«Халіфат» вийшов із підпілля

«Ісламська держава» потроху відвойовує свої позиції на Близькому Сході.

В Сирії, де кілька років тому ІД втратила всі населені пункти, терористи продовжують діяти відразу в кількох провінціях. Лише за останній місяць, за даними самих терористів, був скоєний 71 напад, у результаті чого загинули 123 людини.

Ще гірша ситуація в сусідньому Іраку. Про зростання активності ІД у цій багатостраждальній країні свідчать дані американських аналітиків Майкла Кнайтса та Роберта Алмейди, які вказують на те, що лише за останній рік ІД збільшила кількість нападів у цій країні на 94%. Таке невпинне зростання активності терористів в Іраку триває вже третій рік поспіль. Якщо за перший квартал 2018-го бойовики ІД скоїли 445 нападів, то за перші чотири місяці 2020-го — вже 566 нападів.

Майже половина з цих нападів — це так звані high quality attacks, тобто сплановані та добре підготовлені напади з використанням зброї чи вибухових пристроїв. Основну частину цих нападів становлять підриви фугасів на дорогах. З часом кількість таких підривів лише зростає. Це свідчить про те, що, навіть втративши території, терористи в умовах підпілля зуміли відновити потужності зі створення та встановлення вибухівки. Збільшується також кількість засідок і рейдів, які проводять терористи.

Найбільшу активність терористи проявляють в іракських провінціях Діяла, Багдад, Салахадін, Анбар, Кіркук і Нейнава. Ці провінції відрізняються від інших не лише компактним проживанням мусульман-сунітів, яких терористи розглядають як свою цільову аудиторії та базу підтримки, а й тривалими міжконфесійними та міжетнічними протистояннями.

Хоча наразі ще рано говорити про відновлення активності терористів в Іраку на рівні 2014-го чи навіть 2007 року, тенденція викликає занепокоєння. Кнайтс та Алмейда налічили 47 зон, в яких постійно діє ІД в Іраку. Кількість членів «Ісламської держави» у країні оцінюється в чотири тисячі бойовиків, які спираються на мережу з десяти тисяч прихильників.

Картина стає ще більш загрозливою, якщо поглянути на діяльність ІД за межами Сирії та Іраку. Лише за останній місяць терористи відзвітували про атаки в 11 країнах світу, без урахування Іраку та Сирії. Особливу активність ІД демонструє на Африканському континенті, який має всі шанси стати новою базою для відтворення «халіфату». Величезні простори, слабкі уряди, багаторічні міжконфесійні, міжетнічні та міжплемінні конфлікти, бідність населення та невщухаючі війни — це просто ідеальний набір умов ІД.

У чому ж причини відновлення активності терористів ІД?

Перша — це хаос. Якщо у випадку Сирії з її дев’ятирічною війною, територіальною дезінтеграцією та політичним тупиком усе більш-менш зрозуміло, то в Іраку дещо складніша ситуація: попри, здавалося б, кращі за сирійські умови, наявність легітимного уряду та більш-менш стабільну економіку, саме ця країна сьогодні є центром відродження ІД. В Іраку склалися умови, за яких політична, економічна, гуманітарна кризи накладаються на геополітичне протистояння та внутрішньополітичні конфлікти.

Новий уряд технократа аль-Казимі, який очолив країну під акомпанемент кривавих протестів і гуманітарної кризи, відразу ж зіштовхнувся з економічними наслідками падіння цін на нафту, від експорту якої залежить економіка Іраку, та з пандемією коронавірусу. Все це відбувається на тлі конфлікту з проіранськими політичними угрупованнями та зростання кількості атак терористів ІД.

До цього треба додати протистояння Вашингтона та Тегерана, яке посилилося після вбивства американцями в січні цього року генерала Сулеймані — архітектора гібридної війни, яку сьогодні веде в регіоні Іран, і лідера озброєних шиїтських угруповань Іраку Абу Махді аль-Мухандіса. Після цього іракський парламент виступив із заявою, в якій вимагав негайно вивести всі американські військові підрозділи з країни. У відповідь президент Трамп погодився обговорити можливість скорочення наявного п’ятитисячного контингенту США наполовину та закрив кілька військових баз.

Якщо до цього додати хронічний дефіцит чистої води та електроенергії, яку п’ята за запасами нафти у світі країна закуповує у сусіднього Ірану, величезний дефіцит бюджету, інфляцію та воєнну операцію турків, які бомблять іракські селища на півночі провінції Ербіль, полюючи на курдів з Робітничої партії Курдистану, картина стає повною.

Однак сама по собі криза, цей ідеальний шторм, — не єдина причина відродження ІД.

Як показала практика, сама стратегія, яку вже 17 років використовують джихадисти, виявилася доволі ефективною. Ця стратегія полягає у навмисному провокуванні хаосу для подальшого захоплення контролю над територією з метою її організації за власними законами. І це — друга причина.

Розпалювання міжконфесійної ворожнечі, атаки на культові місця та споруди, вбивства цивільних, викрадення лідерів племен, підпали врожаю на спірних полях терористи використовують, аби спровокувати внутрішній конфлікт. А коли цей конфлікт переростає у відкрите збройне протистояння, терористи, які мають великий досвід ведення війни та не мають жодних правових чи моральних обмежень перед використанням насилля, пропонують одній зі сторін свій захист в обмін на підкорення.

В Іраку ця стратегія спрацювала у 2005–2007 роках, коли від атак терористів-смертників, ескадронів смерті та криміналу щомісяця гинуло від однієї до трьох тисяч цивільних. Ця стратегія спрацювала в 2013–2014 роках, коли у відповідь на мирні протести сунітів проти переслідувань і політичних репресій влада країни розпочала бойові дії в містах провінції Анбар.

Ця стратегія, як планують терористи, спрацює і в цей раз, бо фундаментально нічого не змінилося. Ірак продовжує потерпати від міжконфесійного протистояння, корупція продовжує руйнувати державний апарат, а влада безуспішно намагається знайти баланс між інтересами регіональних гравців і власного народу.

Однак ефективність стратегії терористів не є основною причиною. Попри унікальність Іраку, масштаби загрози ІД виходять далеко за межі цієї країни. Третьою і, мабуть, основною причиною є криза контртерористичної стратегії США та союзників.

Коли у відповідь на теракт 11 вересня США розпочали глобальну війну з тероризмом, то, за задумами американських стратегів, для перемоги у цій війні потрібно було знешкодити децентралізовану терористичну структуру «Аль-Каїду», яка налічувала кілька тисяч оперативників по всьому світу та мала власні бази на території Афганістану. Перемогти «Аль-Каїду» та весь рух «глобального джихаду» можна через стратегію розділення центрального штабу на чолі з Бен Ладеном і локальних груп. Як тільки це вдасться, місцеві локальні сили поліції та армії за технічної, матеріальної й іншої підтримки США зможуть справитися з локальними групами поодинці.

До реалізації цієї стратегії було два основні підходи. Перший, який взяв на озброєння Джордж Буш-молодший, полягав у використанні американської армії для силового звільнення території, підконтрольної терористам, і подальшої стабілізації. Це передбачало розгортання багатотисячних контингентів армії США. Наприклад, 2007 року, коли ситуація в Іраку стала критичною, Буш відправив у країну додатково 20 тисяч солдатів, що у поєднанні із стратегією кооперації з місцевими, яку розробив генерал Девід Петреус, суттєво знизило інтенсивність конфлікту. Однак розплатою за це стало падіння рейтингу самого Буша-молодшого.

Після зміни 2009 року адміністрації у Білому домі було обрано новий підхід. Він полягав у зменшенні присутності американських військ у зоні конфлікту. Замість цього боротися проти терористів мали сили спеціальних операцій і безпілотники. Барак Обама суттєво збільшив кількість бойових операцій із використанням безпілотників США. Якщо 2008 року по території Пакистану, де перебувало керівництво талібану, було завдано 38 ударів американських БПЛА, то 2010-го, вже за Обами, їх кількість зросла до 128.

Паралельно президент почав скорочувати присутність американських солдатів в Іраку та Афганістані, де відтепер боротися проти терористів мали локальні партнери, яким США допомагали підготовкою, зброєю та грошима. До 2014 року вважалося, що ця стратегія працює. Але захоплення терористами «Ісламської держави» Мосула та проголошення «халіфату» стало шоком для всіх. Обидва підходи, жорсткий з використанням армії та м’який з безпілотниками та рейдами сил спеціальних операцій, довели свою неефективність.

Тож коли до влади в США прийшов Дональд Трамп, він обрав третій, мабуть, найбільш неефективний підхід. Він просто вирішив «перестати стріляти», що в американському варіанті означало скорочення залишків контингенту та прямі перемовини з терористами. Після вдалого, здавалося б, завершення операції проти ІД у Сирії та Іраку, звільнення Ракки та Мосула американські військові почали залишати свої бази. Ціною втрати довіри локальних партнерів — курдів у Сирії та уряду в Афганістані — керівництво США захотіло в односторонньому порядку завершити війну.

Однак, як демонструє ситуація із зростанням активності ІД, вийти з війни та завершити війну — це не одне й те саме.

Комбінація трьох зазначених причин — розгортання кризи при неспроможності місцевих урядів упоратися самостійно з її наслідками, ефективність стратегії терористів і неефективність стратегії боротьби проти них — створюють умови для відновлення ІД і появи ще більш агресивної, жорсткої та ефективної терористичної організації.

На користь цього грає економічна криза, яка боляче вдарить по країнах, які залежать від експорту енергоресурсів. На руку терористам і зростання напруги у таких традиційно нестабільних регіонах, як Близький Схід (Сирія, Ліван, Ірак), Північна Африка (Лівія) і Східна Азія (Індія, Афганістан, Пакистан і Китай). Бо поки світ боротиметься з наслідками пандемії та загрозою глобальної війни, терористи по всьому фронту — від Лівії до Філіппін, від Сирії до Ємену — відкривають для себе нові можливості.