Киргизстан: вибори без «квітчастих» революцій

Президент Аскар Акаєв дотримав своєї обіцянки: парламентські вибори в Киргизстані так і не переросли в «революцію тюльпанів». Опозиція вже наступного дня визнала результати недільного голосування і, зважаючи на все, взяла тайм-аут до намічених на жовтень президентських виборів. Хоча через тиждень киргизьким виборцям доведеться знову відвідати виборчі дільниці: у першому турі вдалося обрати лише 28 депутатів із 75, інші не подолали 50-відсотковий бар’єр. Але очевидно: в остаточному тріумфі провладних кандидатів ніхто в Бішкеку більше не сумнівається.

Можливо, ситуація й насправді розвивалася б за дещо іншим сценарієм, якби президент Акаєв не приділив стільки уваги масштабній інформаційній кампанії з дискредитації західних організаторів «квітчастих» революцій. Причому готувати грунт президент почав ще після подій у Грузії. Чим загрожує такий «ініційований ззовні державний переворот» для Киргизстану, Акаєв описав у книзі з досить довгою назвою: «Думаючи про майбутнє з оптимізмом. Міркування про зовнішню політику та світоустрій».

Помаранчева революція, вочевидь, не надихнула пана Акаєва ще на одне літературне дітище. Зате заяви про провал будь-яких революційних сценаріїв у Киргизстані звучали в останні місяці настільки часто, що під кінець стали нагадувати якісь магічні заклинання. Обов’язкові складові такого месиджу — попередження про небезпеку громадянської війни (приблизно такої ж, як була у Таджикистані), грізний випад на адресу «знахабнілої» опозиції та її «кваліфікованих тренерів, які навчилися з провокації викрешувати полум’я різного кольору революцій». Акаєв не втомлювався пояснювати: в Киргизстані революція неможлива хоча б тому, що тут не лунають заклики «Геть Акаєва», як це було в Україні з «Кучмою геть!». Цікаво, що такі докази він наводив в інтерв’ю закордонним журналістам. Коли б то були їхні киргизькі колеги, Акаєву, напевно, нагадали б: у пікетах біля президентського офісу, свідками яких жителі Бішкека стали в останні кілька місяців, найчастіше звучали два слова — «Геть Акаєва». Втім, тоді киргизький лідер, напевно, ще раз спробував би нав’язати літературній братії думку, що вже сама ймовірність «революції тюльпанів» підтверджує право Киргизстану й надалі називатися «острівцем демократії в Центральній Азії». «Теорія Акаєва» дуже проста: революційні технології спрацьовують лише там, де «вже підготовлений грунт для розвитку демократії». От у Туркменістані, на його думку, «оксамитова революція» неможлива апріорі: там немає ні зареєстрованих більш як п’яти тисяч неурядових організацій, ні опозиційних медіа, ні, зрештою, опозиції як такої. А Туркменбаші не марнує час на відкриту полеміку з американським послом, намагаючись довести останньому: влада республіки не має нічого спільного з авторитарним правлінням. Можливо, у чомусь Акаєв і має рацію. Але під які, цікаво, демократичні норми підпадає те, що голос виборця можна запросто купити за 100 сомів (2,5 долара), сплачену квитанцію за електроенергію і, тим більше, за сто грамів спиртного при вході на виборчі дільниці. Так, як це було під час останнього свята волевиявлення в Киргизії.

Щоправда, на найважливіших виборчих «об’єктах», як то Університетський округ у Бішкеку, у хід йшли набагато витонченіші прийоми. Ще б пак — тут балотувалася 32-річна дочка президента Бермет, і той же самий намір мала популярний у республіці опозиційний політик Роза Отунбаєва, але киргизький парламент вчасно вжив запобіжних заходів: запровадив так званий ценз осілості. Крім Отунбаєвої — колишнього міністра закордонних справ, екс-посла у Великобританії, а донедавна ще й заступника спецпредставника генсека ООН з урегулювання грузино-абхазького конфлікту, із передвиборної обойми випали ще кілька дипломатів. Однак ні відсутність у виборчому списку харизматичної опозиціонерки, ні обіцянка Бермет запровадити в республіці подвійне російсько-киргизьке громадянство не допомогли їй подолати 50-відсотковий бар’єр, і тепер новоявленого політика чекає другий тур виборів. Одні кажуть, що проти дочки президента зіграв адміністративний пресинг на викладачів і студентів університету. Інші — що просте вороже ставлення до чоловіка Бермет, який зосередив у своїх руках величезні фінансові потоки, так і не зволивши замінити казахський паспорт на киргизький. Ще хтось згадує ноу-хау нинішніх виборів — спеціальне маркірування на руці у виборця і підвищена увага спостерігачів до цієї дільниці.

Та хоч би як там було, братові Бермет, 28-річному Айдару Акаєву, пощастило значно більше: його кандидатуру в Кемінському окрузі (на батьківщині президента) підтримали майже 80% виборців. Уже сьогодні Акаєву-молодшому пророкують у Бішкеку світле політичне майбутнє: під час січневого візиту до Москви киргизький лідер представив свого сина російській політеліті. Як нового главу олімпійського комітету країни. Ну як тут не згадати президента Азербайджану Ільхама Алієва, котрий свій шлях у велику політику також починав з аналогічного поста.

Утім, на цьому список родичів Акаєва, які бажають потрапити в парламент, не закінчувався. Крім двох чад президента, місце в Жогорку Кенеш намагалися вибороти (саме так — на одне депутатське крісло цього разу претендували до шести кандидатів) ще й дві сестри першої леді країни. Але якщо одна з них — Бюкун Ісаєва — не змогла пробитися в другий тур, то Аязгуль Сакішева взагалі змушена була зійти з дистанції ще до виборів: виборці Таласької області, де вона балотувалася в депутати, узяли під сумнів її моральні чесноти.

Очевидно, без цих членів сім’ї створити повноцінну фракцію родичів президента (як пожартувала Роза Отунбаєва в ефірі радіо «Свобода») Акаєву не вдасться. Зате він легко зможе претендувати в новому Жогорку Кенеші на фракцію друзів президента: уже після першого туру в парламент потрапили хазяї найбільших у Киргизстані ринків. Ті самі, котрих жителі Бішкека між собою воліють називати «гаманцями сім’ї».

Та чим усе ж таки викликаний настільки раптовий вияв у «синів і кумів» Акаєва політичних амбіцій? Насправді все досить просто. Відповідно до останньої редакції конституції, із новим парламентом у Киргизстані набирає чинності і нова форма правління: місце президентської республіки займе президентсько-парламентська. Відтепер депутати Жогорку Кенеш зможуть вирішувати більшість кадрових питань, вносити зміни до конституції, ініціювати імпічмент президенту або ж подовжувати його повноваження. По суті, з допомогою поправок у конституцію Акаєв дав зрозуміти: поділитися владою він готовий лише з одним «конкурентом» — парламентом, у якому сидять свої люди.

Сам же президент клятвено обіцяє не балотуватися на черговий президентський строк. Однак деякі експерти побоюються, що таким чином він просто хоче «притупити пильність» опозиції і зайвий раз не дратувати високопоставлених західних дипломатів. І передусім — посла США Стівена Янга, котрий уже мав необережність натякнути: якщо повноваження Акаєва будуть подовжені, у Бішкека з’являться серйозні проблеми з «зовнішнім світом». Ця заява викликала цілу хвилю обурення з боку киргизького МЗС. А от несподіваний візит у Москву опозиційного екс-прем’єра і найімовірнішого кандидата на президентське крісло Курманбека Бакієва в Бішкеку проковтнули мовчки. Очевидно, одних слів президента Акаєва про те, що «Росію дано Киргизстану Богом і історією» замало для лояльності Кремля до нинішнього режиму. Особливо, коли за 30 кілометрів від російської авіабази в Канті досі розташована американська в Манасі.