Хроніки «нехолодної» війни

Протистояння Китаю і Заходу вийшло далеко за межі двостороннього формату КНР—США. І дедалі більше скидається на хроніку «бойових» дій зразу на кількох фронтах.

14 вересня відбувся другий за останні три місяці онлайн-саміт ЄС—КНР. Діалог на вищому рівні між представниками найбільшого ринку та найбільшого світового експортера видався досить напруженим. З одного боку, Брюссель категорично не хоче псувати відносини  з основним торговим партнером Німеччини (і другим, після США, торговим партнером ЄС). З іншого — в ЄС уже не можуть ігнорувати проблем  уйгурів, Гонконгу, урядових субсидій державним компаніям Китаю та недобросовісної технологічної конкуренції.

У Єврокомісії дуже розчаровані зволіканням із переговорами  щодо двосторонньої інвестиційної угоди, яка має відкрити шлях посиленню  європейської присутності на ринку КНР. Переговори тривають уже сім років без видимого прогресу, і це на тлі стрімкого зростання проникнення Китаю на європейські ринки, що, власне, й становить головну мета проєкту «Один пояс — один шлях».

За словами голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, двогодинні переговори пройшли у відкритій і конструктивній атмосфері, але жодних проривів не сталося. Позиція Брюсселя відома ще з попереднього, червневого саміту: Європейському Союзу не потрібна угода за будь-яку ціну, ринок ЄС відкритий і такої самої відкритості очікують від КНР. «Китай має переконати нас, що така угода варта того, аби  її підписувати», — заявила вона.

Тим часом США і Китай обмінялися зустрічними заходами, які істотно  обмежили можливості роботи дипломатів. Тепер американські дипломати в КНР і їхні китайські колеги у США мають запитувати дозволу на проведення зустрічей в університетах і компаніях, із представниками місцевої влади та ЗМІ, інформувати про масові заходи, які  дипмісії проводять поза своїми приміщеннями, і зустрічатися з представниками державних органів тільки за згодою дипломатичних відомств.

Кожна сторона звинувачує іншу в ініціюванні таких обмежень. Зрозуміло  одне: зазначені кроки аж ніяк  не сприяють зміцненню взаємної довіри сторін. Навпаки, вони ведуть до подальшого згортання контактів на всіх рівнях.

Відносини Вашингтона і Пекіна відіграють у світових справах таку  важливу роль, що просто  не можуть залишатися внутрішньою справою двох країн. Дві найбільші економіки світу, порівнянні вже не тільки за економічним, а й за військовим потенціалом, проєктують свій вплив далеко за межі національних кордонів. І якщо для США така політика — справа звична, особливо в післявоєнний період, то сходження Китаю в ранг альтернативної світової сили для багатьох стало несподіванкою.

Радикальне погіршення відносин між цими країнами — одна з основних тем провідних аналітичних центрів світу. І, хоча є всі підстави вважати, що суперечності на осі  США—КНР мають не тільки економічне, а й ідеологічне підґрунтя, ряд експертів оскаржують  порівняння нинішньої ситуації з холодною війною між США та СРСР. Відповідь на запитання про температуру нинішньої «холодної», або, коли хочете, «нехолодної», війни напрошується сама собою, якщо просто взяти до уваги цілу низку подій, котрі  відбуваються ледь не в щоденному режимі.

Під час  онлайн-зустрічі міністрів закордонних справ країн АСЕАН, що відбулася минулого тижня з  участю як КНР, так і США,   очільниця зовнішньополітичного відомства найбільшої країни регіону — Індонезії звернулася до лідерів Сполучених Штатів і Піднебесної з простим, але досить відвертим закликом: «Ми не хочемо стати заручниками вашого протистояння!».

Думка Ретно Марсуді, безперечно, відображає стурбованість держав Південно-Східної Азії тим фактом, що торгова війна Вашингтона і Пекіна, а також мілітаризація Південно-Китайського моря  загрожують  економічній стабільності  значно менш розвинених країн регіону, які й так  опинилися на межі кризи у зв’язку з пандемією коронавірусу. Її заява прозвучала ніби у відповідь на обвинувачення головного дипломата КНР Ван Ї, який у своєму виступі заявив, що саме втручання США у територіальні та юридичні спори навколо питань судноплавства в Південно-Китайському морі є причиною мілітаризації й напруженості, яка загрожує виникненням конфліктів.

Заява голови китайської дипломатії була пов’язана, серед іншого, з тим, що місяць тому США запровадили санкції проти 24 китайських компаній та фізичних осіб, причетних до будівельних робіт і мілітаризації атолів у Південно-Китайському морі, які   Пекін вважає своєю територією. В’єтнам, Малайзія, Філіппіни та Бруней оскаржують ці домагання. Як США, так і Китай збільшують присутність військово-морських сил у регіоні та проводять навчання, паралельно  намагаючись перетягнути країни АСЕАН на свій бік із  допомогою дипломатії. Пекін при цьому стверджує, що «китайська сторона готова до діалогу з сусідами», а Вашингтон — що свобода мореплавства  в Південно-Східній Азії є найважливішим інтересом як для самих США, так і для їхніх союзників.

У своєму зверненні до учасників зустрічі АСЕАН держсекретар США Майк Помпео закликав членів організації переглянути свої відносини з китайськими компаніями, внесеними  в санкційний список США у зв’язку з «освоєнням» атолів Південно-Китайського моря. Він запевнив держави АСЕАН у підтримці Вашингтона та закликав «не дозволити Комуністичній партії Китаю переступити через нас і наші народи».

Таким чином, після кампанії США, спрямованої на істотне    обмеження діяльності Huawei у Європі, Південно-Китайське море стало новим театром «нехолодної» війни. Знову йдеться про формування проамериканського і (або) прокитайського альянсів, цього разу (після Європи) — у Південно-Східній Азії.

На додачу  до непорозумінь Китаю з найближчими сусідами, розгортається справжній конфлікт між КНР і Австралією. Пекін не вибачив Канберрі заборону на розвиток мереж 5G компаніями Huawei і ZTE, а також ініціювання розслідування щодо  COVID-19 у ВООЗ.  КНР впровадила  торговельні обмеження, які серйозно підірвали експорт австралійського ячменю.

Минулого тижня уряд Австралії подав  у парламент законопроєкт, що дозволяє Канберрі скасовувати угоди, підписані  на рівні університетів або окремих державних компаній із іноземними партнерами. І хоча законопроєкт має досить загальну сферу застосування, ніхто не сумнівається, що основна його мета — обмеження впливу Китаю в Австралії. Зокрема в рамках   університетських досліджень і реалізації проєктів  ініціативи «Один пояс — один шлях».

У відповідь китайська газета Global Times, яку називають рупором КПК, написала, що Австралія перебуває  на шляху перетворення на «бідний білий сміттєзбірник Азії», Huawei скасував своє спонсорство столичної команди з регбі, у Пекіні затримали  австралійських журналістів, а влада КНР пригрозила переглянути політику імпорту австралійських вин (це третина зовнішнього ринку для виноробів Австралії). За словами Пекіна, дії китайської сторони є відповіддю на недружню політику Австралії, зокрема стосовно китайських журналістів та  дослідників, які працювали в австралійських університетах і чиї візи було анульовано. У центрі уваги опинилося також питання   експорту в Китай австралійської залізної руди, яка покриває дві третини потреб  КНР у цій стратегічній сировині.

Чим точно відрізняється нинішня «нехолодна» війна від своєї класичної попередниці — то це технологічною складовою: нинішній рівень КНР у галузі технологій СРСР навіть і не снився, хіба що у сфері створення озброєнь.

Сьогоднішній Китай не тільки спромігся  вирватися в лідери розробок штучного інтелекту (ШІ) і суперкомп’ютерів, а й активно рухається  в напрямі виробництва напівпровідників та  чипів, доступ до яких на Заході для китайських компаній став практично неможливим. Deutsche Bank оцінює світові втрати від «технологічної війни» сумою  3,5 трлн дол. упродовж  наступних п’яти років, причому,  швидше за все, більшими будуть втрати   Заходу.

Нинішнього  року, доки США і ЄС намагаються впоратися з пандемією, у Китаї було прийнято п’ятирічний план розвитку нової «інфраструктури даних» із використанням ШІ, центрів даних, 5G та інших технологій для муніципалітетів, провінцій і компаній на суму 1,4 трлн дол. Провідні китайські компанії найняли понад 100 досвідчених тайванських інженерів — ветеранів напівпровідникового буму та виділили 29 млрд дол. на організацію власного виробництва аналогів чипів, які раніше закуповувалися в США. Уряд КНР працює над списком національних компаній, які можуть найбільше  постраждати від розриву співпраці зі США, і розробляє плани надання їм державної підтримки. Тим часом  вивчається питання впровадження  (за необхідності) зустрічних заходів проти американських компаній у КНР, серед яких називаються раніше недоторканні Apple і Qualcomm.

На тлі всіх цих подій уже й не дивує, що США відкликають візи понад тисячі китайських студентів і аспірантів, аби  «запобігти крадіжці та іншому привласненню  результатів чутливих   досліджень», упроваджують  санкції проти десятків китайських компаній за переслідування уйгурів і роботу над зброєю масового ураження.

Китай,   своєю чергою,  погрожує Норвегії у зв’язку з можливим присудженням Нобелівської премії миру активістові  з Гонконгу (на думку Пекіна, це буде втручанням у внутрішні справи КНР), заявляє, що спікер сенату Чехії «дорого заплатить» за відвідини  Тайваню групою чеських політиків (за словами Ван Ї, спікер зробив себе «ворогом 1,4-мільярдного населення Китаю»),  і бере участь у військових навчаннях «Кавказ-2020» спільно з Росією, Вірменією, Білоруссю, Іраном, М’янмою та Пакистаном. Міністерство оборони Китаю підкреслює особливе значення цих навчань для китайсько-російських відносин у часи, «коли весь світ бореться з пандемією». А міністр оборони КНР заявив, що найбільшою загрозою миру та стабільності є США.

За всіма ознаками, цю війну   справді важко назвати «холодною».

З іншими матеріалами Сергія Корсунського ви можете ознайомитися за посиланням