Хто він — майбутній мер Нью-Йорка? Мачо? Брехун? Корупціонер?

Колишній поліцейський, нині вегетаріанець, любитель медитації, харизматичний оповідач небилиць, за яким тягнеться шлейф підозр у корупції, скоро стане мером Нью-Йорка. Звати його Ерік Адамс. В історії міста він буде другим чорношкірим мером.

Його перемога на виборах другого листопада не стала несподіванкою. Адамс балотувався від Демократичної партії і, перемігши влітку на праймериз кількох серйозних кандидатів, міг бути впевненим, що місце мера Нью-Йорка належатиме йому. (У Нью-Йорку кандидат від Республіканської партії сьогодні не має серйозних шансів на перемогу.)

Адамсу, який заступить на посаду мера першого січня, доведеться мати справу з горою дуже серйозних проблем. Нью-Йорк ще не оговтався від наслідків пандемії. Злочинність у місті зашкалює, а економічне відновлення йде дуже нерівномірно. Як новий мер із усім цим справлятиметься, поки що незрозуміло.

Адамс, улюблений кандидат багатих донорів, перемігши на виборах, негайно дав зрозуміти, що великі компанії мають відігравати значну роль у відновленні міста. В нього, мабуть, будуть набагато тепліші відносини з бізнес-лідерами, ніж у попереднього мера. Але під час передвиборної кампанії про бізнес та економіку Адамс говорив мало і наголошував на боротьбі зі злочинністю. Саме цим завоювавши прибічників серед звичайних громадян, які заплющили очі на багато моментів, котрі мали б їх насторожити.

Вибори у Нью-Йорку значною мірою відбивають загальний настрій виборців у країні. На вибори люди ходять неохоче. Так, на праймериз у Нью-Йорку проголосували тільки 23% виборців, які не полінувалися перед тим зареєструватися. При цьому громадяни нерідко голосують за вочевидь нечистих на руку кандидатів, що не вирізняються чесністю, але мають кошти на саморекламу. Прибічників Адамса, наприклад, не збентежила брехня їхнього кандидата й несимпатична (хоч і вигадана) історія про те, як Адамс боровся з сусідським собакою, що регулярно гидив у його дворі. За словами Адамса, не допомогли ні ввічливі прохання до господаря собаки, ні суспільне становище Адамса (а саме посада президента Брукліна — одного з районів Нью-Йорка, яку він обіймав на той час). Адамс розповідав, що почувався в безвиході, але його пастор подав ідею. Адамс надів толстовку, насунув на чоло каптур, подзвонив у двері сусіда й поговорив із ним «трохи менш чемно». Після цього проблему з сусідським собакою було вирішено. «Дайте людям зрозуміти, що з вами не забалуєш», — порадив він випускникам коледжу Медгар Еверс у Брукліні, де переважають чорношкірі.

Однак прискіпливі нью-йоркські журналісти швидко з'ясували, що ніякий собака не гидив у дворі Адамса. А ось у пастора церкви, в яку ходить Адамс, справді були проблеми з сусідським собакою та його хазяями.

Звісно, така брехня, хоч і насторожує своїм примітивним мачизмом, по суті — дрібниця. Серйозніші проблеми Адамса, який упродовж шести років був сенатором штату Нью-Йорк, стосуються корупції — класичного використання становища в уряді для приватного збагачення та зміцнення особистого влади з допомогою продажу свого впливу.

В усьому світі корупція часто пов'язана з будівництвом. У випадку з Адамсом увагу журналістів привернули видачі дозволів на міське будівництво в обмін на гроші для його виборчої кампанії. Він просив і отримував пожертви від людей та організацій, котрі хотіли скористатися будівельними грантами з державного фонду. Адамс, вочевидь, порушував міський закон про фінансування виборчих кампаній, не повідомляючи, що отримує гроші від будівельних компаній.

Не дивно, що, за даними міської комісії, яка перевіряє фінанси виборчих кампаній, серед кандидатів у мери Адамс накопичив найбільший фінансовий фонд, маючи близько 7,9 млн дол. Чимала частина цих грошей надійшла від людей, пов'язаних із індустрією нерухомості.

За плечима в Адамса й інші темні історії. Він та деякі інші члени Сенату штату Нью-Йорк, поза чесною конкуренцією, самі вибрали постачальника машин для відео-лотереї. Генеральний інспектор штату виявив, що група політиків, включно з Адамсом, приймала при цьому від претендентів на поставку машин значні пожертви на їхні виборчі кампанії.

Вивести корупціонерів на чисту воду завжди непросто. Федеральна прокуратура провела розслідування, але обвинувачень не пред'явила. Сам же Адамс від схеми з лотереєю відхрестився, заявивши, що її створили до нього. А говорячи про своє покровительство будівельним компаніям, став у позу жертви, заявивши, що до чорношкірих політиків завжди більше уваги і претензій.

«Ні, я не голосував. Однак перемагають гроші, а не люди», — заявив юнак років двадцяти п'яти, з яким я заговорила в ліфті мого будинку в Нью-Йорку під час праймериз. «Завжди перемагають ті, в кого багаті спонсори», — вважає Гілларі К., продавчиня в магазині в центрі Мангеттена. Вона теж не голосувала, хоча знала, що опонентами Адамса були кілька кваліфікованих і, вочевидь, некорумпованих кандидатів. «Це все видимість вільного вибору, — гроші давно вирішують усе», — поділився своєю думкою про вибори мера сорокалітній айтішник Пітер Б.

Не багато людей прийшло й на підсумкові вибори між Адамсом та його опонентом від Республіканської партії Кертісом Слівою. «Це голосування я пропущу. Однак цей шахрай Адамс виграє, а я не хочу додавати до його перемоги», — сказала моя подруга, професор англійської мови з Брукліна Сюзан Д, яка зазвичай голосує за представників Демократичної партії.

Скептицизм із приводу виборів — головного інституту демократичного правління — не обмежується жителями Нью-Йорка. Мої студенти родом із різних штатів, описуючи конфлікт поколінь, сказали те саме. «Мої батьки вірили в американську систему, а ми сумніваємося, що наша система продовжує працювати. Наше покоління думає, що всі політики корумповані. Все вирішують багаті корпорації, це вони диктують продажним політикам свої вимоги», — поділився думкою студент із Каліфорнії.

Однак, за міжнародними стандартами, громадяни США живуть у країні з низьким рівнем корупції. Крім двох із 23 років, упродовж яких Transparency International публікує свій індекс, Сполучені Штати входять до двадцятки найменш корумпованих країн світу. І справді, — якщо вас на дорозі в Америці зупинив поліцейський, ні йому, ні вам не спаде на думку, що проблему можна вирішити готівкою. Ніхто у США ніколи не чув про купівлю дипломів вишів, хабарі для складання іспитів, купівлю-продаж прав водія, підкуп суддів або податкової інспекції.

Проте, згідно з опитуванням, проведеним інститутом Gallup три роки тому, 75% американських респондентів заявили, що корупція — «дуже поширене явище» в уряді країни. В інших державах, які входять до топ-20 Transparency International, респонденти теж були опитані Gallup, але в жодній із цих країн люди не були такі песимістичні стосовно корупції, як у Сполучених Штатах.

Що ж примушує американців думати, що гроші вирішують усе? Значною мірою винен у цьому не хтось, а Верховний суд США, що узаконив досить сумнівний спосіб підтримки політиків корпораціями та багатіями. У 2010 році Верховний суд (де перевага була на боці консервативних суддів) ухвалив, що корпоративні витрати на вибори — це вияв свободи слова, поставивши знак рівності між словом та доларом. Це рішення суду спричинило масове збільшення політичних витрат із боку корпорацій і значно підвищило політичний вплив багатих донорів. Понад те, в результаті цього судового рішення з'явилися так звані суперпакети, які дозволили найбагатшим донорам наростити вплив, анонімно надаючи фінансову підтримку політикам через тіньові некомерційні організації.

Відтак, дуже невелика група американців отримала сьогодні безпрецедентну кількість влади. Тим часом рядові американці ще більше переконалися, що американська демократія служить насамперед інтересам небагатьох заможних людей і демократична участь для переважної більшості громадян має відносно невисоку вагу.

І так утворилося відоме не тільки у Штатах порочне коло, приклад якого ми бачимо у Нью-Йорку. Виборці, вірячи, що їхній голос мало що означає, а процес однак корумпований, не пішли на вибори. Але саме апатія виборців, які не скористалися нагодою змінити перебіг подій, призвела до того, що на праймериз від Демократичної партії переміг шахраюватий хлоп'яга, який тепер буде головою одного з найбільших міст світу.

Усі статті авторки читайте тут.