час домагався від КНР підписання зобов'язуючої угоди з формування чітких правил гри. Після семи років переговорів під кінець 2020 року між ЄС і Китаєм було вироблено Широку угоду про інвестиції (CAI). Підіграючи європейцям, Пекін пішов на помітні поступки з деяких важливих питань тривалого діалогу.

У рамках CAI європейському капіталу було розширено доступ до автомобільного ринку, з обмеженнями вони зможуть працювати у сферах медичних, транспортних, телекомунікаційних та комп'ютерних послуг. Китай зобов'язався відмовитися від практики примушування європейських інвесторів до створення спільних із китайцями підприємства, зробити роботу компаній, які перебувають у власності держави, прозорою і такою, що не дискримінує підрядників за походженням, допускати європейців до тендерів із держзакупівель, посилити захист конфіденційної інформації інвесторів. Для вирішення спорів угода передбачає порядок арбітражу, схожий на той, який діє в СОТ.

Набутки Китаю від CAI мали, швидше, символічний характер. Крім окремих поступок в енергетиці, вона ослабляла загальну настороженість європейців, які перейшли до скринінгу китайських капіталів, і формувала майданчик для подальших переговорів про спрощення умов торгівлі. Угода кидала тінь на діалог ЄС зі США щодо посилення економічної співпраці та ускладнювала вироблення спільної трансатлантичної позиції стосовно КНР.

Реальним вигодонабувачем від CAI мала стати Німеччина, чиї компанії розмістили 60 млрд дол. в економіці Китаю, 60% яких — інвестиції з нуля. Угода Трампа з Китаєм викликала підвищену стурбованість у німецькому бізнес-середовищі, яке було націлене на збільшення прибутків за рахунок освоєння ринків Піднебесної. Тому німецьке тріо — Ангела Меркель, Урсула фон дер Ляєн і Сабіна Вейянд (високопоставлена функціонерка Єврокомісії) — доклали максимуму зусиль, щоб укласти CAI до завершення терміну головування Німеччини в Раді ЄС.

Питання можливого примусу до трудової діяльності в Сіньцзяні не могло не з'явитися у процесі переговорів щодо CAI. Заявляючи, з одного боку, про обмеження прав уйгурів і підписуючи угоду, частину вигод від якої могла б генерувати саме така праця, європейські політики потрапили б у делікатне становище. Очевидно, бажання фіналізувати угоду було таке велике, що уйгурський кейс добре заретушували, отримавши від Китаю обіцянку приєднатися до конвенцій Міжнародної організації праці, які забороняють примусову експлуатацію. Оскільки терміни і забезпечувальний механізм приєднання до конвенцій у CAI не прописані, обіцянка має, швидше, декларативний характер.

Щоб не допустити зриву ратифікації CAI десь на національному рівні, з німецької подачі, з угоди вилучили пункти, які торкаються національного суверенітету країн-членів. Долю домовленості має вирішувати Європарламент, майданчик для панєвропейських дебатів і переговорів. Саме проти окремих депутатів, які представляють Німеччину, та підкомітету Європарламенту з прав людини Китай впроваджує санкції за «проливання світла» на уйгурське питання. Чи ускладниться тепер європейсько-китайський діалог? А кому він був потрібен?..